Чужинець на чужій землі - Роберт Хайнлайн

— Докторе, запевняю вас, що я не знаю ні про який ордер.

— Ордери, сер. Він сказав «ордери на декілька арештів». Хоча, можливо, кращий термін буде «lettres de cachet»[36].

— Це серйозне обвинувачення.

— Це серйозне питання. Ви бачите, що вони тут вже наробили.

— Докторе, я не знаю нічого про ці ордери, — якщо вони існують. Але особисто запевняю вас, що зараз же з усім розберуся і з'ясую, чому їх видали — і діятиму залежно від цього. Можу я сказати більше?

— Ви можете сказати про значно більшу угоду, сер. Я точно встановив, чому видали ті ордери. Хтось із вашого оточення, через надмірний ентузіазм, підмовив м'якотілого суддю видати їх... Для того, щоб схопити мене і моїх гостей; щоб допитати нас — подалі від ваших очей. Подалі від будь-чиїх очей, сер! Ми обговоримо усі питання з вами... Але нас не будуть допитувати ці істоти!

Джубал вказав пальцем на майора С. С.

— В якійсь там секретній кімнаті без вікон. Сер, сподіваюся — і очікую — що правосуддя у ваших руках... Але якщо ті ордери не скасують зараз же, з вашими гарантіями, яких буде неможливо обійти, щодо того, що Людину з Марса, медсестру Бордмен та мене самого не потурбують інші люди, вільні прийти і піти коли їм заманеться, — тоді... — Джубал зупинився і безпомічно знизав плечима, — я буду змушений шукати покровителя деінде. За межами правління, як вам відомо, є люди і сили, які виявляють значний інтерес до справ, пов'язаних з Людиною з Марса.

— Ви погрожуєте мені.

— Ні, сер. Я благаю вас. Тому спершу я прийшов до вас. Ми хочемо домовитися. Але ми не можемо вільно говорити, поки на нас полюють. Благаю вас, сер, — відкличте своїх псів!

Дуглас опустив очі, потім знову підвів погляд:

— Ті ордери — якщо такі були — не будуть дійсними. Як тільки я зможу відстежити їх, вони будуть скасовані.

— Дякую, сер.

Дуглас глянув на майора Блоха:

— Ви все ще наполягаєте на тому, щоб оформити його на місці?

Джубал поглянув на нього презирливо:

— Його? О, відпустіть його: він просто дурень в уніформі. І забудьмо про збитки також. Ми маємо обговорити значно важливіші від цих питання.

— Можете йти, майоре.

Офіцер С. С. відсалютував й дуже швидко пішов. Дуглас продовжив:

— Захиснику, думаю, що нам потрібно поговорити віч-на-віч. Питання, яких ви торкаєтесь, дуже важко вирішити по телефону.

— Згоден.

— Ви і ваш... Гм... клієнт будете моїми гостями в Палаці. Я надішлю яхту, щоб вас забрати. Ви будете готові за годину?

Гаршоу похитав головою:

— Дякую, містере Секретар. Але це непотрібно. Ми спатимемо тут... І, коли нам буде слід зустрітися, я відкопаю собачу упряжку чи щось іще. Немає потреби відправляти за нами яхту.

Містер Дуглас спохмурнів:

— Годі вам, докторе! Як ви самі вказали, ці розмови будуть начебто дипломатичні за своєю суттю. За пропонованим вами чинним протоколом я повинен, у результаті, це визнати. Тому мені повинні забезпечити офіційну гостинність.

— Що ж, сер, мушу вказати на те, що моєму клієнту вже надали забагато гостинності. У нього вже є поганий досвід щодо того, як від неї позбутися.

Обличчя Дугласа почало серйознішати:

— Сер, ви маєте на увазі...

— Я нічого не маю на увазі. Я просто кажу, що Сміт багато чого пережив — і що він не звик до церемоній на вищому рівні. Він спить міцніше там, де почувається вдома. Так само, як і я. Я старий чоловік, тому надаю перевагу власному ліжку. Або я маю визнати, що наші переговори не відбудуться, і мій клієнт та я будемо змушені шукати когось деінде. У такому випадку мені буде важко залишатись гостем під вашим дахом.

Генеральний Секретар здавався дуже похмурим.

— Знову погрози. Я думав, ви довіряєте мені, сер. І я чітко почув, як ви сказали, що «готові до перемовин».

— Я довіряю вам, сер (поки ви добре до мене ставитесь!). І ми й справді готові вести перемовини. Але я використовую слово «перемовини» у його оригінальному значенні — не у цьому новому — «примирення». Хоча ми збираємося бути поміркованими. Проте ми не можемо почати перемовини негайно ж у будь-якому разі: нас лякає ще один фактор, і ми маємо почекати. Я не знаю, як довго.

— Що ви маєте на увазі?

— Ми очікуємо, що правління буде представлене на цих перемовинах якоюсь делегацією, яку ви оберете — і у нас буде такий самий привілей.

— Звісно. Але нехай вона буде невелика. Я займуся цим особисто — лише з одним чи двома помічниками. Генеральний юрисконсульт, я думаю... І наші експерти з космічного закону. Але для кращого результату вам потрібна невелика група; якомога менша.

— Без сумніву. Наша група буде маленька. Сам Сміт, я, зі мною ще Справедливий Свідок...

— Та годі вам!

— Свідок не сповільнить справи. Я пропоную вам запросити ще одного. Ми матимемо ще одного чи двох інших — але нам бракує ще однієї важливої людини. Я маю чіткі інструкції від свого клієнта, що його друг на ім'я Бен Кекстон також обов'язково повинен бути присутнім на цій зустрічі... А я не можу знайти цього зануду.

Джубал, провівши години у найскладнішому маневруванні, щоб кинути цю одну заувагу, зараз чекав з найспокійнішим виразом обличчя, щоб побачити, що станеться. Дуглас пильно дивився на нього.

— «Бен Кекстон»? Ви ж не маєте на увазі того дешевого вінчелла?

— Бен Кекстон, я гадаю, журналіст. У нього є колонка в одному з синдикатів.

— Він зовсім не стосується справи!

Гаршоу похитав головою.

— Тоді це все, містере Секретар. Я маю чіткі інструкції, які не дають мені простору для маневрів. Прошу вибачення за те, що забрав ваш час. Благаю вибачити мені, — він потягнувся так, наче був готовий вимкнути телефон.

— Зачекайте.

— Сер?

— Не вимикайтеся; я ще не все сказав!

— Я щиро прошу пробачення у Генерального Секретаря. Ми, звісно ж, почекаємо, поки він вибачить нас.

— Так-так — але не зважайте на формальності. Докторе, ви читали маячню, яка вийшла про цей Капітоль у новинах?

— О святі небеса, — ні!

— Хотів б я теж їх не читати. Це безглуздо — говорити