Сплячі красуні - Стівен Кінг

Клодія не зреагувала, так і пішла собі далі.

— Ви не забули там дещо, як вважаєте? Тут в’язниця, а не стрип-клуб. Я до вас звертаюся, Стівенсон! Куди це ви прямуєте, я вас питаю?

Але чи насправді її, Ван, це турбувало? Багато їх зараз бродять, мабуть, просто намагаючись не заснути, а тим часом там, у дальнім кінці Крила А, відбувається така веремія. Ось там вона зараз потрібна.

Вона вже було вирушила туди, та потім Міллі Олсон — вся спереду заляпана кавою — заперечливо їй махнула.

— Усе під контролем. Замкни цю скажену Фіцрой. Тут ситуація знов у нормі.

Ван, вважаючи, що нічого там не під контролем і нічого не в нормі, кивнула.

Вона роззирнулася — де Стівенсон, і не побачила її. Повернувшись до Вартівні, Ван якраз вчасно ввімкнула монітор першого поверху Крила В, щоб побачити, що Клодія заходить до В-7, камери, в якій мешкали Демпстер і Сорлі. Тільки ж Сорлі зараз була в Крилі А, а Демпстер сама Ван уже довгенько не бачила. Утримувані, якщо знаходили камеру порожньою, не відмовляли собі у дрібних крадіжках (бажаними неплановими набутками були дві «Т» — таблетки і труси), і такі наскоки неуникно викликали бучу. В неї не було жодних підстав підозрювати в такому Клодію, яка, попри те, що була досить дебелою, щоб створювати великі проблеми, в порушницях не ходила. Та все ж, підозрювати — це була робота Ван. Не вистачало тільки, щоб спалахнув скандал через якесь украдене майно. Тільки не зараз, коли й так усе йде шкереберть.

Ван вирішила швиденько пересвідчитися. В неї було лише непевне відчуття, але їй не сподобалася хода Клодії: з похиленою головою, волосся затуляє обличчя, а її формена блуза скинута бозна-де. Це забере лише якусь хвилину, а вона зможе трохи розім’яти собі ноги. Щоб кров почала знову циркулювати.

5

Клодія не мала на думці крадіжки. Єдине, чого їй хотілося, це трішки спокійної розмови. Згаяти час, поки в Крилі А все заспокоїться і вона зможе поговорити з тією новою жінкою, з’ясувати, як можна їй, Клодії, також заснути, а потім знову прокинутися, як будь-якого дня. Ця нова жінка може їй цього не сказати, але з іншого боку, може й сказати. Диявол непередбачуваний. Він же колись був янголом.

Рі лежала на своїй койці, обличчям до стіни. Клодія вперше помітила, і то не без печалі, що волосся в Рі вже почало сивіти. У Клодії так само, але своє вона фарбувала. Коли вона не могла дістати справжнього засобу (чи коли не могла вмовити когось зі своїх небагатьох відвідувачів принести їй трохи «Ньютріс[202] Шампань Блонд», її улюблений колір), Клодія використовувала «РіалЛимон»[203] з кухні. Він діяв доволі добре, але не тримався довго.

Вона потягнулася рукою торкнутися волосся Рі, але зразу ж її відсмикнула, стиха скрикнувши, коли трохи тієї сивини прилипло до її пальців. Пасма секунди дві маяли в повітрі, а потім розтали.

— Ох, Рі, — простогнала Клодія. — От і ти теж.

Та, може, ще не пізно, у волоссі Рі було тільки кілька джгутиків того кокону. Може, Бог послав Клодію у В-7, поки ще є час. Може, це таке випробування. Вона вхопила Рі за плече і перевернула на спину. Плетиво спіралями розгорталося зі щік і бідного пошрамованого лоба Рі, павутинки виринали з ніздрів, вихрячись від її дихання, але обличчя поки ще було видно.

Ну, здебільшого.

Клодія однією рукою почала зчищати це лайно зі щік Рі, з боку до боку, не забуваючи й про ті білуваті волоконця, що виринали з її рота, переплітаючись на губах. Іншою рукою Клодія вхопила Рі за плече і почала трясти.

— Стівенсон? — з кінця коридору. — Утримувана, що ви там робите? Це не ваша камера.

— Прокинься! — закричала Клодія, струшуючи жінку ще дужче. — Прокидайся, Рі! Поки ще не пізно!

Безрезультатно.

— Утримувана Стівенсон? Я з вами говорю.

— Це офіцер Лемплі, — сказала Клодія, не перестаючи трусити і обдирати те невгамовне біле прядиво. Господи, за ним так важко було угнатися. — Вона мені подобається, а тобі? А тобі, Рі?

Клодія почала плакати.

— Не йди, любонько, тобі так рано назавжди йти!

І спершу їй подумалося, що жінка на койці з цим ніби погоджується, бо очі її розчахнулись і вона почала усміхатись.

— Рі! — зраділа Клодія. — Ох, слава Богу! А я було думала, що ти…

Тільки та усмішка не перестала ширитися, губи відтягувалися назад, аж поки усмішка не перестала бути усмішкою, перетворившись на вищирене гарчання. Рі різко сіла і, вхопивши руками Клодію за шию, відкусила одну з її улюблених сережок, пластикову котячу мордочку. Клодія заверещала. Рі виплюнула сережку разом з пипкою вуха і допалась до горла Клодії.

Клодія переважувала мініатюрну Рі Демпстер на всі сімдесят фунтів і взагалі була сильнішою, але Рі оскаженіла. Клодія ледве здужала тримати її на відстані. Пальці Рі зісковзнули з шиї Клодії, нігті втопилися в голі плечі більшої жінки, потекла кров.

Сторопіла Клодія спробувала дістатися до відчинених дверей камери, Рі вчепилася в неї, неначе якась п’явка, вона гарчала й скреготала зубами, смикаючись у різні боки, намагаючись вирватись із захвату Клодії, щоби кинутися вперед і наробити справжньої шкоди. Так вони опинилися в коридорі, де вже почали кричати утримувані, щось горлала офіцер Лемплі, але всі ті звуки були в якійсь іншій галактиці, в іншому всесвіті, бо очі Рі вибалушувалися, і зуби Рі клацали лише за кілька дюймів від обличчя Клодії, а тоді, ох Господи, ноги її сплуталися і вона повалилася навзнак у коридорі, і Рі опинилася верхи на ній.

— Утримувана! — закричала Ван. — Утримувана, зараз же відпустіть!

Жінки верещали. Клодія — ні, принаймні на початку. Крик забирає сили, а їй потрібні були сили, щоби держати цю скажену — цього демона — на якійсь відстані від себе. От тільки марно. Ці зуби клацали й наближалися. Вона чула запах віддиху Рі і бачила крапельки її слини з крихітними білими павутинками, що танцювали на кожній краплі.

— Утримувана, я вже дістала зброю! Не змушуйте мене стріляти! Прошу, не змушуйте мене це робити!

— Застрельте її! — крикнув хтось, і Клодія второпала, що ця хтось — вона сама. Схоже, в неї все ж таки було достатньо сили. — Прошу, офіцере