Веселка тяжіння - Томас Пінчон
Баунс витріщається на нього, дзенькаючи начеревною біжутерією, не зовсім тямлячи, як розуміти Слотропа.
— Маю на увазі, — Слотроп уже завівся, хоча все це непокоїть його дуже здалеку, тут і сваритися нема через що, правда? — чи не видається вам трохи дивним, коли ви з «Shell» працюєте над своїм двигуном на рідкому пальному по цей бік Каналу, еге ж, а ті хлопці гатять у вас своїми лайбами з вашої ж… хай йому біс… «шеллівської» передавальної вишки?
— Ні, я не розумію, як це… до чого ви хилите? Та вони просто обрали найвищу споруду, яку тільки змогли знайти на прямій від пускових установок до Лондона.
— Так, і до того ж на потрібній відстані, не забувайте — рівно дванадцять кілометрів від пускових установок. Так? Саме це я і маю на увазі. — Так, зачекайте, а що це я маю на увазі?
— Ну, під таким кутом я на це ніколи не дивився.
Я так само, Джексоне. Ой, я так само, людоньки…
Гіларі Баунс і його Спантеличена Усмішка. Ще один безневинний телепень, такий собі стриманий ентузіаст на зразок сера Стівена Додсон-Трака. Але:
Приповідка для Параноїків 2: Безневинність створіння обернено пропорційна аморальності Творця.
— Сподіваюся, я нічого зайвого не бовкнув.
— А це ж як?
— Ви ніби… — Баунс хекає, що мало б означати дружнє хмикання, — трохи розхвилювалися.
Нормально так розхвилювався. Присягаюся щелепами та іклами Створіння, такої собі Присутності, настільки велетенської, що її ніхто не бачить, — ось! ось чудовисько, про яке я казав. — Та ніяке то не чудовисько, дурненький, то хмари! — Ні, хіба ти не бачиш? Це його ноги… — Ну, а Слотропові ввижається звірина у небесах: її зримі кігті й луску всі сприймають за хмари та інші подобини… або може таке бути, що всі погодилися називати їх іншими іменами, аж тут Слотроп чує…
— Це просто «прикрий збіг», Слотропе.
Він навчиться розпізнавати у чужих словах лапки.
Суто книжковий рефлекс або навіть генетична схильність, бо давні Слотропи на своїх блакитних пагорбах сприймали Біблію як невід’ємну частину домашнього побуту, завчивали вірші та глави про Ковчеги, Храми і Провидницькі Престоли — всі матеріали і розміри. За цим усім стояли дані, які більшою чи меншою мірою несповідимо свідчили про Бога.
І чи ж є більш підхожий для Тайрона спосіб Збагнути Все Це одного холодного ранку, як не такий:
Це світлокопія німецької специфікації на деталі, така поганенька, що він ледве годен прочитати слова… «Vorrichtung für die Isolierung[270], 0011–5565/43», це що таке? Номер він знає напам’ять, це номер первісного контракту на ракету А-4 загалом. А що «ізоляційний засіб» робить поряд з номером контракту на «Aggregat»? До того ж із позначкою DE, що є найбільшим у фашистів пріоритетом? Кепсько. Або клерк з OKW, курва, ґав ловив, а таке час від часу трапляється, або він просто не знав номера і підставив ракетний як найбільш підхожий. Заявка, номери деталей і виробів, усі мають однакову позначку-прапорець, що спрямовує Слотропа до «Документа SG-І». Позначка каже: «Geheime Kommandosache! Це державна таємниця відповідно до § 35 R5138».
— Знаєте, — вітає Слотроп генерала Віверна, коли той пропихається у двері, — а мені потрібна копія «Документа SG-1».
— Хо, хо, — відповідає генерал. — Нашим хлопцям також потрібна, чогось мені так здається.
— Давайте без дурні. — Найменша дещиця розвідданих союзників щодо А-4, хай наскільки б вони були засекреченими, потрапляє у Лондоні до таємної лійки, і звідти все тече у розкішні Слотропові покої в Казино. Досі від нього нічого не приховували.
— Слотропе, документів SG не існує.
Перше бажання — тицьнути генерала носом у специфікацію, але сьогодні він проникливий янкі, що збиває з пантелику бравих англійських вояків.
— Он воно як. Ну, може, я неправильно зрозумів, — удавано озирається по заваленій паперами кімнаті, — може, там «56» або щось інше. А хай йому біс, щойно ж тут була…
Генерал знову йде геть, Слотроп залишається з головоломкою, ну, ще наче ненав’язливою… ще… Навпроти специфікації деталей у колонці «Матеріали», ось, маєш — «Imipolex G». Що, правда? Ізоляційний пристрій з «Imipolex G»? Він перекидає всю кімнату, шукаючи довідник із німецькими торговельними марками. Нічого навіть приблизно схожого… відтак знаходить специфікацію головних матеріалів для А-4 і всього допоміжного обладнання, і там, певна річ, ніякого іміполексу. Луска та пазурі, та ще нечутні кроки…
— Щось не так? — Гіларі Баунс знову встромив носа у двері.
— Йдеться про рідкий кисень, треба трохи більше даних щодо питомого імпульсу.
— Питомого… ви маєте на увазі питому тягу?
— Так, так, тягу, авжеж, — англійська англійська на допомогу, Баунс відступає:
— Для рідкого кисню і спирту — близько 200. Вам щось іще треба знати?
— А ви, хлопці, хіба не використовували у Ланґгерсті бензин?
— Серед іншого — використовували.
— Саме про інше наразі і йдеться. Чи ви не знаєте, що йде війна? Не скупіться.
— Але всі звіти нашої компанії у Лондоні. Може, коли там буду наступного разу…
— От же ж бісова тяганина. Мені вже треба, кеп! — Він натякає на те, що має необмежений доступ до Необхідних Даних, і Баунс одразу це підтверджує:
— Думаю, можна надіслати запит телетайпом…
— Так це ж інша справа!
Телетайп? Так, Гіларі Баунс має свій особистий Пристрій, або ж Термінал Міжнародної Телетайпної Мережі «Shell», на що Слотроп так сподівався у готельному номері, у комірчині за вішаком з алкітівськими мундирами і накрохмаленими сорочками. Слотроп спритно прокладає собі шлях не без допомоги подружки Мішель, на яку, як він помітив, Баунс уже не раз поглядав.
— Як життє, мала, — нагорі, у брунатній, завішаній панчохами мансарді, де ночують танцівниці, — як дивишся на те, аби підчепити вгодованого нафтовика? — Виникла незначна мовна проблема, і вона думає, буцімто має якимось своїм місцем причепитися до тлустого чоловіка, що стікає сирою нафтою, і під таким кутом секс їй навряд чи сподобається, але невдовзі це питання вирішується, і вона вже сповнена запалу так розвіятися з дядьком, аби він забув про свій телетайп на досить довгий проміжок часу, поки Слотроп зв’язуватиметься з Лондоном і робитиме запит про «Imipolex G». Таки-так, вона не раз зауважувала капітана Баунса серед своїх щонічних залицяльників, зокрема, помічала блискучу штукенцію, яку бачив і Слотроп: золоте бензольне кільце з вигнутим хрестом всередині —
