Подружжя мимоволі - Олена Гуйда

Записала на жовтому аркуші прізвище батька і той самий рік, який я, напевно, ніколи не забуду і за мить перед очима надрукувалися літери, із зазначенням відсіків, і цифри – номери полиць. Мені було доступно лише два відсіки із семи перерахованих.

Що ж, і на цьому спасибі...

Що я сподівалася знайти тут? Сама не знала. Батько був небагатослівним, і про свою роботу і раніше говорив неохоче. Знав, що двом дочкам явно не піти його стопами...

Погляд ковзав по рядках, які не сказали нічого нового. Того року йому надали нову посаду. Безліч подяк, захоплених слів... Потім його ім'я з'явилося при згадці про дослідження Сірих земель. Пам'ятаю, як мати два місяці чекала на його повернення... І там він працював у парі з лієром Хеймаром. Далі історія обривалася.

Але перед відправленням у Сірі землі займався справою про зникнення якоїсь лієри Климентини Хендеррсон... А це цікаво. В імперії нечасто зникали дракони та дракониці. Може, варто спробувати пошукати її дані в архіві? Чи знайшли її?

Може, кабінет батька відкриє мені щось нове?

– Шейлі! Так і знав, що ти ще тут! – З-за найближчого стелажу вискочив Райнар, змушуючи мене буквально підстрибнути на місці і випустити важку папку з рук. – Вибач, налякав?!

Колега кинувся допомагати мені збирати документи, але я його випередила.

– Все гаразд! Думала, що всі вже пішли, – підхопила папери з підлоги і притиснула до себе, приховуючи те, що написано на папці. – Ти щось хотів?

– Так, – він усміхнувся, простягаючи руку. – Хотів запросити тебе на вечерю. Ти ж сьогодні без обіду працювала!

І правда! Зовсім забула про обід... Райнар, як завжди, був проникливим. І, як завжди, намагався приділити мені увагу. І якщо раніше я могла собі дозволити дружній обід і трохи жартів у перервах між роботою, то зараз це виглядало б вкрай двозначно!

А в нас з Рашем перемир'я... якого він, щоправда, не особливо дотримується!

– Не хочу тебе ображати, але ж ти розумієш, що заміжня дівчина не може з'являтися на людях з хм... іншим чоловіком. До того ж я обіцяла сьогодні повечеряти з батьками, вони мене, – перевела погляд на настінний годинник. – вже чекають!

– Тоді я можу проводити тебе до батьківського дому, розкажеш мені хм... про весілля, про новини, – Райнар не збирався здаватися.

– Не варто, правда, – я посміхнулася, сподіваючись, що він зрозуміє мою відмову. – Нам же ні до чого всілякі... чутки!

– Мені потрібно питати дозволу у твого чоловіка, щоб навіть просто поговорити з тобою?! – Райнар спохмурнів, у його голосі з'явилися нотки роздратування. – Чи ти не хочеш показувати, що спілкуєшся з тими, хто тепер нижче за тебе становищем?

– Це зовсім не так! – хитнула головою, повернула папку з паперами на місце, і зробила крок до виходу. – Просто я заміжня, і тепер сама собі не належу. Коли в тебе з'явиться дружина, зрозумієш, про що я говорю! І... дякую, що нагадав про закінчення робочого дня! Мені, правда, вже час!

Дуже не хотілося образити Райнара, але й продовжувати наше спілкування було неможливо. Рашу тільки привід дай мене очорнити… Ще й зрадницею міг виставити!