Сплячі красуні - Стівен Кінг

— Окей, окей, — сказав Клінт. — Ось що ми зробимо: скажіть їм, щоб більше жодних дзвінків, нікому. Ви зрозуміли?

— Я сама дзвонила своїй сестрі! — вирвалось у Ван. — Вибачте, доку, але я хотіла зробити щось добре, щось таке, щоби замазало те, що я була змушена застрелити Демпстер! Я сказала Бонні, щоб не лягала спати, як би їй цього не хотілося, бо в нас у в’язниці в одної особи, ймовірно, є імунітет і це означає, що від цього можливе якесь лікування! Або воно само минається.

Клінт розплющив очі.

— Ван, скільки часу ви вже на ногах?

— Від четвертої ранку. Та клята собака мене розбудила. Їй треба було надвір, зробити п-пі-пііі.

Міцна, як криця, Ваннеса більше не могла стримуватися.

Вона почала плакати.

— Просто скажіть всьому персоналу, щоб більше жодних дзвінків, зрозуміло?

Уже майже напевне з цим було пізно, але, може, вдасться уповільнити поширення цієї новини. Можливо, навіть є спосіб її зам’яти.

— Перетелефонуйте своїй сестрі і скажіть, що ви помилилися. Скажіть їй, що це була неправдива побрехенька, а ви в неї повірили. Скажіть усім іншим, хто також дзвонив своїм, щоб зробили так само.

Тиша.

— Ван, ви мене чуєте?

— Я не хочу, докторе Норкросс. З усією моєю до вас повагою, я не вважаю це правильними діями. Тепер Бонні не засне, перебуде принаймні цю ніч, бо тепер вона вірить, що є якийсь шанс. Я не хочу його в неї забирати.

— Я розумію ваші почуття, але це якраз правильні дії. Чи ви хочете, щоб якась зграя народу прибігла з міста, як… як селяни зі смолоскипами, що штурмували замок у тому старому фільмі «Франкенштейн»?

– Їдьте до своєї дружини, — сказала Ван. — Ви казали, що вона на ногах навіть довше за мене. Побачите, чи зможете ви дивитися їй в обличчя і не сказати, що в кінці цього тунелю є трішки світла.

— Ван, послухайте…

Але Ван зникла. Клінт ще довго дивився на напис «ДЗВІНОК ЗАВЕРШЕНО» у віконці свого телефона, перш ніж сховати його до кишені і поїхати далі в місто.

Демпстер мертва. Життєрадісна Рі Демпстер. Він не міг у це повірити. І в нього боліло серце за Ван Лемплі, попри порушення нею субординації. Хоча насправді, яка там може бути між ними субординація? Заради Бога, він усього лиш тюремний мозкоправ.

2

Клінт заїхав на одну з ділянок «ТІЛЬКИ 15 ХВИЛИН» на стоянці перед шерифською управою і почув останнє, що він міг очікувати: з прочинених дверей лунав сміх.

Компанія в оперативній кімнаті зібралася чимала. Лайла сиділа поруч Лінні за диспетчерським столом. Навкруг них нерівномірним колом розташувалися п’ятеро інших поліціантів — усі чоловіки: Террі Кумс, Рід Берровз, Піт Ордвей, Елмор Перл і Верн Ренґл. Поза колом копів сиділи Баррі Голден, той безплатний адвокат, який на короткий час був залучений до справи Євки Блек, та літній сивобородий джентльмен, якого Клінт знав тільки як місцевого мешканця на ім’я Віллі Берк.

Лайла курила. Вона покинула цю звичку вісім років тому, коли одного дня Джаред висловив сподівання, що вона не помре від раку легень до того, як він виросте. Лінні Марс і двоє інших присутніх також димили. Повітря було блакитним і пахучим.

— Люди, що відбувається? — запитав Клінт.

Лайла побачила його і обличчя її освітилося. Вона вкинула сигарету до чашки з кавою, побігла через кімнату і стрибнула йому в обійми. Буквально зчепившись щиколотками ззаду в нього на стегнах. Вона смачно поцілувала Клінта. Це викликало новий сміх, погукування юриста Голдена і сплеск аплодисментів.

— Ох, яка я рада тебе бачити! — сказала вона й поцілувала його знову.

— Я хотів поглянути, як там Джаред, — сказав Клінт, — і вирішив заїхати сюди, подивитися, якщо ти тут, то, може, вирвешся.

— Джаред! — скрикнула вона. — Ти собі уявляєш, якого чудового хлопця ми виростили, Клінте? Бігме, яку добру роботу ми проробили, інколи я думаю, яким егоїзмом було з нашого боку не завести другу дитину.

Дружина стукнула його кулаком у груди й зіскочила. Понад усмішкою Лайли зіниці в неї були, як колючі жальця.

Підійшов Террі Кумс. Очі в нього почервоніли й припухли. Террі потис Клінту руку.

— Ти знаєш, що трапилось із Роджером, чи ні? Намагався розпакувати свою дружину. Дурна ідея. Мусив би зачекати до Різдва. — Террі вибухнув дзвінким реготом, який перейшов у схлипи. — Моя дружина теж відімкнулась. І зі своєю дитиною я не можу зв’язатися.

У віддиху Террі чутно було алкоголь, але в Лайли цього запаху не було; те щось, що вона споживала, було значно шпаркішим за пійло. Клінт хотів було врівноважити почуте від Террі розповіддю про те, що трапилося у в’язниці, але він відкинув цю ідею. Смерть Рі Демпстер — не оповідь для гулянки, а тутешня компанія саме на гультяїв і скидалася.

— Мені жаль, Террі.

Піт Ордвей обхопив Террі за плечі і повів його геть.

Лайла показала на бородатого чоловіка.

— Любий, ти ж знайомий з Віллі Берком, хіба не так? Він допоміг мені своїм пікапом відвезти в морг Роджера і Джессіку. Хоча, кажучи морг, насправді я маю на увазі холодильник у «Рипливому колесі». Виявляється, лікарня нам уже недоступна. І скажи тепер щось за соціальні гарантії, ге? — захихотіла вона, та потім ляснула себе по обличчю. — Вибач. Не змогла втриматись.

— Приємно бачити вас, сер, — промовив Віллі Берк. — Гарну жону маєте. Вона добре дбає про свою справу, попри те, якою втомленою сама є.

— Дякую. — І своїй гарній жоні: — Я так розумію, ви зазирнули до комори речових доказів.

— Тільки Лайла і я, — сказала Лінні. — Террі випив трохи скотчу.

Лайла видобула із задньої кишені рецепт на провігіл і подала його Клінту.

— З цим — без успіху, та й з усім іншим також. Дві аптеки пограбовано, а «Райт Ейд» перетворилась на ніщо, залишився тільки попіл і жар. Ти, мабуть, чув сморід, коли в’їжджав у місто.

Клінт похитав головою.

— У нас тут те, що, як я гадаю, можна було б назвати тризною, — сказав Верн. — Те, що, як мені б не хотілося, сталося з усіма жінками.

На якусь мить на обличчях запанувало збентеження. Першим почав сміятися Баррі, потім поліціанти, до них приєдналися Віллі з Лайлою й Лінні. Моторошно весело звучав цей сміх.

— Поминки, — мовила Лайла і вдарила Клінта по руці. — Спам’ятатися. Второпав?

— Второпав, — відповів Клінт. Він утрапив у поліційну версію «Країни Див».

— Тутка тверезий, — піднімаючи руку, сказав Віллі Берк. — Час від часу троха жену… — він підморгнув у бік