Житіє моє - Ірина Володимирівна Сиром'ятнікова

Глава 42

Серце Інгерніки дихало нестерпним жаром. Сонячне світло переламувалося в тремтячому мареві повітря, і місто тонуло в сліпучому сяйві полудня, зливаючись з землею білими банями будівель і вузькими щілинами вулиць. Трансконтинентальний експрес прибув на центральний вокзал Хо-Карга за розкладом, і разом з довгою вервечкою вагонів у глибоку тінь дебаркадера проникла душна спека пустелі. Потяг видавався розпеченою заготовкою, яку щойно вийняв з палаючого горнила коваль, до нього боязко було навіть підійти.

Старший куратор криміналістичного відділу НЗАМПІС витер хустиною миттю спітніле лице, але повертати на голову гостроконечну повстяну шапку не спішив. От коли вони вийдуть під сонце, тоді… Хоча, зайвий раз думати про необхідність виходити на вулицю посередині дня не хотілося.

— Ну, ось, зараз ми його побачимо. Хвилюєшся?

Молодий чоловік поряд з ним, заперечуючи, похитав головою.

— Це правильне ставлення, Дéнісе, — старий чиновник підбадьорливо посміхнувся, — можливо, ваше знайомство продовжиться все життя (все твоє життя), хоча не виключено і що несхожість характерів виявиться одразу. Я би надав перевагу тому, щоб задіяти більш досвідченого куратора (не приймаєте на свій рахунок), але вік нашого нового підопічного не дозволяє звертатися за допомогою до старших. Чорні так нервово ставляться до ієрархії…

Новоприбулі пасажири залишали потяг без поспіху — експрес стояв у столиці три години, готуючись до ривка через розпечені піски, ця ділянка древнього караванного шляху була абсолютно позбавлена життя, її радили перетинати вночі. Гостя вони впізнали одразу — молодий чорний (без помітних ознак занять магією) вийшов на перон у супроводі величезного волохатого пса, слідом за ним носильник котив монструозних розмірів валізу на коліщатках. На обличчі юнака проступала печать жорстокої незаслуженої образи і, судячи за всім, з’явилася ця печать там досить давно. Обидва куратори важко зітхнули — що таке чорний маг у поганому настрої вони знали з власного досвіду. Дéніс поспішив увімкнути той самий вираз обличчя, якому стажерів служба підтримки вчили в першу чергу — суміш розсіяності і дружелюбності, з легким дотиком дебілізму (так уже сталося, що саме така гримаса гарантовано не викликала у чорних агресії). Емпати входили в такий стан інстинктивно, а звичайним людям для цього потрібно було багато тренуватися, але аби кого на посаду куратора не брали — служба підтримки була другим за важливістю винаходом НЗАМПІС після модуляційного знаку.

Дійшовши до кінця перону, маг сповільнився і блискавично виділив їх серед зустрічаючих. Старший колега Деніса розцвів простодушною посмішкою і почав кланятися як заведений.

— Містер Тангор? Добрий день, сер! Ми раді вітати вас у столиці Інгерніки Хо-Каргу!! Я — Арен Фелістер, а це мій помічник, Деніс Рокем.

Маг розглядав чиновника з несміливою підозрою (так дивляться на незнайомих ідіотів). Типового для чорних виразу напористого зухвальства на його обличчі не було, але кураторів це зовсім не тішило — якщо бойовий маг не хамить усім навколо, значить, він зосереджується для атаки.

— Як добиралися? — моментально перебудувався старший куратор, тепер в його голосі зазвучали підлабузницькі нотки.

Деніс знав, що Фелістер свідомо перебирає можливі варіанти поведінки, щоби дати молодому колезі поспостерігати реакцію підопічного і діяти вже без помилок. Поки результат був так собі: уся поза — положення «спочинь», щелепа вперед, нижня губа трохи відставлена — свідчило про те, що його думка про столичних жителів уже нижче льоху і продовжує падати.

— Може, спочатку щось перехопимо? — Деніс наважився запропонувати ще один безпрограшний варіант (халявна їжа для чорних — майже культ), — тут неподалік прекрасний підвальчик.

Молодий маг скосив очі донизу. Ні, вони з Денісом були практично одного зросту, але відчуття, що це звертання до нижчого за званням, було майже фізичним. Лише чорний може отак, самим лише поглядом, вказати людині її місце.

— Непогана ідея!

Не витрачаючи часу даремно, Деніс забрав у носильника валізу і пішов першим, показуючи шлях.

До дверей потрібного підвальчика від вокзалу було від сили двісті метрів, але цього вистачило, щоби справити на приїжджого з півночі незабутнє враження.

— Та-а… — пришиблено протягнув маг, повільно приходячи до тями в напівтемряві харчевні. — Я, звичайно, знав про клімат, але щоб таке…

— О, не хвилюйтеся! — поспішив відповісти Фелістер. — Це зараз на сонці за сорок, а вночі температура буде коло десяти.

— Як же тут люди живуть? — вразився приїжджий.

— Переважно, вночі, — старший куратор замислено почухав ніс, — а собачка не перегріється?

Маг скосив очі на звіра:

— Хіба протухне. До речі, мені треба його викупати!

Деніс пригадав подробиці з прочитаного напередодні досьє. Теоретичні можливості некромантії куратори вивчали дуже детально, але підняти наділеного незалежною свідомістю зомбі було під силу тільки патріархам, які безкоштовних вистав не влаштовували. Не диво, що містер Фелістер особисто поїхав на зустріч з новачком — такий потенціал! Мертвий пес, видимо, помітив увагу до себе і висолопив з пащі синій зморщений язик.

Тим часом старший куратор намагався розвинути успіх: переконати чорного найближчі пару днів не пити, не гуляти і взагалі — вести себе тихо. Причому, зробити це треба було так, щоби гість не сприйняв логічні, в цілому, пропозиції як спробу обмежити його свободу.

— Спочинете, акліматизуєтеся, — жебонів він, — до зміни часу теж треба звикнути.

Втримати молодого мага на місці було не просто важливо, а принципово: лише на пам’яті Деніса двоє приїжджих отримали тепловий удар, троє — простудилися, а один загримів до лікарні з інфарктом після надмірної пиятики.

А куди потім? — діловито поцікавився маг. Він позитивно сприйняв холодний зелений чай і тепер уважно вивчав меню закладу.

— Міністерство винайняло квартиру…

— Я маю на увазі кінцеву мету мого відрядження.

— Вам скажуть на зустрічі з керівництвом Служби, в понеділок. І у вас ще буде час познайомитися з містом.

Чорний знову почав дратуватися.

— Я серйозно питаюся! Мені треба знати, куди відправляти багаж. Потяг прибуде через два дні, і мені не хотілося би витрачатися на оренду складу.

Деніс чесно спробував уявити, що ж таке міг взяти з собою чорний маг, що це таке, що треба було везти товарняком, але його уява пасувала. Та що завгодно! Некроманти славилися екстравагантністю.

— Ми забезпечимо місце для зберігання, — оголосив Фелістер (його голос трохи здригнувся).

— Кльово! — зраділо майбутнє світило некромантії, — і хімікати купите?

— Е-е?

— Для зомбі.

Деніс злодійкувато оглянувся навколо. Ні, ніби, ніхто не чув. Чорних магів у столиці було мало (що їм тут робити?), а от розмов про них останнім часом велося багато.

— В