Академія Аматерасу - Наталія Ярославівна Матолінець
— І все ж, — дівчина розправила плечі, — я сподіваюся на перемогу.
— Що знаєш ти про
перемогу ]]> ? — хмикнула Сансара й повела далі куди менш приязно. — Якщо негайно не підкоришся, я вб’ю твого супутника.Першим поривом Рен було кинутися вперед, заступити кандидата до Тріади, який непритомним лежав на підлозі, не знаючи, що вершать його долю. Перший порив: скоритись і виконати все, що накаже Сансара. Але дівчина опустила погляд на умиротворене лице друга і вже знала правильну відповідь.
— Якщо ви це зробите, якщо позбавите його життя, то він зрозуміє мене і мою відмову. Бо Енліль — наймилосердніший і найдобріший бог Академії, який згоден пожертвувати всім задля благополуччя інших, — спокійно відказала Рен.
— І на твоїй совісті буде його кров! — вигукнула Сансара, наче то її останній аргумент.
— Не на моїй.
— Годі.
Колесо Долі відступила на крок назад. На кілька секунд запала така тиша, що Рен чула лише власне шалене серцебиття.
— Чи я виконала вашу умову? — спитала дівчина тихо, впевнившись, що все ще може дихати.
— Так, — повільно відповіла Сансара, мовби поверталася з глибокого заціпеніння. — Так, ти мене
здивувала ]]> , Рендалл Савітрі. Смілива, шалена і ризикова душа, яка не розуміє, що світами править сила.— Я не знаю, що править світами, — зізналася дівчина. — Але вірю, що то чиєсь велике, світле бажання.
— Великі, світлі бажання, не підтримані силою, мають мало шансів на існування, — відказала одна зі Стовпів і вимогливо поцікавилась: — То це ти чинна Зірка Академії?
— Ні, нашу Зірку звуть Адіті Агні.
— Що ж, сподіваюсь, вона так само вірить у світло.
Колесо Долі клацнула пальцями — Енліль опритомнів тієї ж миті та повільно почав підводитися, розтираючи голову руками.
— Проси чого хочеш, студентко Савітрі, — сонячно усміхнулася Сансара Іґґдрасіль. — Тільки щось одне. Бо я не добра, і моя нудьга скоро повернеться, а з нею — і моє божевілля.
— Звільніть Енліля від прокляття, — випалила Рен. — Він не заслужив на таку муку.
Брови жінки поповзли вгору.
— Ти певна, що не бажаєш вимолити життя для вас обох чи, скажімо, унікальні сили, які вивищать вас над іншими?
— Ви обіцяли, що відпустите нас, якщо я розвію вашу нудьгу.
— Я сказала «можливо».
— Та я вірю, що ви благородна і велична, Сансаро Іґґдрасіль, тож ніколи не заподієте нам лиха — заради Академії, де вас безмежно поважають, — рішуче сказала Рен, хоча всередині все горіло від розуміння, що Колесові Долі варто ворухнути мізинцем, щоб вони з Енлілем упали мертвими, а за півхвилини велика хранителька гармонії вже й не задумається про свій вчинок.
— Що ж, коли ти цього воістину бажаєш, то знай — прокляття знято, — відповіла Сансара якнайбуденнішим тоном.
Вона й пальцем не поворухнула, зате Енліль здивовано закліпав і відгорнув волосся з-перед очей.
— Пані Сансаро, ви….
Проте Колесо Долі перебила його:
— А тепер ідемо далі. Я виконала твоє бажання за те, що ти розважила і здивувала мене, Рендалл Савітрі. Попри те, що ви вдвох зруйнували мій задум і мали б нести найстрашнішу з покар. Я милостива, тому дозволю вам піти. Даю на це
три хвилини ]]> , юні боги Академії. Якщо зможете знайти вихід звідси, Всесвіт на вашому боці. Якщо ж ні, то я відділю ваші душі од цих тлінних тіл і заберу їх до Колиски, і ніщо вже не потривожить вас до моменту, коли надійде час наступного втілення. Зважте, що й цей вирок сповнений моєї доброти, бо спочатку я воліла принести вам смерть у муках, довгу, як півжиття людського, і важку, як Гора Вічності… Три хвилини!Сансарині руки майнули в повітрі, і годинники зацокотіли повсюди, незримі, та гучні, тож із кожним зрухом секундної стрілки Рен здавалося, що це молот судді падає на її голову.
Енліль вийшов уперед.
— Пані Сансаро, відповідно до Конвенції про права студентів Академії…
— Конвенції — це безмірно нудно, кандидате в Тріаду, — відповіла Колесо Долі. — А я люблю розваги. Конвенції діють у стінах Академії, у всіх світах, по обидва боки світла і тіні. Але не тут. Тут — моя влада, і ніхто не вказуватиме мені, послуговуючись старовинними документами.
Енліль замовк.
Рен уперше замислилась, а де ж це вони опинилися, і намацала кулон із пір’їнами в себе під блузкою.
— Чи далеко ми від Академії? — обережно поцікавилася вона, остерігаючись, аби голос не видав іскор надії.
— Так. Дуже, — ствердно кивнула Колесо Долі.
— Тож захист Аматерасу не торкається нас?
— Студентко, навіть якби він і сягав сюди, то моя сила розвіяла б його вмить.
Рен подумки усміхнулась і стиснула кулон.
— Хамсіне, — прошепотіла вона. — Виконай свою обіцянку. Ти потрібен мені зараз!
Якусь мить — найдовшу за сьогодні — дівчина думала, що нічого не станеться. «Якщо він не прийде, нам кінець. Якщо він прийде і не зможе допомогти, нам теж кінець. Гірше не стане», — гарячково подумала Рен, коли раптом її в обличчя вдарив струмінь тепла, здійнявся вітер, а тоді — він прийшов.
Усміхнені очі, пісочні кучері, аромат солодощів та меду.
— Я думав, ти вже ніколи мене не прикличеш! — Хамсін крутнувся на одній нозі, і довкола нього схопився вихор піщинок. — Що тобі потрібно, Рендалл, подруго Діоніса?
— Вітер… — Енлілеві небесні очі розширились від здивування. — Справжнісінький вітер!
— Вітер зі світу Діоніса, — повторила за ним Сансара. — Що далі, то цікавіше.
— Хамсіне, ти можеш забрати нас звідси? — спитала Рен. — І перенести до Академії? Якомога ближче до неї.
Вітер нахилився до дівчини, не зважаючи ні на моторошну ауру Сансари, ні на її гнівний погляд, ні на Енлілеве сторопіння. Він уперся чолом у чоло Рен
