Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець
— Ні, — ніздрі Діти розширилися. — Ні.
Здавалось, що всі інші слова викладачка забула.
— Пані Іґґдрасіль, я смиренно прошу пробачення за моїх підопічних, — Аматерасу вийшла наперед, закриваючи собою Діту та застиглого Торарея. — Їхня неприпустима поведінка — це лише моя провина.
— Забудьте церемонії, пані директорко, — відповіла Сансара, погладжуючи шпильку Аматерасу в тонкій косі. — Про ваші провини ми поговоримо згодом. Я прийшла сюди виконати свою роботу. Тор та Арей стали в мене на шляху. Нечувано. Афродіта захищає їх. Ще гірше.
— Так, пані Іґґдрасіль. Торарей приносить нам усім багато незручностей, і я з вами повністю згодна, — Аматерасу схилила голову, але тільки на мить, а тоді її чорні очі впилися в обличчя Сансари. — Та я повинна просити вас про милість, як наймудрішу та найсильнішу зі Стовпів.
Обличчя Сансари залила химерна посмішка: чи то слова припали їй до смаку, чи вона насолоджувалася покарою, яку запланувала.
— Торарей учинив неприпустиме, і його буде покарано відповідно до тяжкості цього вчинку, — палко продовжила Аматерасу. — Це стосується й Афродіти. Проте нам
життєво необхідно ]]> , щоб вони залишились в Академії. Обоє, — директорка говорила швидко, мов боялась, що Сансара зараз переб’є її своїм непохитним вердиктом. — Вони — значна частина нашої сили. Їхня погибель похитне нашу рівновагу. У найгіршому випадку, Академію знищать аномалії за лічені дні. Тож я смію просити… благати вас про милість.Після цих слів Аматерасу впала навколішки перед Сансарою. Її довгі чорні коси бухнулися в сніг. Діта, яка не зронила ні слова, зробила те саме. Торарей досі не міг поворухнутися. З його чола сочився піт.
Гостя довгу хвилину дивилася на директорку та професорку, а тоді махнула рукою — стихійник упав мов підкошений.
— Аррі! — Діта кинулася до нього.
Рен видихнула: тиск спадав остаточно, і вона, як і всі інші, повільно почала зводитися на ноги.
— І запишіть у всіх підручниках, що Сансара Іґґдрасіль, всемогутнє Колесо Долі — наймилостивіша зі Стовпів Всесвіту, — Сансара всміхнулася. — Та повернімось до моєї справи. Я прийшла сюди по Діоніса. Його тут немає — кажете ви. Але ось у чім проблема — я надіслала дещо в Академію. Дещо для нього. Дещо, що привабило б його, як світло приваблює метелика, і він згоряє в полум’ї. Дещо невеличке, скляне і трохи прокляте. Скажімо, сферу… — Коліна Рен почали підгинатися. Сансара вела далі: — Тож зараз я заберу з собою того, хто носить мій знак. Хоч у якій особі він ховається, Діоніса я впізнаю.
— Як побажаєте, — Аматерасу підвелась, і слабка усмішка зачаїлась у кутиках її вуст.
Сансара тим часом пройшлась повз ряди студентів, виглядаючи відсутнього Амона в натовпі.
— Щось не так, пані Іґґдрасіль? — директорка крокувала одразу ж за нею. На її чолі підсихала кров.
— Та ні, все гарно. Просто… ні, все чудово, — Сансара кивнула, а тоді простягла руку вперед, указуючи на когось: — Ти! Йди сюди!
Рен повернула голову і здригнулася: крізь натовп пробирався Енліль. Від нього віяло спокоєм і впевненістю, але обличчя зблідло, мов сніг. Він схилився в поклоні, глибокому й шанобливому.
— Пані Іґґдрасіль, я кандидат у Тріаду Енліль.
— Хто ти такий, побачимо згодом… — гостя замислено окинула хлопця поглядом і пішла вздовж студентських рядів у протилежний бік.
Руку Рен хтось стиснув. Хоча ні, не хтось. То була достеменно гаряча й добре знайома долоня Нортона.
— Зак? — прошепотіла дівчина.
— Відійди. Якомога далі. Зараз, — хрипко відповів хлопець. І то були перші слова, які вона чула від нього цього місяця. Та відійти не встигла — та це й не допомогло б.
Сансара повільно пропливла повз них. Щойно Рен видихнула з полегшенням, як Колесо Долі зупинилась. Вона повільно-повільно озирнулася.
— Ти, — велика і милостива наблизилася до Рен і м’яко поклала їй руку на плече. Рука ця була дотиком смерті, життя і чогось вищого над це. — Друга, на кому є мій знак. Ти підеш також.
— Вона не може бути Діонісом, — голос Зака затремтів, його нігті впилися в долоню Рен. — Вона не може, вона…
— Я йду, — перебила дівчина швидко і подивилася на Сансару. — Пані Іґґдрасіль, студентка Рендалл Савітрі. До ваших послуг.
— Чудово, за мною.
— Не йди. Ні. Не йди, — гарячковий шепіт Зака і його пальці не відпускали.
— Усе добре. Ти бачив. Я мушу йти. Діта і Торарей. Ти бачив. Я мушу. Заку! — гарячково шепотіла Рен, боячись затримкою розгнівати Сансару. — Я повернуся, — мовила вона, майже силоміць вириваючи руку з пальців, які їй так хотілося тримати. Вона щойно подумала про це, мов просвітлення накотилося після дотику Сансари, відтинаючи всі колишні сварки й непорозуміння, маски й недомовки. Мовби дотик Колеса Долі дав їй оту єдино важливу істину, щоб забрати її негайно.
— Я повернуся. Ти ж знаєш. Я переможу, — видихнула Рен на прощання.
Хоч насправді вона не думала, що повернеться.
Розділ 15
Те, чого не робив ніхто
Коли Рен опритомніла, Енліль саме розповідав Сансарі про випадок зі сферою. Дівчина озирнулася: вони потрапили до незнайомого місця. Вікна круглої зали затуляли мереживні штори. Колони замикали залу в півколо і губились у хмарах, які пропливали просто над головою.
Сансара напівлежала на білосніжному дивані. Енліль стояв спиною до Рен, просто перед очима Колеса Долі. Його голос лунав тихо, спокійно і впевнено, але руки були міцно стиснуті за спиною. На лиці великої і милостивої застигла нудьга. Мигдалевидні очі невідривно стежили за кандидатом до Тріади.
Дівчина звелась на ліктях — вона лежала на підлозі — і відчула, як запаморочилося в голові.
Сансара помітила її рух і осміхнулася:
— Ну й ну, і це в нас богиня, яка освоює стихії повітря, але непритомніє від маленької подорожі в хмарах?
