Страта - Марина та Сергій Дяченко
І, що приємно, трохи оддалік на березі вони побачили наповнені водою відбитки копит. Кінь відбувся легким переляком; можливо, скоро їх чекає радісна зустріч...
— Реку... — Ірена зупинилася.
Лицар озирнувся:
— Що?
Вона загаялася, роздумуючи.
На чолі у лицаря проступила глибока складка:
— Та ходімо ж...
— Реку, у вас кресало збереглося?
Лицар поплескав себе по кишені — так, мовляв, кресало при собі...
— А давайте підпалимо міст...
— Що?!
— Підпалимо міст, — сказала Ірена твердо. — Щоб менше було тяганини з погонею... Щоб їм переправлятися було важче.
Рек болісно скривив рота:
— Підпалити?.. За це Провидіння... помститься.
— Але ж це добре діяння, — ухопила його за рукав Ірена. — Міст ледве животіє. Знищивши його, ми, можливо, врятуємо життя якомусь невдасі-подорожньому... або заблуканій дитині. А місцеві... ну, ті, хто по ньому іноді ходить... змушені будуть привести його до ладу. Полагодити або побудувати новий... Хіба ні?
Рек мовчав.
— Ми втрачаємо час, — поквапила вона нервово.
* * *Підпалювати не довелося.
Досить було перерубати кинджалом один із канатів — і міст став абсолютно непридатний до використання, бо другий канат, підгнилий, порвався сам собою.
— Не так ефектно, зате надійно, — пробурмотіла Ірена собі під ніс.
Лицар поглядав на неї майже з острахом.
— Що таке, Реку?
Він помовчав.
— Якби я й сумнівався досі, що ви Ірена Хміль... то зараз переконався остаточно.
— Он як? — вона розгубилася. — Чому?
Вони йшли схилом. Річка залишилася позаду; напівзаросла стежка вивела на дорогу, а та, очевидно, вела до селища. Вони були голодні, хотілося пити; Рек мовчав так довго, що Ірена вже зневірилася почути хоч слово. Аж тут він озвався:
— Ви спеціально запитали мене про Темного Тлумача, Ірено?
— Та вже ж не випадково, — пробурмотіла вона, намагаючись зрозуміти, куди він хилить.
— Ви хочете, щоб я розповів, що про це думаю?
Авжеж. Її запитання він сприйняв як випробування, як тест...
— Так, Реку... Я була би вам вдячна.
Безкорисливий лицар зітхнув:
— Те, що ви говорили про міст... — то класичний прийом темного тлумачення. Виправдання... перед Провидінням. Хитрий хід...
— Стривайте! — вона збилася з кроку. — Але ж Провидіння карає або заохочує... не за задум, а за фактом! Якщо я зможу переконати себе, що для загальної користі мені треба когось убити... то що — Провидіння пробачить мені вбивство?!
— Ні, — лицар дивився собі під ноги. — Якщо ви вб’єте невинного, будучи впевненою, що вбиваєте на благо... Провидіння однаково вас покарає. Але якщо ви знайдете когось, хто небезпечний... або заважає... багатьом людям... і вб’єте його — можливо, вас не покарають.
— Цим займаються всі Тлумачі, — втомлено сказала Ірена. — Як діяти в складній ситуації і що скаже на це оте ваше Провидіння?
Рек похитав головою:
— Ні... Тлумачі просто кажуть, що, на їхню думку, виходячи з досвіду, можна від Провидіння очікувати. А Темний Тлумач вчить... як вчинити, щоб Провидіння... обійти.
Попереду показалися черепичні дахи. Село? Ні, скоріше, хутірець на відрубі, принаймні тут можна підкріпитися...
Ірена рахувала кроки. Двадцять... П’ятдесят...
— Реку! А навіщо ви тоді... били горщики базарним торговкам? Робили оте зло, яке дозволяє вам залишатися... безкорисливим?
— Провидіння не так просто обдурити, — жорстко мовив лицар. — Навіть намір... так не минеться.
* * *На хуторі їх зустріли радісно. Але радість ота була якась трохи істерична.
Кінь Река приплівся сюди трохи раніше за господаря. Селяни не чіпали ні сакви, ні дорожнього мішка, справедливо вважаючи, що є ще надія на появу їхнього законного власника: «Ну не може ж пан лицар отак просто в річці потонути!»
Підкоряючись правилам гостинності — спершу нагодувати і привітати, — хуторяни всадовили Река з супутницею за стіл, запропонували ліжко і теплої водиці вмитися. З великою неохотою довелося відмовитись — от-от на хутір обов’язково увірветься погоня...
Перш ніж спорожніли тарілки та глечики, селяни говорили тільки про погоду, про врожай і підсовували їжу. Таке правило: спершу нагодуй, потім розпитуй про справи; а що у хуторян є справа до бродячого лицаря — Рек та Ірена збагнули майже відразу...
— Викладайте, люди добрі, — похмуро сказав Рек, відсуваючи тарілку. Ірена з острахом зрозуміла, що, дотримуючись своїх законів лицарства, він ухопиться за будь-яку справу: покажуть йому дракона за найближчим пагорбом
