Гра в чуже життя - Олена Гриб

Коли вона закінчила досить тривалий монолог про розумові здібності деяких особистостей (між іншим, згадалось досить багато цікавих, хоча й не зовсім зрозумілих висловів), солдатик уже сидів поруч і з виглядом «гаразд, я трохи погарячкував» готувався щось сказати. Нарешті промимрив:

– То як тебе звуть?

***

Чому Марк повірив? Все просто: жодна вільна дівчина не підстриже волосся, як рабиня, і ніхто з людей добровільно не носитиме сережки, як мешканці Дивного Лісу. Тим паче сережки із зображенням ланікани[8]! Та жодна людина й близько не підійде до цієї рослини!

Розмова могла б затягнутись, оскільки Марка дуже цікавила історія появи нової знайомої, а вона хотіла дізнатися більше подробиць про життя справжньої принцеси.

Нічого, крім випадку у вежі, Лін розповісти не могла, і на питання про своє минуле відповіла коротко:

– Я маю лише підсвідоме уявлення про мій світ, але навіть приблизно не знаю, яке місце я в ньому займала. Хоча чомусь дуже хочеться звернутися до декого «тату». А про себе… Єдине, що мені точно відомо, – я не ваша принцеса!

– А чия? – посміхнувся гвардієць.

Лін не поділяла його гарного настрою:

– Нічия! Може, вдома у мене чоловік і десятеро дітей, але, чорт забирай, я не пам’ятаю навіть матері!

– Не страшно, – забавлявся Марк. – У нас тут багато хто не пам’ятає.

– Якесь прокляття? – здивувалась Лін, готова очікувати від цього світу чого завгодно.

Він трохи сумно розсміявся:

– Еге, гарні батьки. Як принцеса.

– Вибач, Марку, та ти не схожий на принца. Ти її наречений? Чи чоловік?

– Ні, хе-хе. Просто Її Високість, імовірно, вагітна від мене.

– А-а-а, зрозуміло. – Насправді Лін вже нічого не розуміла. – Чому «ймовірно»?

– Є варіанти «вже не вагітна» і «не від мене», – тепер в його голосі не було навіть натяку на сміх.

– Тож ти, коли мене побачив, вирішив, що вона позбулася дитини…

Марк кивнув.

– Розумієш, Лін, вона ось-ось… Мені спочатку здалося, що ти… тобто принцеса, хочеш сказати… Загалом, що я став батьком. А потім… Навіщо ти тікала? Я вирішив, імператор наполіг… ну… це…

– На останніх місяцях від дитини позбавлятись – чисте вбивство!

– Я не про те, – відмахнувся гвардієць. – Знаєш, як із кошенятами непотрібними роблять? Раніше Малдраб обіцяв, що віддасть дитину мені, і ми поїдемо кудись у провінцію, але я давно перестав вірити їхній сімейці…

– Малдраб?

– Наш імператор, Малдраб Четвертий.

– Він червоне носить, так? – уточнила Лін, згадавши вежу.

– Ні, червона тільки мантія.

– Гаразд, це несуттєво. Марку, а чоловік із довгими гострими вухами – хто?

– Дісон, придворний лікар. Ельф! Думаю, той, у зелені, радник Крезін. Нікого іншого там бути не могло, вони завжди втрьох ходять. Ха, з оцінкою його стану ти явно переборщила. Згоден, радник трохи зеленуватий, хоча його кислій пиці це навіть личить.

– Ех, знати б іще, що їм від мене треба, – зітхнула Лін. – Почекай, а чому ти кажеш, ніби він зелений?

– Бо він і є зелений. Якщо перестанеш вивчати клуську траву і піднімеш голову, то теж його побачиш.

8. Ланікана – рослина, зображена на гербі Старилісу; відома тим, що послаблює дію магії людей.