Полонянка спустошених земель - Анна Ліє Кейн

Я помічала тіла охоронців, які лежали на підлозі біля дверей та сходів. Помітила на їх шиях сліди від власних нігтів, ніби вони намагалися розідрати собі горлянки у бажанні зробити рятівний вдих. На губах у багатьох виступала кривава піна.

Отрута. Охоронців палацу отруїли. Значить, на нашій кухні опинився зрадник. Черговий пацюк у стінах Вомон-ле-Тіссен.

Коррадо тихо плакав поки його несли за мною.

Нарешті нас завели у просторе приміщення на першому поверсі. Мене штовхнули вперед, змусивши впасти на коліна.

- Моя леді! - до мене, ридаючи, кинулася Альба. Вона вчепилася у мене, мов боялася, що мене знову кудись потягнуть. Визирнувши з-за плеча служниці, я побачила Назаріо, Фредо, Бертолдо та ще кілька десятків жителів палацу. Поруч з ними стояли воїни з ханства Чогрі. Останніх видавав колір шкіри та розріз очей, а ще одяг і кинджали.

А це значить, що чоловік зі зміями це не випадковий найманець. Ні. Джастана уклала угоду з ханством.

- Леді Сандро, вони усіх вбили, вони… - шепотіла Альба, продовжуючи плакати. Я гладила її по плечу і розгублено дивилася на похмурого Назаріо.

Аж раптом ззаду грюкнули двері. Пролунали важкі кроки.

Я швидко озирнулася.

Мені здавалося, що я не зможу злякатися чи здивуватися ще більше. Але я помилилася. Моє тіло здригнулося та вкрилося холодним потом від усмішки, яка сяяла на обличчі чоловіка, що прямував до мене.

- Так от про що повідомили Асгейра Гунара. Що з клітки втік велетенський пацюк, - зі щирою ненавистю процідив крізь зуби Назаріо. Він дивився на новоприбулого з огидою та злістю: - Такі як ти спокійно не дохнуть, Оттавіо де Фіцваль.