Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн

— Бос! Відвідувачі. Чи ще хтось.

— Заставка перед перервою, після слова «плавати». Що за чорт, Джубале?

— Я маю перевірити. Джилл, приглядай за Майком, це можуть бути Генеральні Казарми.

Але це були не вони. Це була мобільна стереовізійна група НСМ, що приземлилася — і вона теж — на трояндові кущі. Ларрі повернувся після того, як дзвонив із села; повернувся і Дюк. Маккензі вирішив закінчити чорно-біле інтерв'ю якнайшвидше, оскільки не був впевнений у глибині та кольорі своєї мобільної групи, — а в цей час його технічна команда могла перевірити труднощі з обладнанням, яке вони позичили Джубалу. Ларрі та Дюк пішли разом з ними.

Інтерв'ю завершилось порожніми балачками. Джубал пояснював усі питання, яких Майк не зрозумів; наостанок Маккензі пообіцяв глядачам, що особливе, кольорове та об'ємне інтерв'ю з Людиною з Марса буде готове через тридцять хвилин.

— Залишайтеся синхронізованими з цим каналом! — він стояв біля телефону і чекав на звіт своїх техніків — що командир команди зробив майже одразу.

— З приймачем все в порядку, містере Маккензі, — так само як і з іншими приладами цієї системи.

— Тоді що ж пішло не так напередодні?

Технік глянув на Ларрі та Дюка, потім посміхнувся:

— Нічого. Але було б краще увімкнути електрику. На щитку був вимкнений тумблер.

Гаршоу втрутився, щоб зупинити суперечку між Ларрі та Дюком. Він більше розмірковував над різними видами ідіотизму, успадкованім від родичів, ніж над тим, чи казав Дюк Ларрі, чи ні, що якийсь тумблер треба увімкнути перед тим, як використовувати позичене обладнання. Любитель видовищ у Джубалові шкодував, що «найкраща імпровізована вистава з часів, відколи Ілля примирився зі священиком Ваалом», пройшла повз камери. Але політичний шахрай у ньому з полегшенням зітхнув — від того, що завдяки випадковості Майкові таланти залишалися таємницею. Джубал передбачив, що вони йому можуть ще знадобитися як секретна зброя... Вже не кажучи про небажання пояснювати скептичним незнайомцям теперішнє місцезнаходження окремих полісменів, а також двох поліційних фургонів.

Наостанок це просто ще раз підтвердило його впевненість в тому, що наука і винаходи досягли свого піку з моделлю T-Форду, а відтоді поступово занепадають.

І, крім того, Маккензі хотів отримати інтерв'ю у кольорі... Вони мали зняти його з мінімальним повтором: Джубал просто хотів переконатися, що не буде поставлено жодного питання, яке могло б спростувати думку про те, що Людина з Марса щойно повернувся з Південної Америки. Коли Майк передав привіт своїм друзям та братам на «Чемпіоні», включно з доктором Махмудом, гортанною, хрипучою марсіанською — Джубал вирішив, що гроші Маккензі того варті.

Нарешті домашні могли розслабитися. Джубал встановив телефон на двогодинну відмову, встав, випрямився, зітхнув і відчув страшенну втому, дивуючись: невже він дійсно старіє?

— Де вечеря? Хто з вас, хвойди, сьогодні повинен був готувати вечерю? І чому ви цього не зробили? Боже, цей дім руйнується і занепадає!

— Моя черга сьогодні готувати вечерю, — відповіла Джилл, — але...

— Перепрошую. Мої вибачення!

— Бос, — різко перебила Анна, — як ви хотіли, щоб хтось готував, якщо ви зібрали усіх нас тут, у вашому кабінеті, на весь день?

— Це не мої проблеми, — суворо відповів Джубал. — Я хочу чітко дати зрозуміти, що навіть в тому випадку, якщо почнеться кінець світу, я чекатиму, що страви будуть гарячі, подані і з'їдені вчасно. Більше того...

— Більше того, — закінчила Анна, — зараз лише сьома сорок, і до восьмої є ще купа часу, щоб приготувати вечерю. Тож припини гавкати, бос, поки до чогось не догавкався. Дитина.

— І справді двадцять хвилин до восьмої? Здається, що від обіду минув тиждень. У будь-якому разі ви не залишили мені цивілізованого проміжку часу, щоб випити перед вечерею.

— Нещасний!

— Хтось із вас, принесіть мені випити. Налийте усім. Пропустімо формальну вечерю і випиймо. Мій живіт ввалився, наче намет у дощовий день. Анно, що ми маємо на smörgasbord[38]?

— Купу всього.

— Тоді чому б не розморозити вісімнадцять чи дев'ятнадцять брикетів і не розставити їх на столі, дозволивши кожному їсти те, що він захоче, якщо захоче? Заперечень немає?

— Хоч просто зараз, — погодилася Джилл.

Анна зупинилася, щоб поцілувати його у лисину.

— Бос, ти вчинив чудово. Ми нагодуємо тебе, дамо тобі випити і вкладемо у ліжко. Зачекай, Джилл, я допоможу.

— Я можу теж допомогти? — енергійно запитав Сміт.

— Звісно, Майку. Ти можеш носити таці. Бос, вечеря буде біля басейну. Це буде дуже спекотна ніч.

— Як же іще?

Коли вони пішли, Джубал спитав у Дюка:

— Де тебе чорти носили весь день?

— Я думав.

— Нічого собі... Ти просто втратив зв'язок з усім, що бачиш навколо. Ну, і які результати?

— Так, — сказав Дюк. — Я вирішив, що те, що Майк їсть — чи не їсть, — це не моя справа.

— Мої вітання! Бажання не втручатися у справи інших людей — це щонайменше вісімдесят відсотків всієї людської мудрості... А інші двадцять відсотків не надто і важливі.

— Ви встромляєте носа в чужі справи. Завжди.

— А хто сказав, що я мудрий? Я професійно поганий приклад. Ти можеш багато чому навчитися, дивлячись на мене. Чи слухаючи мене. Одне з двох.

— Джубале, якщо я підійду до Майка і запропоную йому склянку води, — як ви гадаєте, він виконає заведений порядок?

— Я точно відчуваю, що так. Дюку, майже єдина людська риса Майка — це непереборне бажання подобатися. Проте я хочу переконатися в тому, що ти розумієш, як це для нього серйозно. Значно серйозніше, ніж одруження. Я сам прийняв водне братерство з Майком до того, як це зрозумів, і дедалі глибше заплутуюся в цій відповідальності, що більше її ґрокаю. Ти маєш пообіцяти собі, що ніколи йому не брехатимеш, ніколи не зіб'єш на поганий шлях, не введеш в оману, триматимешся біля нього тільки тому, що це — лише те, що він робитиме з тобою. Гарно над цим подумай.

— Я вже подумав над цим. Впродовж усього дня. Джубале, є дещо стосовно Майка, що змушує тебе хотіти піклуватися про нього.

— Я знаю. Ти, напевно, ніколи не стикався з абсолютною відвертістю раніше? Бо я — ні. Це сама Невинність. Майк ніколи не куштував плоду з Дерева Пізнання Зла і Добра... Тож ми