Право на шанс - Олена Гриб

Я неохоче підійшла і притримала край дроту. Здавалося б, чого боятися? Без срібного пилу це лише крейда, свічки і мідь. Однак віднедавна магія вселяла серйозні побоювання.

Нехай це і здається смішним, але я не хотіла перетворитися на сову! Так-так, знаю, маги працюють із благословенним сріблом десятиліттями і не обростають пір’ям, Ньельм он навіть над собою чаклувати дозволяє! І все ж мені дошкуляв якийсь незрозумілий страх.

Нерозумно, правда ж? Кажуть, столичні красуні виводять заклинаннями прищі, то чому ж у мене жижки трусилися від одного натяку на використання магії? Ні, зі мною безумовно щось не так!

Нормальним людям треба бігати від демонів і проклинати Руйнівника, який показав їм шлях у наш світ. А також звеличувати магів, Творця і Білого Дракона, який взагалі в кожній бочці затичка. Чому ж Ферн мене не лякав, а перспектива побачити срібний пил у дії викликала неприємні мурашки по спині?!

– З цим усе, – немов собі сказала чаклунка. – Далі… Артане, подивися, що там далі…

Ведмедик без зайвих питань пробіг очима по розкритій книзі, що лежала прямо на плиті. Судячи з її брудних сторінок, вона бачила місця значно гірші.

– Спочатку куб, потім сова, а затим демон і пил, – лаконічно повідомив наш аристократик. – Подробиці треба?

Мела похитала головою:

– Всі ці ритуали лише марнують час. Важливі матеріали, але і їх можна змінювати, малюнок, послідовність дій, а також магія. – Вона подивилася вгору – туди, де з балки стирчав новісінький цвях. – Сподіваюся, не вискочить. – Чаклунка легко стала на хиткий табурет і причепила жовту коробку до тонкої мотузочки, що звисала з цвяха. – Над колом, так? – Ми з Артаном злагоджено кивнули, і вона зістрибнула вниз. – Хоч би не впало… Цю штуку на ринку не купиш. Її нам дали в борг, під чесне слово Зарлата. Якщо зіпсується, у нього будуть проблеми. І в нас, напевно, теж.

Напевно?!

Я згадала, як штовхала «цю штуку» ногами, і зіщулилася.