Сплячі красуні - Стівен Кінг

Окрім новенької — тієї відьми — в Крилі А було тільки дві жінки, які досі не спали, плюс непритомне опудало, яке до того було Кітті Мак-Дейвід.

— Ні, — сказала жінка в А-2. — Не можу читати, не можу читати. Ті ліки, що їх Норкросс мені призначив, зіпсули мені очі. Ні, не можу читати. Тут стіки крику було. Не люблю крику.

Іншою жінкою в А-8 була Ейнджел. Вона подивилась на Мору запухлими «що-таке-нахерзі-мною-трапилося» очима.

— Катай далі, Мо-Мо, — застерегла вона, коли Мора, попри попередження офіцера Веттермора, запропонувала їй пару книжок.

Ну, та й гаразд. Мора вже була майже в кінці коридора. Вона кинула погляд назад, побачила, що Веттермор стоїть до неї спиною, занурений в розмову з офіцером Мерфі, якого дівчата кликали Тіґґером, як того з оповідок про Вінні Пуха.

— Моро…

Це було промовлено тихесенько, пошепки, але проникливо. Якось так звучно.

Голосом новенької. Євки. Єви. Яка в Біблії з’їла плід із Дерева Пізнання, за що її разом з мужем було депортовано у цей світ болю й безпорадності. Мора знала, що таке депортація, добре знала. Її саму було депортовано в Дулінг за те, що вона депортувала власного чоловіка і двох дітей (не кажучи вже про Ґевала) у безмежжя вічності.

Євка стояла біля заґратованих дверей м’якої камери, вдивляючись у Мору. І усміхаючись. Мора ніколи в житті не бачила такої гарної усмішки. Може, це й відьма, але ж прекрасна. Відьма простягнула руку крізь ґрати і поманила одним елегантним пальчиком. Мора покотила вперед свій візок.

— Далі не можна, утримувана! — це був офіцер Мерфі. — Зараз же зупиніться!

Мора котила візок далі.

— Хапаймо її, зупинімо її! — крикнув Мерфі, і вона почула тупіт їхніх твердих підошв по кахлях.

Мора повернула візок боком і перекинула його, створивши тимчасову барикаду. Полетіли, посипалися обшарпані книжки.

— Стійте, утримувана, стійте!

Мора кинулася до м’якої камери і, сягнувши рукою собі до крижів, вихопила зроблену з зубної щітки заточку. Жінка-відьма так само її манила. «Вона не бачить, що я приготувала для неї», — подумала Мора.

Вона відставила руку назад, маючи намір далі викинути її вперед, вдарити під ребра цій жінці-відьмі. Просто їй у печінку. Тільки ті темні очі спершу її уповільнили, а потім зупинили. І Мора не зло в них побачила, а прохолодну цікавість.

— Ти хочеш бути з нею, чи не так? — запитала Євка поспішним шепотом.

— Так, — видихнула Мора. — Ох, Боже мій, я так хочу. — Ти зможеш. Тільки потрібно заснути.

— Я не можу. В мене безсоння.

Веттермор з Мерфі вже були близько. Лишались секунди, щоби штрикнути жінку-відьму і припинити цю пошесть. Але Мора нічого не робила. Її міцно тримали ці дивовижні темні очі, і вона зрозуміла, що не має бажання боротися проти їхньої хватки. Та й не очі це зовсім, побачила Мора, то були провалля, отвори в якусь нову темряву.

Жінка-відьма притислась обличчям до ґрат, ані на мить не випускаючи з очей Мору.

— Швидко поцілуй мене. Поки ще є час.

Мора не роздумувала. Вона впустила загострену зубну щітку і теж притислась обличчям до ґрат. Їхні губи зустрілись. Тепле дихання Євки сковзнуло Морі до рота і вниз, їй у горло. Мора відчула, як благословенна сонливість здіймається з дна її мозку, як бувало колись, коли вона маленькою лежала в безпеці свого ліжка, обіймаючи ведмежатко Фредді однією рукою, а іншою — м’якого дракончика Ґассі. Слухаючи холодний вітер знадвору і знаючи, що зараз вона тут у теплі і безпеці спливає в країну сновидінь.

Коли Біллі Веттермор з Тіґом Мерфі підбігли до неї, Мора лежала на спині перед камерою Євки, перші павутинки розгорталися з її волосся, з рота, з-під заплющених повік її заснулих очей.

Розділ 18

1

Френк очікував, що коли він повернеться додому, Ілейн навалить йому чергову порцію гиді, але навпаки, ситуація виявилася небезвигідною. Як ніщо інше цього дня — а як за те зайшлося, то й у наступні дні — його проблеми легко розрішилися самі собою. То чому ж він почувався зовсім не радісним?

Його відчужена дружина спала в ліжку їхньої дочки, обіймаючи правою рукою Нану за плечі. Кокон на обличчі Ілейн був тоненький, як той цупкий перший шар пап’є-маше, проте саван покривав її вже всю цілком. На нічному столику лежала записка:

«Френку, я молилася за тебе. Сподіваюся, ти молитимешся за нас. —

І.»

Френк зіжмакав цей папірець і викинув його в коробку на сміття при ліжку. На борту коробки в своїй іскристій сукні танцювала Тіана, чорношкіра діснеївська принцеса, і магічні тварини почтом виступали слідом за нею[221].

— Нема цьому адекватних слів.

Ґарт Флікінджер піднявся вслід за Френком на другий поверх і стояв зараз позад нього в дверях кімнати Нани.

— Так. Гадаю, так воно й є, — промовив Френк.

На нічному столику стояло обрамлене фото Нани з батьками. Нана тримала свою призову закладку для книг. Доктор взяв фотографію в руки і роздивлявся.

— У неї ваші вилиці, містере Ґірі. Щаслива дівчина.

Френк не знав, як на це відповісти, тому не промовив нічого. Не збентежений мовчанкою лікар поставив фото на місце.

— Ну, робимо?

Вони залишили Ілейн на ліжку, а Френк удруге за цей день взяв свою дочку на руки і поніс її сходами донизу. Груди в неї здіймались і опадали; там, всередині, вона була живою. Але в пацієнтів у комі, з померлим мозком, також б’ється серце. Залишалася серйозна можливість, що їхня остання розмова, яку Френк важко нестиме в пам’яті до своєї смерті — коли б його смерть не настала — це та, вранішня, коли він накричав на дочку на заїзді. Налякав її.

Сум оповивав Френка — неначе низький туман поглинав його, піднімаючись від черевиків угору. В нього не було жодних підстав вірити, що цей нарколига-доктор здатен зробити бодай щось путнє.

Тим часом Флікінджер уже розіслав на паркетній підлозі вітальні рушники і попросив Френка покласти на них Нану.

— А чому не на диван?

— Тому що тут вона буде під світлом, містере Ґірі.

— А. Ясно.

Гарт Флікінджер опустився на коліна біля Нани і розкрив свій медичний саквояж. Налиті кров’ю з почервонілими повіками очі надавали йому вампірського вигляду. На додаток до цього його тонкий ніс і високий, спадистий лоб в обрамленні рудих кучерів немов натякали на якесь ельфійське юродство. І все ж, ба навіть попри те, що Френк