Право на шанс - Олена Гриб

Зрештою Чиж махнув рукою і покинув поле бою, а Мела роздратовано заявила, що збирається піти по книги. Баронський синок вчепився за нею, Ферну теж заманулося подивитись Тавенну, ну а ми з Ів залишилися, так би мовити, на господарстві. Власне, до цього моменту я думала, що ми в будинку самі. На щастя, це було не так.

– Тає, що з нею? Знову?..

Я безпорадно вказала на застиглого стовпом чаклуна.

– Його запитай. Сам бачиш, не «знову», а магія.

– Магія?! – Нишпорка безцеремонно схопив Ньельма за плечі і штовхнув у стіну. – Ти у нас маг? Той самий любитель спочатку чаклувати, а потім знайомитися?

У мене очі на лоб полізли, коли плечові шви на майстерно підігнаній куртці столичного гостя почали розлазиться під чіпкою хваткою Чижа.

– У нього на долоні! – нескладно викрикнула я. – Малюнок! І срібний пил в іншій руці!

– Покажи! – рикнув Кьерн – Без фокусів!

Чаклун слухняно повернув ліву руку долонею догори.

– Звичайне заклинання паралічу, нічого незаконного, – прохрипів без співчуття. – Нанесено на одяг, що теж дозволяється гільдійським.

– Під час самозахисту, – недобре вищирився нишпорка. – Слухай, та ти просто нагорода за сьогоднішній поганий день! – Він несподівано розтиснув пальці. – Зробиш це сам чи продовжимо?

– Зроблю що?!

– Це. – Чиж схопив руку Ньельма і притиснув до його ж щоки. Коли він відпустив, на поголеній смаглявій шкірі виразно відбився малюнок, схожий на той, що був на плечі Ів. – І це. – Пальці мага, трохи забруднені срібним пилом, торкнулися крейдяних ліній. – Активуй! Ну ж бо, не змушуй тебе бити! – продовжував нишпорка. – Як відчуття? Знаю, така доза на чаклуна не подіє, але, погодься, криве заклинання – це по-справжньому боляче.

– Це знущання-а… – Ньельм ледь ворушив губами, – за яке ти відповіси-и… І не смій мені ти-и-икати, бродячий виродку… кх… кх… кх…

Однак Чиж не дивився на нього. Він сів навпочіпки біля Ів і впевнено стиснув її руку.

– Все добре, правда ж? Це тільки магія… Слабенька така магія, від якої зовсім скоро не залишиться і сліду. Повір, ти зможеш рухатися раніше, аніж цей козел зуміє поворухнути пальцем без болю. І тоді…

– Чижику, якщо ти його придушиш, я згодна попрацювати лопатою на задньому дворі, – вирвалося у мене.

А що? Нехай це не вирішило б наших проблем, мій настрій покращився б. Та й звичайний зашморг кращий за те, що зробить із чаклуном наша власна чаклунка, коли повернеться.