Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

— Звичайно, — погодився Макшеєв, — хоч це й вірний пес, але навряд чи встоїть проти спокуси попоїсти досхочу в’яленої риби і пригадати свою батьківщину.

— Ну, що ж, наловимо ще риби і зробимо достатній запас її для себе і для собаки. Хто знає, чи скоро трапиться знову таке рибне місце. А це ящерне м’ясо, признатися, мені не до смаку, весь час їм його з огидою. Під час їжі я завжди намагаюсь думати, що це осетрина або білужина, а не родич жаби чи ящірки.

В цей час юшка почала закипати, і Громеко пішов до ковдр, щоб взяти саго для заварки.

— Ой, дивіться швидше на захід! — закричав він Макшеєву, який залишився за наметом біля вогнища.

Макшеєв вибіг на пляж.

З заходу понад берегом моря рухалися страховища, в яких по смугастих боках неважко було впізнати бронтозаврів.

Вони йшли повільно, обриваючи молоде листя з вершечків пальм та папороті, часом зупиняючись біля дерева, що здавалося особливо смачним.

— Ну, що нам робити, як ви гадаєте? — запитав Громеко. — Ми знаємо, що ці страховища полохливі і на нас не нападуть перші, але вони перетопчуть і подавлять нам і рибу, і намет, якщо ми пустимо їх сюди.

— Доведеться стріляти, — сказав Макшеєв, — спершу дробом, а коли це не допоможе, розривною кулею.

Обидва підняли рушниці, націлилися в групу страховищ, і чотири постріли глухо пролунали понад морським берегом.

Несподіваний шум і дріб, що посипався на тварин, неймовірно налякав їх. Але замість того, щоб повернути назад, незграбні велетні кинулись у воду і побігли повз стоянку понад берегом, на невеликій віддалі від нього, здіймаючи хвилі і фонтани бризок.

Безталанні мисливці миттю стали мокрі від голови до ніг, стримуючи човен, щоб його не знесло в море. Одна з хвиль набігла на берег і підмила встромлену в пісок жердину, до якої була прив’язана вірьовка з пров’ялюваною рибою, друга хлюпнула на ковдру, де сохло саго. Риба з вірьовкою упала на пісок, а саго намокло.

— Тьху, окаянні! — вилаявся Макшеєв, обтрушуючись після душу. — Все-таки накапостили!

— Ну, от вам і робота! — розважив його Громеко. — Ми не знали, до чого взятися після обіду, а вони про це подбали. Тепер треба всю рибу знову почистити, а саго помити в річці і сушити.

— І спершу самим обсохнути! А юшка наша, мабуть, уся википіла.

Бронтозаври, описавши півколо у воді, знову вилізли на берег, на схід від гирла річки, і побігли далі пляжем.

— І їм, мабуть, припало на горіхи, бач як кивають п’ятами. Дробом по мордах їх здорово сипонуло! — зловтішався Макшеєв, роздягаючись біля намету, поки Громеко знімав казанок з юшкою.

Порозвішувавши одяг для просушування і поставивши жердину з вірьовкою на попереднє місце, мандрівники в костюмах Адама розпочали свій обід. Генерал, наївшись зранку риб’ячих голів і нутрощів досхочу, розтягся на піску і задрімав. Ні він, ні зайняті їжею люди не помітили, як з лісу, недалеко від стоянки, вийшли один за одним шість мурахів, зупинилися, огляділися і так само тихо зникли в хащі.

Пообідавши, Макшеєв і Громеко прилягли в наметі й запалили люльки, перш ніж взятися чистити рибу від налиплого піску.

Раптом Генерал загарчав, схопився і люто загавкав. Вибігши з намету, Громеко і Макшеєв побачили, що їх стоянку оточили мурахи. Одна колона відрізала їх від гирла річки, друга насувалася з іншого боку до вірьовки з рибою і до ковдри з саго.

— А рушниці ж у нас не заряджені! — заволав Громеко, кидаючись до патронташа.

— Беріть картеч! — кричав Макшеєв, поквапно заряджаючи двостволку. — Паліть у правих, а я в лівих.

Права колона вже накинулась на рибу і стягала її з вірьовки, а ліва була за двадцять кроків від намету, коли пролунали перші постріли. Грім, дим і падіння підстрелених збентежили комах, і передні зупинилися вагаючись, але задні, приваблювані запахом риби, натискували, і військо знову рушило вперед. Стоячи біля входу в намет, куди, гавкаючи, забився наїжений Генерал, мисливці заряджали рушниці, щоб ще раз випалити з них, а тоді, озброївшись ножами і прикладами, розпочати рукопашну з ворогами, що насувалися з усіх боків. Але боротьба здавалась безнадійною, бо сили були нерівні.

Несподівано з-за кущів гирла річки один по одному почулися два постріли в задні ряди мурахів, а потім звідти вибіг Каштанов, тримаючи в руках палаючий жмут хмизу. Розмахуючи ним праворуч і ліворуч, він кинувся прямо на зграю комах, які метнулися в різні сторони.

Макшеєв і Громеко й собі кинулися до вогнища і почали кидати головешки в мурахів. Цей засіб допоміг — перша колона ганебно кинулася врозтіч до хащі, залишивши забитих, поранених і обсмалених на полі бою.

Покінчивши з ворогами цієї колони, всі троє, з Генералом, що набрався відваги, атакували з вогнем і ножами в руках комах, які знищували рибу. Частина поплатилася за свою ненажерливість життям, деякі встигли втекти, несучи в щелепах рибу або шматки намоклого й злиплого саго. Два мурахи потягли за собою всю ковдру, але їх наздогнали і забили. Генерал докінчував поранених, перегризаючи їм шиї.

Коли останні втікачі зникли в лісі, мандрівники могли перепочити і підрахувати свої трофеї та втрати. Мертвих, і тяжко поранених мурахів було сорок п’ять.

Замість п’ятдесяти рибин на вірьовці залишилося тільки п’ятнадцять, та кілька штук підібрали біля узлісся, що їх, очевидно, загубили вороги під час втечі. Більше половини саго було з’їдено або втоптано в пісок. Громеко дістав легкий укус у руку, а Каштанов у ногу, але товстий чобіт не піддався і захистив його від мурашиної отрути.

— Як ви вчасно з’явилися! — сказав Макшеєв, коли, оглянувши поле бою, всі сіли біля намету. — Без вашої підтримки і вигадки з вогнем ми не подолали б цієї навали, і вони закусали б нас на смерть.

— А де ви залишили Папочкіна? — раптом згадав Громеко.

— Ой, я й забув у розпалі бою,