Чорнильна кров - Корнелія Функе

Фарид не дуже хотів розповідати, як босоніж дістався до будинку Елінор. У відповідь на запитання Меґі він промимрив щось про вантажівку і різко перервався, наче в нього раптово закінчилися слова. Коли він замовк, у великій кухні стало дуже тихо.

Фарид привів з собою невидимого гостя. Страх.

— Даріусе, завари каву! — наказала Елінор і оглянула з невеселим обличчям накритий до вечері стіл. — Ця вже холодна як лід.

Даріус похапцем, як білка в колесі, взявся до роботи. Елінор холодно дивилась на Фарида, наче виключно він був причиною кепських новин. Меґі ще добре пам'ятала, як її раніше лякав цей погляд. Жінка з кам'яними очима, так вона тоді потайки охрестила Елінор. Інколи це прізвисько їй пасувало.

— Яка чудова історія! — видала Елінор.

Реза вирішила допомогти Даріусові. Фаридова розповідь його так схвилювала, що він ніяк не міг упоратися з кавою і вже втретє рахував ложки, які засипав у фільтр.

— Отже, Баста повернувся, маю підозру з новесеньким ножем та ротом, набитим м'ятою! Чорт забирай! — Елінор дуже лаялась, коли хвилювалась або нервувала. — Наче не досить того, що я кожну третю ніч прокидаюся спітніла, бо бачу уві сні його огидне обличчя, не кажучи вже про його ніж. Треба заспокоїтися! Справи виглядають так: Баста знає, де живу я, але, вочевидь, шукає вас. Отож ви тут у безпеці, як у Бога за пазухою. Зрештою, він не знає, що ви в мене, правда? — Елінор тріумфально подивилась на Резу та Меґі, наче те, що вона наразі сказала, могло всіх порятувати.

Але Меґі вмить засмутила тітку.

— Але ж Фарид знає, — відповіла дівчина.

— Справді! — пробурчала Елінор і знову зиркнула на Фарида. — Ти знаєш. Звідки?

Її голос пролунав так різко, що Фарид мимоволі втягнув голову.

— Якась стара жінка нам розповіла, — мовив він невпевнено. — Після того як феї, яких взяв з собою Вогнерукий, раптово перетворились на попіл, ми ще раз ходили в Каприкорнове село. Він хотів з'ясувати, чи з іншими сталося те саме. В усьому селі ані душі, навіть дворняг нема. Лише попіл. Ми спробували довідатись у сусідньому селі і… ну ми там і почули, що якась товста жінка бурмотіла про мертвих фей і що, на щастя, не повмирали люди, які зараз у неї…

Елінор усвідомила свою провину. Вона опустила погляд і змела крихти з тарілки.

— Чорт забирай, промимрила вона. — Так. Я забагато розповіла, в цьому магазині, з якого вам дзвонила. Я була така збентежена після того, як повернулася з порожнього села! Хіба я могла здогадатися, що ці базарні баби все розкажуть Сіркодзьобу? Відколи старші жінки розмовляють з отаким?

«Або з таким, як Баста», — додала подумки Меґі.

Фарид лише здвигнув плечима і зашкутильгав заліпленими ногами по кухні.

— Вогнерукий все одно здогадався, що ви тут, — сказав він. — Якось ми навіть приходили, бо він хотів довідатись, як у неї справи. — Хлопець кивнув головою в Резин бік.

Елінор зневажливо фиркнула.

— Він хотів довідатись? Як люб'язно. — Їй ніколи не подобався Вогнерукий, і те, що він вкрав у Мо книжку, ще більше її розлючувало.

Реза ж усміхнулась, але так, щоб не побачила Елінор.

Меґі добре пам'ятала той ранок. Даріус приніс мамі дивні маленькі в'язки, які знайшов перед дверима: свічку, олівці і коробку сірників, зв'язаних веронікою з блакитними квітами. Меґі відразу зрозуміла, від кого вони. І Реза також.

— Так! — сказала Елінор, барабанячи ножем по тарілці — Дуже добре, що Сіркодзьоб знову там, де й має бути. Тільки подумаю, що він по ночах тиняється навколо мого дому! Шкода лише, що він не прихопив Басту з собою.

Баста. Коли Елінор промовила це ім'я, Реза підвелася зі стільця, вибігла в коридор і повернулася з телефоном. Вона простягнула слухавку Меґі, а другою рукою почала так схвильовано жестикулювати, що навіть Меґі було важко прочитати її знаки. Але врешті-решт вона зрозуміла.

Слід подзвонити Мо. Звичайно.

Мо довго не підходив до телефону. Певно, саме працював. Коли Мо був у відрядженні, він працював до пізньої ночі, щоб швидше повернутися додому.

— Меґі? — Він здивувався. Можливо, він подумав, вона дзвонить через сварку, але кого зараз цікавила їхня дурнувата сварка? Минуло кілька хвилин, поки тато зрозумів, що сталося. — Повільніше, Меґі! — повторював він знову і знову. — Повільніше.

Легше сказати, ніж зробити, коли серце вистрибує, а Баста вже напевно чекає перед хвірткою. Меґі не наважилася додумати цю думку до кінця.

Мо, проте, був на диво спокійний, немов знав, що минуле їх наздожене ще раз.

«Історії ніколи не закінчуються, Меґі, — якось мовив він. — Навіть якщо книжки намагаються нас одурити і переконати в протилежному. Історії завжди продовжуються, вони не закінчуються на останній сторінці й не починаються на першій».

— Елінор ввімкнула сигналізацію? — спитав він.

— Так.

— Повідомила поліцію?

— Ні. Вона каже, їй все одно не повірять.

— Нехай усе-таки подзвонить. І хай опише Басту. Ви зможете його описати?

Ну й питаннячко! Меґі намагалася забути Бастине обличчя, але воно, певно, залишиться в пам'яті на все життя, чітке, як світлина.

— Слухай сюди, Меґі! — Схоже, Мо не такий спокійний, як вдає. Його голос був іншим, ніж завжди. — Я повертаюся цієї ночі. Скажи це Елінор і мамі. Найпізніше завтра вранці буду вдома. Замкніть усе, і хай вікна будуть зачинені весь час, зрозуміло?

Меґі кивнула, вона забула, що Мо не побачить цього по телефону.

— Меґі?

— Так, зрозуміло. — Вона спробувала вимовляти спокійно й сміливо, хоча насправді дуже боялася.

— До завтра, Меґі!

З татового голосу стало зрозуміло, що він відразу вирушить у дорогу. І раптом, коли побачила перед собою нічну дорогу, довгу дорогу назад, у неї з'явилась нова жахлива думка.

— А що з тобою? — викрикнула вона. — Мо! А що, як Баста тебе десь вистежить? — Але батько вже поклав слухавку.

Елінор вирішила оселити Фарида в кімнатці під дахом, де колись спав Вогнерукий. У цій комірчині книжки вишикувалися навколо ліжка так високо, що, напевно, кожному, хто там ночував, снилося, що вони його розчавлять. Меґі доручили показати Фаридові дорогу. Коли дівчина побажала добраніч, хлопець лише механічно кивнув у відповідь. Виглядав він, як і того дня, коли Мо зачитав його в Каприкорнову церкву, дуже безпорадно — худий хлопець без імені, з тюрбаном на чорному волоссі.

Елінор уночі весь час перевіряла, чи таки ввімкнула сигналізацію. Даріус витяг дробовика, з якого Елінор час від часу стріляла в повітря, коли помічала бродячих котів під пташиним гніздом у садку. В широкому помаранчевому халаті, подарунку Елінор на Різдво, Даріус рішуче