Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець

— І що ж?

Аматерасу знала це все давно. Знала, що їхнє життя ніколи не буде простим. Вона остерігалася того, ким — або чим — може стати, коли зважиться на творення світу. Та не могла відмовитись од наступного кроку, мовби він був найбажанішим шляхом для неї, найбільшим поривом душі, котру вона носила, та імені, котре дісталося їй у спадок від когось величного і прекрасного, від когось неосяжного й рідного — від голосу, який зрідка озивався в ній, оповідаючи про Першу.

— Тож, — Зевс привернув її увагу знову, — я хочу створити дуальний світ. З тобою.

Запала ніякова тиша. Дівчина довгим уважним поглядом досліджувала обличчя друга, намагаючись знайти хоч натяк на те, що то був жарт. Проте ні.

— Аматерасу…

— Помовч хвилинку!

Дуальні світи… Вона спробувала згадати все, що знала про них. Ті давні-давні історії, що всі боги походять з одного світу, який зник після повороту Колеса Долі. Але потім почали зароджуватися й нові — там спокійно жили декілька богів, подекуди — двоє, яких називали дуалами. І вони успішно підтримували гармонію. Але минуло кілька кроків Колеса, усе почало змінюватись, і вже дуже багато часу лише виняткові божества могли співіснувати поруч. Отож…

— Це божевілля, — усміхнулася Аматерасу. — Та я згодна.

— Ти… тобто,

— Не знав. Але дуже сподівався. Крон Осс нас повбиває, якщо дізнається, — відповіла Аматерасу, смакуючи кожне слово. — Тож краще не розповідати іншим. Проведете мене до покоїв, кандидате Зеусу? — Аматерасу розправила складки рожевої сукні і взяла хлопця під руку.

— Звичайно, — набундючився він, — я ж не дозволю своїй богині самотою гуляти поночі…

— …територією Академії під захистом непробивних щитів. Як люб’язно з вашого боку.

У тиші шелестіло листя. Сяйлива доріжка місячних променів промальовувала тіні, і Біла Вежа здавалася самотнім маяком у срібному мовчанні, маяком, який ловив звістки з невідомих світів, загублених по обидва боки реальності. Аматерасу задерла голову. Цятки зірок нагадували каміння в шпильках, котрі дарував їй Зевс.

— Тінь і темрява потрібні, — шепнула вона. — Хай що б там казав директор та інші. Адже вдень не видно отакого неба.

— Ти про тіньовий бік, Ама-мі?

— Про нього також.

— До Академії не повинні потрапити боги з тіньового боку. Вони можуть знищити нас, — у голосі Зевса брязнув осуд.

Так їх учили. Так було заведено.

— Зеусу, не будь таким обмеженим, — дівчина вивільнила руку і відступила вбік. — Вони — наша рівновага. Не кращі, не гірші — просто інші.

— Ще скажи, що потрібно дозволити навчатись у нас хаотичним! Ти ж не думаєш, що…

— Звичайно, треба.

— Ти так думаєш просто тому, що він…

— Ні, — перервала Аматерасу, скривившись. — Не треба про нього. Мій брат — бог з тіньової сторони. Я не потребую нагадувань. Та сам подумай: адже коли ти прийшов в Академію, то навіть думка про те, щоби прийняти сюди жінку, вважалася безглуздям!

— Жінки, тіньовий бік і Хаос — то трохи різні речі, Аматерасу.

— Не такі вже й різні, — усміхнулася та і торкнулася обновки у волоссі. — Вона чарівна. Нова шпилька.

Хлопець помітно пожвавився, щойно зрозумів, що напружена тема закрита.

— До речі, про шістнадцяту. Я подарую її в ніч Свята Сонця.

— Я б воліла, щоб вона втілювала баланс світла і темряви, якщо вас цікавить моя думка, шановний, — Аматерасу подалася вперед, стишуючи голос до шепоту.

— Мене цікавить усе, що стосується тебе. І завжди буде так.

— Тс-с-с… — Аматерасу приклала тонкий палець до вуст Зевса і спідлоба подивилась на нього. — Шановний кандидате в Тріаду, ви надто любите гучні заяви, але слова треба підтверджувати ділом.

— Як же мені підтвердити, що ви — центр мого Всесвіту?

— Наразі ти не можеш зробити нічого вагомого, а твої пафосні фрази на мене не особливо діють, — верховна богиня примружила очі. — Тому просто проведи мене до покоїв.

— А ти знаєш, хто створив світ, звідки ти прийшла? — спитала Бентен, зазираючи Рендалл в обличчя.

Її руки малювали просту схему на кам’яній підлозі, але без розмов дівчині не малювалося. Спершу вона розпитувала про недавній «порятунок» Бальдра, та Рен відмахнулася, бо не вважала, що тут велика її заслуга: вона лише використала потужну мрію Фрігг, і це допомогло повернути студента з межового стану. Але вона не могла вилікувати його самотужки.

— Поняття не маю, — неуважно відказала Рендалл, зиркаючи на сторінку книги вже втретє, бо якась гризота не давала їй дочитати клятий абзац.

— А я зустрічала її, — заявила дівчина так, наче тільки й чекала, щоб поділитись цією історією. — Вона вельми сувора, але водночас і добра. І дбає про Академію.

— Чудово, — швидко відповіла Рен і пробурмотіла: — Краще запам’ятай, що наприкінці другого кроку Колеса Академію зруйнувала Сан… — вона затнулася на довгому імені. — Сансара Іґґдрасіль… О, це ж наче одна зі Стовпів! Нарешті хоч якась книга, де згадують їхні імена, а не пафосні титули. Цікаво, навіщо їй це здалося?

Таємничі «великі й милостиві» вищі, судячи з історичних записів, ніколи не палали особливою миролюбністю, що не заважало їм підтримувати так звану гармонію. Але вони були сильнішими ледь не за будь-кого з богів, тож їх шанували й побоювалися. Рен дратувало те, що в підручниках містилося надто мало інформації про Стовпів, та й наявна видавалася дуже суперечливою… Наче самі автори не були певні в тому, що писали, а може, лише переказували чужі історії.

Внутрішній голос запевняв, що хто-хто, а один із її одногрупників мав би точно знати, де шукати найкорисніші підручники на цю тему. Але гордість, образа і сум’яття всередині не давали змоги дівчині зробити крок назустріч.