Господиня - Стефані Маєр

Печера сповнилася тихого брязкоту і дзвону реманенту — біля стіни знову виросла купа. Дехто перемовлявся невимушено, дехто напружено — через мене. Іян простягнув руку, аби забрати в мене заступ, і, віддаючи йому знаряддя, я відчула, як мій і без того кепський гумор погіршився далі нікуди. Без сумніву, Джебове «ми» стосувалося й мене також. Завтра буде так само важко, як і сьогодні.

Я кисло поглянула на Джеба, а він у відповідь усміхнувся. В тій усмішці було стільки самовпевненості, що я подумала: він знає, що я зараз відчуваю, і не лише знає, а й отримує від цього задоволення.

— До завтра, Вандо, — гукнув Іян із протилежного боку печери і сам до себе засміявся.

Усі голови обернулися до нього.

Це правда — від мене тхнуло.

Я втратила лік дням, які тут провела. Тиждень? Два? І щодня пітніла в тому самому одязі — я і в пустелі в ньому ж блукала. Бавовняна сорочка так просякла сіллю, що затвердла брижами, як акордеон. Раніше вона була світло-жовта, а тепер уся вкрилася плямами того самого темно-багряного кольору, що й долівка печер. Моє коротке волосся засмальцювалося й покрилося пилюкою; я відчувала, як воно безладно стирчить навсібіч, а на маківці стоїть гребінцем, як у папуги какаду. Свого обличчя я давно не бачила, проте могла уявити, що на ньому панують два відтінки багряного — печерна пилюка та синці, які починають міняти колір.

Отож не дивно, що Джеб натякав мені на ванну. А щоб зусилля не були марними, то й одяг змінити не завадило б. Поки мої лахи не висохнуть, Джеб запропонував мені поносити щось із речей Джеймі, але я не хотіла псувати його і без того мізерний гардероб, розтягуючи. Добре, що Джебу не спало на думку пропонувати мені одяг Джареда! Отож ми обрали стару, але чистеньку Джебову сорочку з відірваними рукавами і вицвілі діряві спортивні штани, які місяцями валялися без діла. Перекинувши усе це через руку і взявши безформну грудку якоїсь смердючої речовини (за словами Джеба, саморобне кактусове мило), я попрямувала за Джебом у печеру з двома ріками.

І знову ми були не самі, і знову я розхвилювалася. Троє чоловіків і жінка — ота, з посивілою косою, — біля маленького струмка наповнювали відра. З купальні долинали сміх і гучне хлюпання води.

— Почекаємо нашої черги, — сказав мені Джеб, прихилившись до стіни.

Я стала поруч із ним по стійці струнко, втупившись у гарячу темну річку, що стрімко запливала під пористе дно печери. Та все одно відчувала на собі чотири пари чужих очей.

За деякий час із купальні вийшли три жінки з мокрим волоссям — на сорочки на спині їм скрапувала вода; то були атлетка з карамельною шкірою, молода білявка, якої я ще не бачила, і Шерон, кузина Мелані. Щойно вони нас побачили, як сміх різко урвався.

— Доброго вечора, дами, — сказав Джеб, торкаючись крисів уявного капелюха.

— Доброго вечора, — сухо привіталася карамельна спортсменка.

Шерон із подругою вдали, що нас не бачать.

— Ну що ж, Вандо, — сказав Джеб, коли жінки зникли з очей, — ванна до твоїх послуг.

Кинувши на нього похмурий погляд, я стала обережно пробиратися до чорної печери.

Я старалася пригадати рельєф під ногами — там до краю води мало бути з півметра. Зняла черевики, аби намацати воду ногами.

Як же тут темно! У пам’яті виринув чорнильний басейн, під непроникною поверхнею якого моя уява малювала всілякі химери, і я здригнулася. Але що довше я зволікаю, то довше мені доведеться тут пробути. Отож, поклавши чистий одяг біля ніг і взявши смердюче мило, я обережно почовгала вперед, аж поки не намацала край басейну.

Порівняно з гарячим повітрям печери вода була прохолодною і приємною. І хоч страхи мої нікуди не поділися, все ж було приємно. Стільки часу минуло, відколи я відчувала прохолоду! Не знімаючи брудного одягу, я зайшла по пояс у воду. Річкові потоки звивалися навколо щиколоток, розбивалися об скелі. Добре, що вода тут проточна, в іншому разі після мене вона б перетворилася на багнюку.

Занурившись у чорнильну воду аж по плечі, я взялася натирати мильною грудкою одяг, вирішивши, що це найлегший спосіб його випрати. Де мило торкалося шкіри, відчувалося легке пощипування.

Знявши намилений одяг, я під водою випрала його, а потім добряче прополоскала, щоб не лишилося й сліду від поту і сліз. Викрутивши речі, я поклала їх на землю десь біля черевиків.

На голому тілі мило пекло ще гірше, але я терпіла, бо це означало, що я знову буду чиста. Та коли я намилилась уся, стало щипати так, що здавалося, наче з мене от-от позлазить шкіра. Де були садна, пекло дужче — певно, вони й досі там. Нарешті я поклала пекуче мило на камінь і стала ретельно відмивати тіло — так само, як терла одяг.

З полегшенням і водночас із жалем полишала я басейн. Вода була дуже приємною, і приємним було відчуття чистої, хоч і попеченої шкіри. Але досить із мене сліпоти і всіляких химер, що їх у темряві породжує уява. Намацавши сухий одяг, я швидко накинула його на себе і всунула в черевики побабілі від води ноги. В одну руку я взяла мокрий одяг, а в другу — обережно, двома пальцями — шматок мила.

Побачивши мене з милом, Джеб