Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн

Джубал промовив:

— Ну, Дорказ?

— Що? О, Небеса! Бос, ти найгірший дражнило у світі. Але Майк не дражниться. Він милий, — вона підійшла до нього, піднялася навшпиньки і підняла руки. — Поцілуй мене, Майку.

Майк поцілував. На якісь секунди вони стали ближчими.

Потім Дорказ знепритомніла.

Джубал помітив це і підхопив її. Майк був надто недосвідчений, щоб впоратися з цим сам. Тоді Джилл різко заговорила до Майка, щоб уберегти його від тремтіння й трансу, коли він побачив, що сталося з Дорказ. На щастя, Дорказ одразу ж прийшла до тями і змогла запевнити Майка в тому, що з нею все гаразд, що вона й справді «зблизилася», і з радістю зблизиться знову, — але спершу їй треба перевести подих.

— Треба ж таке!

Міріам спостерігала з круглими очима.

— Мені цікаво, чи я б ризикнула?

Анна сказала:

— За старшинством, будь ласка. Бос, ви звільняєте мене від обов'язків Свідка?

— Щонайменше зараз — так.

— Тоді тримайте мою мантію, — вона висковзнула з неї. — Хочете укласти парі?

— Яким чином?

— Даю сім до одного, що я не знепритомнію та не втрачатиму пам'яті.

— Згода.

— Доларів, не сотень. Майку, любчику... станьмо значно ближчими.

Анна була змушена здатися через нестачу повітря — хоча Майк, з його марсіанським тренуванням, міг залишатися без кисню значно довше. Вона вдихнула повітря і сказала:

— Не думаю, що я правильно поставила. Бос, я збираюся дати вам ще один шанс за ваші гроші.

Вона знову почала пропонувати своє обличчя Майкові, але Міріам штовхнула її у плече:

— Геть.

— Не будь такою злюкою.

— Геть, я сказала. Ноги за лінію, хвойдо, — наполягала Міріам.

— О, добре! — Анна поспішно чмокнула Майка й відійшла. Підійшла Міріам, посміхнулася йому і нічого не сказала. Це було непотрібно: вони стали ближчими і продовжували зближуватися.

— Сюди!

Міріам роззирнулася:

— Бос, ви не бачите, що я зайнята?

— Добре, добре! Але заберися з кута огляду — я сам відповім на дзвінок.

— Чесно, — я його навіть не чула.

— Це очевидно. Але ми і надалі повинні робити вигляд, що маємо хоч краплину гідності: це може бути Генеральний Секретар. Тож відійди.

Але це був містер Маккензі:

— Джубале, що, в біса, коїться?

— Якісь проблеми?

— Щойно я отримав навіжений дзвінок від молодого чоловіка, який стверджував, що говорить від твого імені; він змусив мене покинути все й відповісти, тому що ти нарешті мав щось для мене. Я вже замовив для тебе мобільний підрозділ до тебе додому...

— Нікого не було.

— Я знаю. Вони дзвонили після того, як заблукали десь північніше від тебе. Наш диспетчер вивів їх, і вони повинні прибути з хвилини на хвилину. Я намагався двічі до тебе додзвонитися, але лінія була зайнята. Що я пропустив?

— Поки що нічого, — Джубал обмірковував сказане. Прокляття: він мав би подбати про те, щоб хтось стежив за базікалкою. Чи зробив й справді Дуглас заяву? Що сказав? Чи будуть ще копи, поки діти граються у поштове відділення? Джубале, ти старієш.

— Не впевнений, що має статися; принаймні поки що ні. Чи було щось особливе у новинах протягом останньої години?

— Та ні... О, лише одне: Палац оголосив, що Людина з Марса повернувся з півдня і відпочиває у... Джубале! Ти в цьому замішаний?

— Хвилинку. Майку, підійди до телефону. Анно, візьми мантію.

— Готово, Бос.

— Містере Маккензі, познайомтеся з Людиною з Марса.

У Маккензі відвисла щелепа; потім йому допомогли професійні рефлекси.

— Зачекай. Просто зачекай тут і дозволь мені це зняти! Ми запишемо це прямо тут, з телефону, і повторюватимемо по стерео, поки ті клоуни не дістануться туди. Джубале... Мені безпечно? Ти не будеш... Ти не будеш...

— Чи буду я обманювати тебе зі Справедливим Свідком під рукою? Так, буду, якщо знадобиться. Але я не змушую тебе брати це інтерв'ю. Насправді ми можемо почекати і зв'язатися з «Аргус і Транс-Пленет».

—  Джубале! Ти не можеш так зі мною вчинити.

— І не вчиню. Домовленість між нами полягала у тому, що ви мусите перевіряти, що покажуть камери — коли я подам сигнал. І використати це — якщо це буде варте новин. Але я не обіцяв, що не даватиму ще й інтерв'ю на додачу, тож «Нові Світові мережі» можуть отримати це інтерв'ю, — ну, скажімо, на півгодини раніше від «Аргус та Транс-Пленет». Якщо захочеш.

Джубал додав:

— Ти не лише позичив нам все те обладнання для зв'язку: ти дуже допоміг мені особисто. Томе, я не можу висловити, як сильно ти мені допоміг.

— Ти маєш на увазі той телефонний номер?

— Точно!

— Це дало результати?

— Дало. Але жодних питань про те, як саме, Томе. Не в прямому ефірі. Запитай мене особисто, колись потім, вже наступного року.

— О, я подумаю над цим. Ти тримаєш свій рот на замку — а я свій. А зараз не зникай...

— І ще одне. Ось ті котушки з повідомленнями, які ти отримав від мене до попереднього дзвінка: переконайся в тім, що з ними все гаразд. Відправ мені їх назад.

— Що? Добре, добре,— я тримав їх у своєму столі, адже ти так нервуєш через них. Джубале, у мене є камера біля цього телефону, просто зараз. Ми можемо починати?

— Знімай.

— І я збираюся зробити це особисто! — Маккензі відвернувся; він, очевидно, дивився у камеру. — Несподівані новини! Це ваш НСМ, репортер на зв'язку, гаряча новина! Людина з Марса щойно зателефонував сюди, на вашу місцеву станцію, і хоче поговорити з вами! Заставка. Монітор, вставка реклами несподіваних новин та подяки спонсору. Джубале, я маю запитати у нього про щось особливе?

— Не став йому питань про Північну Америку, він не турист. Плавання — найбезпечніша тема. Ти можеш запитати мене про його плани на майбутнє.

— Добре. Кінець заставки. Друзі, зараз ми особисто поговоримо з Валентином Майклом Смітом, Людиною з Марса! Оскільки НСМ завжди перші на пожежі, ми вже казали вам раніше, що містер Сміт щойно повернувся з лікарні, розташованої високо в Андах, і ми раді вітати його! Помахайте своїм друзям, містере Сміт...

(«Помахай у телефон, синку. Посміхнися і помахай»)

— Дякую, Валентине Майкле Сміте. Ми всі щасливі бачити вас таким здоровим