Усі птахи в небі (ЛП) - Чарлі Джейн Андерс
Перегрин не був всепроникний — він не міг потрапити в кожну базу даних або бачити через кожну камеру у світі. В основному він знав лише те, що знали Кедді про своїх власників та частини світу, у яких вони знаходилися, а також будь-яку інформацію, яку він міг знайти в Інтернеті. Отже, Перегрин знав досить багато, але в його знаннях існували величезні прогалини. І в ньому були сліпі плями, як і в будь-якої людини — у нього були відомості, які він знав, але ще не склав два і два разом.
Тим не менш Перегрин мав дивовижний доступ до даних та великі потужності для обробки інформації. І що з того? Він лише встановив себе як службу знайомств.
— Я не знаю, що сталося у Денвері, — знову сказав Перегрин.
За оцінками експертів, 1,7 мільярда людей перебували на критичному рівні голоду, і у них не було Кедді. Північнокорейські народи основною масою були у демілітаризованій зоні, але вони також не мали Кедді, як і більшість людей, які потрапили в арабську зиму. Деякі люди, вмираючі від дизентерії, стійкої до антибіотиків, мали Кедді, але їх було мало. Невже Перегрин має перекручений погляд на світ, і його копії є привілейованими для мільйонів замість проклятих мільярдів? Лоуренс запитав Перегрина, і той відповів:
— Я читаю новини. І знаю, що відбувається у світі. Плюс деякі Кедді належать дуже обізнаним людям, які мають доступ до інформації, яка змусила би твої зуби покришитися і випасти. В переносному смислі, звичайно. П'ять хвилин.
— Я зрозумів, що це була метафора, дуже дякую. — Лоуренс тримав Кедді обома витягнутими руками, на максимальній відстані. Лежачи в ліжку о другій ночі. — Але хіба ти не доганяєш, що романтика — це по суті буржуазна забаганка? У кращому випадку це анахронізм. У гіршому — це відволікання для людей, не зацікавлених у виживанні. Чому ти витрачаєш свій час, допомагаючи людям знайти свою "справжню любов", а не робиш чогось більш вартісного?
— Я просто роблю те, що можу, — відповів Перегрин. — Так я намагаюся зрозуміти людей і одночасно допомагаю людям закохатися — це один із способів кращого розуміння ваших параметрів. Можливо, збільшення сукупного рівня щастя в світі — це один із способів спробувати стримати катастрофу. Чотири хвилини.
— На що ти розраховуєш?
— Ти знаєш на що, — сказав Перегрин. — Ти чекав весь цей час.
— Ні, я цього не робив. — Лоуренс кинув Кедді на ліжко, не настільки сильно, щоб заподіяти йому яку-небудь шкоду, і взявся за штани. Кедді щось знав. Ліхтарі не світили. Це сталося останнім часом.
— Ви також можете сказати, що я діяв у своїх власних інтересах, — продовжив Перегрин. — Чим більше я підштовхую людей до пошуку співрозмовників, тим більше вони заохочують своїх друзів купувати мої копії. Я став необхідністю, а не розкішшю. Це одна з причин, чому Кедді продовжують функціонувати до цих пір.
— Так. — Лоуренс пошукав чисті шкарпетки. Там повинні були бути чисті шкарпетки. Він не відчував себе повноцінним без чистих шкарпеток. — Крім того, знову ж таки, ти недалекоглядний. Що станеться з твоїми копіями, якщо вся наша індустріальна цивілізація впаде? Якщо не буде більше палива, не буде електрики, щоб зарядити Кедді? Або якщо весь світ розтане в ланцюзі ядерних вибухів?
Він натягнув штани і зрозумів, що його футболка була просякнута потом і брудом. Чому він перестав піклуватися про те, як він виглядає? Це був чистий невроз.
— Три хвилини, — сказав Перегрин.
Лоуренс відчув, як його охоплює паніка. Була 2:15 ночі, ніяких вогнів не було, крім сяючого екрану Кедді, і він був без сорочки, брудний, і без змоги втекти. Він не був готовий, він ніколи не був готовий, він перестав готуватися деякий час назад, коли пройшов його перший, найсильніший гнів. Він подивився на крихітне вікно своєї спальні, на сходи, що вели до вільної вітальні, де повинна була бути Ізабель. Будинок був перешкодою для хаосу, який на задньому дворі утворив дикий клубок. Він подумав про тисячу місць, де можна було сховатися, і про шляхи втечі.
Він був подавлений і задихався від паніки, хоча й посилено вентилював легені, а темрява зростала до тих пір, поки не стала більшою, ніж він міг охопити. Він знайшов сорочку, взуття, все ще ніби паралізований. Перегрин продовжував намагатися вести свою дурну бесіду, ніби це було зараз вкрай важливо...
— Дві хвилини — сказав Перегрин — я думаю, ви просто розчаровані тим, що я не перетворив всю планету на рай або не став якимсь штучним божеством, що, схоже, є неправильним розумінням функції свідомості, штучної чи іншої. Справжнє божество, за визначенням, безтілесне і не відчуває впливу зовнішнього оточення.
— Не зараз. — Лоуренс розривався між пошуками зброї, причісуванням волосся і чищенням зубів, які він чистив кількома годинами раніше. Крім того що він не умів битися, у нього не було шляху для втечі, він просто ігнорував такі бажання. Весь цей час він був божевільним вченим... Чому у нього не було психотерапевта чи хоча б електрошокера, схованого десь у гардеробі? Він даремно витратив своє життя...
— Що я повинен зробити? — запитав Лоуренс.
— Відкрити двері, — сказав Перегрин.
