П'яте Правило Чарівника, або Дух Вогню - Террі Гудкайнд

Чандален прибрав спис і упер тупим кінцем у землю.

— Річард-з-характером говорить правду. Ми раді, що ваш народ використовував наш подарунок як належить — щоб принести мир. Ласкаво просимо на нашу землю. Тут вам ніщо не загрожує.

Активно жестикулюючи, Чандален віддав наказ своїм мисливцям. Коли всі воїни заспокоїлися, Річард тихенько видихнув і подумки подякував добрим духам за допомогу.

Келен взяла Дю Шайю за руку і рішуче заявила:

— Я сама поговорю з Дю Шайю!

Майстрам меча бака-тау-мана це явно не сподобалося, але вони не знали, що робити. Річарду пропозиція Келен теж не припала до душі: бесіда запросто могла вилитися в нову війну.

Однак він, хоч і вельми неохоче, вирішив, що хай вже краще Келен робить як їй завгодно і поговорить з Дю Шайю. До того ж вираз обличчя Келен виразно говорив, що не йому вирішувати. Річард повернувся до майстрів меча:

— Келен, моя дружина, — Мати-сповідниця і вождь усіх народів Нового світу. Її слід поважати так само, як нашу мудру жінку. Даю вам слово Кахаріна, що Мати-сповідниця не заподіє Дю Шайю зла. Якщо я вам збрешу, можете вважати, що моє життя належить вам.

Чоловіки кивком висловили свою згоду. Річард не знав, хто в їх очах головніший — він чи Дю Шайю, але його спокійний і рішучий тон зняв усі заперечення. А ще він знав, що, крім усього іншого, ці люди поважають його не тільки тому, що він убив тридцять майстрів меча, а тому що він зробив щось набагато більш важливе: повернув їм землі предків.

Річард стояв пліч-о-пліч з Карою і спостерігав, як Келен відводить Дю Шайю далі у високу траву. На травинках ще блищали краплі дощу, який пройшов вранці і залишив по собі калюжки.

— Лорд Рал, — тихенько запитала Кара, — ви вважаєте, що це мудро?

— Я довіряю думці Келен. У нас великі неприємності. І ми не можемо втрачати час.

Кара досить довго роздумувала, катаючи в пальцях ейдж.

— Лорд Рал, раз магія зникає, то ваша зникає теж?

— Будемо сподіватися, що ні.

Він підійшов до майстрів меча. Кара йшла поруч. Хоча Річард знав декількох з них, але по імені знав лише одного.

— Джіан, Дю Шайю сказала, що деякі з вас померли по дорозі сюди.

Джіан прибрав меч у піхви.

— Троє.

— У бою?

Мечоносець дещо розгублено відкинув з чола темне волосся.

— Один. З іншими двома… стався нещасний випадок.

— Пов'язаний з водою або вогнем? Джіан важко зітхнув.

— З водою ні, але один впав у багаття, коли стояв на варті. Він згорів раніше, ніж ми встигли зміркувати, що відбувається. Тоді ми подумали, що він, можливо, при падінні вдарився головою. Але судячи з того, що ти тут розповів, можливо, це не так. Могли ці шими вбити його?

Річард кивнув. Він з гіркотою прошепотів ім'я одного з цих посланців смерті — Сентраші, шим вогню.

— Ну а третій?

Джіан переступив з ноги на ногу.

— Коли ми йшли по перевалу, він раптом вирішив, що вміє літати.

— Літати? Джіан кивнув:

— Тільки от літати він умів, як той кругляк.

— Може, він просто оступився і впав?

— Я бачив його обличчя, перед тим як він вирішив політати. Він посміхався так само, як посміхався, коли вперше побачив нашу батьківщину.

І знову Річард гірко прошепотів ім'я третього шима. Три шими — Реехані, Сентраші і Вазі — вода, вогонь і повітря — взяли ще одне життя.

— У Племені Тіни шими теж убили людей. Я сподівався, що вони тільки тут, де знаходимося ми з Келен, але, судячи з усього, інші місця вони теж відвідують.

Річард побачив, як за спиною майстрів меча мисливці Чандалена притоптують траву, готуючись розвести багаття, щоб розділити трапезу з новими друзями.

— Чандален! — Мисливець підвів голову. — Не розводьте вогню!

Річард підтюпцем підбіг до Чандалена і його мисливців.

— А в чому справа? — Поцікавився чандали. — Чому ти не хочеш, щоб ми розвели багаття? Оскільки ми тут застрягли, то хочемо приготувати поїсти і розділити з усіма нашу трапезу.

— Розумієш, — почухав брову Річард, — злий дух, що вбив Юні, може знаходити людей за допомогою вогню або води. Мені дуже шкода, але до пори до часу вам доведеться жити без вогню. Якщо ви будете розводити вогонь, злі духи можуть вбити твій народ.

— Ти впевнений?

— Це люди, — Річард поклав руку на плече Джіана, — такі ж сильні, як Плем'я Тіни. По дорозі сюди один з них був убитий злим духом з багаття.

Джіан кивком підтвердив, що так воно і було.

— Не встигли ми зміркувати, як він уже палахкотів, як смолоскип, — сказав Джіан. — Він був сильним і хоробрим воїном. Його не можна було захопити зненацька, але ми не почули від нього ні звуку до самої його смерті.

Чандален, засмучено погравши жовнами, оглянув рівнини, які тягнулися навколо, а потім знову подивився на Річарда.

— Але якщо у нас не буде вогню, як ми будемо їсти? Ми повинні пекти коржики з тави і готувати іншу їжу. Ми не можемо їсти сире м'ясо і зерно. А жінки на вогні обпалюють посуд, а чоловіки