Берегиня - Настуся Соловейко

– Цікаво. – вона підхопила свою маленьку валізку й жбурнула її на ліжко біля мене.

Я не знала, що на це відповісти, тож, просто продовжила діставати свої речі.

Двері знов відчинилися і на порозі з'явилася маленька блондинка.

– Ох, нарешті знайшла! Ці Кмихи ні на що не годяться, навіть дорогу нормально показати не можуть! – вона помахала долонями біля лиця – Тут така задуха, може, допоможете мені затягнути валізу? Я до речі Марта Грей.

Ми допомогли Марті та представилися. Вона і справді виявилася нижчою за мене, але пишною, як булочка.

Сині очі, рум’яні щоки й іскриста посмішка – такою я побачила цю дівчину.

– А давайте, кожна розкаже трохи про себе!? – сплеснула вона руками

– Нехай Ельвіра почне. – сказала Флора.

– Ну що ж, я, як ти і сказала Флоро, аристократка, походжу із древнього роду, але мої батьки давно померли. Я берегиня і в мене низький рівень дару.

Дівчата перезирнулись.

– Берегиня?! – спитали одночасно.

– А я про них читала. – повільно проговорила Флора – Начебто, раніше вас було багато.

– Так. Принаймні, так кажуть.

– Так от чому ти тут! – трохи криво всміхнулася вона.

– Та взагалі то, я тут щоб вчитися! – відповіла роздратовано.

– Тихіше дівчата, – примирливо сказала Марта – не треба сваритися! Ну, подумаєш, малий рівень дару, в мене он, високий рівень, а взяли тільки на спецкурс.

– Але чому? – здивувалась я

– Тому що я звичайна людина, і мої батьки ніякі не маги, та й взагалі, в нас магів в сім'ї ніколи не було.

– Алеж, так не повинно бути!

Флора пирхнула.

– Втім, так є, міс аристократична наївність. Якщо ти проста людина, і не походиш з магічної сім'ї, навіть при високому рівні дару ти навряд чи потрапиш до одного з факультетів, навіть за гроші.

– Та, як же так? Скрізь розказують про рівність і однакові права!

– Ага, а ще ельфи закохуються у людей! – насмішкувато відповіла Флора.

– На жаль, Ельвіро, Флора права, мій батько дуже заможний, займається торгівлею, та це не допомогло.

– Взагалі то, мені не дуже хотілося сюди їхати. – проговорила Флора – Одначе, якщо вже дар прокинувся не можна їм нехтувати, довелося залишити бабусю одну, вона єдина моя рідна людина.

– Мені шкода. – сказала я.

– Та вже як є. Дар в мене середній, то, хоча б зможу добре заробляти після спецкурсу. – посміхнулася Флора.

– Що ж дівчата, раз так, пообіцяймо підтримувати одна одну, бо відчуваю, що проблем у нас буде достатньо. – сказала Марта.

Вона виявилася правою.

Окрім нас на курс потрапило ще десять дівчат. Майже всі з них були із досить сильним даром. Незвичайним було те, що в них дар прокидався в абсолютно різному віці, на відміну від спадкових магинь. Наймолодшою була дівчинка дванадцяти років – Меггі, а найстаршою виявилась Флора, їй було двадцять два.

Така вікова різниця у групі теж додала проблем. Меггі, наприклад, змушена була пропустити цілий рік у школі, та й взагалі, різний рівень знань і підготовки неабияк вплинув на подальше навчання.

Нами ніхто особливо не опікувався, Кмих просто приніс список книг, який ми повинні були отримати у бібліотеці та роздав кожній магічну карту будівлі й розклад занять.

– Щоб не блукали як вівці. – проскрипів він.

Предметів нам викладали багато, але здебільшого, вони стосувалися історії й теорії магії.

Історія магії, історія королівства, історія артефакторіки й ще зо п'ять таких історій.

Більш-менш корисними здавалися всього чотири: контроль магічних потоків, магічне перетворення, створення артефактів і магічна практика.

Трохи пізніше я дізналася, що ні в кого з дівчат дар не підходив до жодної з чинних категорій, всі вони могли використовувати магію для будь-чого: хоч квіти вирощуй, хоч лікуй людей.

Ще, нам видали форму, страшну, як смертний гріх. Сірі однакові сукні з чорними комірами-стійками й кошмарними чорними квітками на рукавах.

В цій сукні я виглядала так, ніби просиділа у підвалі більшу частину свого життя, ховаючись від світла. 

Особливо жалюгідною видавалась наша форма у порівнянні з іншими. Творчині носили зелені сукні, цілительки – жовті, охоронниці – червоні, а воїтельки – чорні. До того ж, у воїтельок і охоронниць були розшиті сріблом костюми для тренувань. Бриджі й просторі кофти. Не говорячи вже про комфортне взуття.

Нам же доводилося бігати і пригати  в якихось незрозумілих чи то штанях чи то юбках, такі широкі в них були штанини й футболках на десять розмірів більше. Все того ж противного мишачого кольору.

Та найгіршим виявилося ставлення до нас, як самих дівчат-магинь, так і викладачів.

Презирливі погляди та регіт за спиною стали моїми постійними супутниками. Як тільки їм не набридало?

Викладачі ж постійно запізнювались, а іноді й зовсім не приходили. На лекціях не вважали за потрібне щось пояснювати, монотонно читаючи з листа.

Єдиним хорошим викладачем виявився Ерік Рот. Він викладав контроль магічних потоків нашому курсу. І хоча, предмет був здебільшого теоретичним, він наполягав на практиці. На заняттях ми вчились концентруватися й відчувати лінії сили, які проходять по всьому тілу, збирати їх разом і використовувати.

Та навіть хороше ставлення до нас Еріка, ніяк не змінило того факту, що дівчата з сильним даром, як Марта наприклад, вкрай погано володіли своєю магією, особливо коли нервували, або ж злились. Розбиті вікна, вирвані двері й, навіть, тріщина в стіні – таке траплялось досить часто. Для мене було очевидно, що таким сильним магиням потрібен не якийсь недолугий спецкурс, а нормальне навчання. Та все одно, дівчата вчились старанно. З такими, як я, проблем не було.

Спочатку, Ерік нічим не показав, що ми знайомі. Я, навіть, трохи образилась. Невже, він такий самий сноб, як і всі інші?

Однак, виявилась не правою. Одного дня він зустрів мене в саду.