Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фентезі » Страта - Марина та Сергій Дяченко

Страта - Марина та Сергій Дяченко

Читаємо онлайн Страта - Марина та Сергій Дяченко
хрипко запитав дідок, відкриваючи оглядову дірку.

Відповіді Ірена не почула, але дідок здригнувся, насупився, жестом велів охоронцям прибрати собак. Ворота заскрипіли й відчинилися.

Ірена вмить опинилась за спиною у Река. А той дивно тримав руку — ніби притримуючи щось під курткою при боці...

Прибульців було двоє — не «спокутники» і не потенційні «убогі». Обидвоє в чорному, в капелюхах із пір’ям, у старшого в руці був якийсь паперовий сувій із печаткою.

— Наказано видати тобі, лікарю, жінку в тяжі, що була доставлена сюди десять днів тому з палацу Тлумачів на утримання і лікування... Ось читай.

І простягнув дідкові папір. Той узяв його тремтливою рукою, повільно обернувся...

Поки він роззирався навсібіч, Ірена намагалася продихнути спазм у грудях.

Ясно ж, що її ні з ким не сплутають. І згадувати особливо не доведеться, хто така та коли привезли, — її особлива «прикмета» видає відразу з головою. Себто з животом...

Рек перемахнув через підводу. В руках вже опинився кинджал; люди в чорному сахнулися. Вони явно не очікували такої зустрічі, але й реакція у них була швидша за Іренину...

Хтось із «убогих» злякано волав. Глухо дзенькнула лютня. Заходилися гавкотом пси.

— Зачиніть ворота! — владно гаркнув той, що приніс сувій із печаткою. — Ану хутко!

І він, і його напарник були озброєні важкими шпагами. Дивний «селянин» із хистом вмілого фехтувальника опинився між двома вістрями — лише зі своїм кинджалом.

Вбивство «при виконанні» — не вбивство?

Гріхи підлеглих спокутує Високий Дах? Можливо, спокутує наперед, і на тій підводі, до борту якої притиснуть зараз Река, складено платню за його вимушено пролиту кров? Борошно, м’ясо, масло для убогих?!

— Не гніви Провидіння, — сказав той, що приніс сувій. — Кинь зброю... безкорисливий.

Рек мовчав. Ірена не бачила його обличчя. Про що він зараз думає? Про жінку, з якою його ніщо, по суті, не пов’язує, крім хіба що прочитаних оповідань? Оті тексти «Про лицаря, який здійснював зло, щоб залишатися безкорисливим»?!

А от цікаво (відсторонено подумала Ірена), хто зі зброєю чинить зараз зло — а хто благо? Абсолютно неможливо розрізнити. Рек відстоює інтереси Ірени — а двоє зі шпагами, можливо, інтереси держави...

Поки вона думала, Рек стрибнув.

Двоє його суперників були вмілими фехтувальниками.

Рек, здається, підловив одного з супротивників при занадто широкому випаді. Пірнув під лезо, зловив нападника за руку — здавлений зойк. Шпага летить униз, але Рек підхоплює її при самій землі...

Обеззброєний ворог відступає. Очі скажені — не інакше, Рек йому руку зламав...

Ірена проґавила атаку іншого Рекового супротивника. Блискавичні помахи за частку секунди...

Чоловік у чорному сіпнувся, уникаючи випаду, лайнувся брутально. Усією тушею довбонув лицаря так, що той спиною вдарився об віз. Чорному було не до лицарського турніру. Він представник влади. Зараз замкнуть ворота, і по всьому...

Аж тут охоронці спустили собак, і люті пси, не розбираючись, кинулися на всіх підряд. Заверещали, розбігаючись, діти. Музикант у своєму кутку незграбно затулився лютнею, він не вмів швидко бігати, Ірена молилася невідь-кому, щоб собаки не накинулись на старого...

Носатий лікар хрипко заволав. Йому не підкорилися ні пси, ні охоронці. Хтось із вільнонайманих оборонявся, розмахуючи ціпком, хтось уже схопив сокиру.

Високо на паркані — як тільки зуміла видертися?! — сиділа біловолоса дівчинка і не зводила з Ірени переляканих благальних очей.

Загальна паніка подіяла на «владику» Гороха, як укол адреналіну. Волаючи щось безглузде про законність і порядок, він увірвався до бойовиська з дивною люттю, накинувся на мішок борошна, не вивантажений із підводи, і розірвав його голіруч.

У повітрі зметнулася хмара білої пилюки.

— Пані Хміль!!

Рек стояв у воротах, тримаючи в руці шпагу, й жестом кликав Ірену.

Шлях їй заступив чоловік у чорному. Ірена з подивом глянула на свої руки — вони були в борошні по лікоть, зі стиснутими білими кулаками...

По обличчю того, хто перегородив їй шлях, юшила кров із неглибокої рани на лобі.

Не роздумуючи, затято, Ірена сипонула у вічі йому жменю борошна... Нічого собі тісто...

І, вже майже дотягнувшись до простягнутої руки Река, вона востаннє обернулася до Музиканта.

Так, він почув. Хтось, можливо, й пропустив повз вуха, але старий божевільний таки почув — оте «пані Хміль».

Насилу одірвавшись од його приголомшеного погляду, вона шаснула за ворота. За спиною продовжувалася веремія — охоронці ловили псів, носатий лікар хапався за серце, вельможний Горох шматував окіст, вільнонаймані вже були загоном санітарів... Двоє у чорному були поранені, але цілком іще можуть організувати погоню...

А ще — біляве дівча на паркані. Десятирічна дівчинка, яку більше ніхто і ніколи не погладить просто так.

* * *

Ніч провели в лісі, у спеціально обладнаній схованці. Без вогню і практично без сну. І майже без слів.

«Що ж далі?» — хотіла запитати Ірена, але у неї не повертався язик. Безкорисливий лицар і так розумів, що їхні вчинки, загалом-то, не особливо схвальні.

Відгуки про книгу Страта - Марина та Сергій Дяченко (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: