Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

Плутонія - Володимир Опанасович Обручев

Читаємо онлайн Плутонія - Володимир Опанасович Обручев
що Семен Семенович лежить у мене ще в човні!

— Лежить? Чому лежить? Що з ним трапилось? Він живий? — посипалися запитання товаришів, які зрозуміли тепер причину, чому несподівано швидко повернувся Каштанов.

— Живий, живий! У нас теж була сутичка з мурахами, і Семен Семенович дістав такий укус у ногу, що став інвалідом. Допоможіть перенести його в намет.

— Одну хвилинку! Дайте нам одягнутися, — сказав Громеко, який тільки тепер звернув увагу на те, що він, як і Макшеєв, досі були напівголі.

— А справді, чому ви обидва в такому дивному вигляді? — засміявся Каштанов. — Хіба ви купалися, коли на стоянку напали мурахи?

— Ні, нас знову скупали бронтозаври, — відповів Макшеєв і, одягаючись, розповів, як це сталося.

Нашвидку одягнувшись, Макшеєв і Громеко пішли за Каштановим до річки, де останній, кинувшись в атаку на мурахів, залишив човен з Папочкіним, який спав так міцно, що не чув ні пострілів, ні криків, і прокинувся тільки тоді, коли його підняли за руки і за ноги, щоб віднести в намет.

Поклавши Папочкіна, мандрівники порозвішували вцілілу рибу, поперетягували мертвих мурахів у море, і тільки після цієї неприємної роботи Каштанов, доїдаючи залишену юшку, розповів товаришам про свої пригоди під час невдалої екскурсії.

Мурахи, двічі потерпівши від непроханих гостей, могли повернутися у величезній кількості, щоб помститися за свою поразку. Побоюючись цього, мандрівники почали обговорювати, як бути далі. Папочкін і Громеко радили Негайно пливти, щоб забратися подалі від мурашника. Але Каштанову хотілося продовжувати екскурсію річкою вгору, припинену через мурахів, бо вона давала можливість дістатися в глиб таємничої Чорної пустині. Макшеєв підтримував цей план. Щоб його здійснити, треба було неодмінно покінчити з хитрими комахами, при існуванні яких екскурсія була б під безперервною загрозою. Тому вирішили почекати до вечора, а потім попливти до мурашника і підпалити його, користуючись сном комах.

Якщо цей задум буде здійснений, то шлях по річці стане вільний і можна буде зробити екскурсію вчотирьох на обох човнах, залишивши пліт і зайві речі в хащі на березі моря.

СПАЛЕННЯ МУРАШНИКА

Відпочивши добре, Каштанов і Макшеєв попливли човном, захопивши рушниці, сокиру та в’язки хмизу. Папочкін не міг ще рухатися, а в Громеко від укусу розболілась рука. Тим-то обидва інваліди залишилися вартувати намет. Пливли знайомими місцями досить швидко. Минули рештки перепони, спорудженої мурахами, де ще диміли, догораючи, стовбури й чорні трупи комах. Далі виїхали на галявину і з-за кущів оглянули місцевість навколо мурашника, щоб не здибатися зненацька з ворогом. Але нікого не було видно. Комахи, очевидно, відпочивали в надрах своєї фортеці. Пропливли трохи далі до колишнього мосту через річку, звідки до мурашника йшла бита дорога, прокладена його мешканцями.

Виявилось, що мурахи встигли вже збудувати новий міст.

Човен прив’язали в кущах нижче мосту, скинули на плечі в’язки хмизу, взяли рушниці, заряджені на всякий випадок картеччю, і пішли до мурашника. Не доходячи до нього, присіли за кущами біля дороги, щоб подивитися ще деякий час і переконатися в тому, що ніхто не перешкодить виконанню задуманого плану.

Все було тихо, і можна було взятися до роботи. В кожний із головних входів поклали в’язку хмизу, а поверх неї накидали найбільш сухих і тонких стовбурів, узятих з самої будови.

Підпаливши купу біля найдальшого західного входу, вони кинулися прожогом — один до північного, другий до південного входу, щоб підпалити їх і потім зійтися біля східного входу, де й закінчити підпалювання мурашника. Далі, коли буде потрібно, втекти до човна.

Каштанов, який розпалював вогнище біля північного входу, в глибині галереї, помітив мураха, що підбіг до загороди. Він притаївся за купою, з надією, що комаха вийде надвір і тоді можна буде покінчити з цим вартовим, щоб він не здійняв тривоги. Але мурах, оглянувши вогнище і спробувавши розтягнути його, побіг углибину, очевидно за допомогою. Тривога починалася, і треба було поспішати до останнього виходу.

Макшеєв був уже тут; він поквапно підпалював вогнище і зустрів товариша словами:

— Швидше, швидше! Треба тікати до човна.

Обидва побігли щодуху, але по дорозі зупинилися, щоб глянути назад. З середини східного входу вихвачувалося вже велике полум’я. З північного боку мурашник теж палахкотів у кількох місцях, і з багатьох верхніх ходів ішов густий дим. Але з південної сторони, де Макшеєв поспішав, побачивши стривожених комах, вогонь був слабкий, і на цьому боці з усіх верхніх ходів вибігали один за одним мурахи. Одні тягли яйця або ляльок, спускаючись з ними вниз, і відносили їх набік; інші метушилися безладно, підбігали до вогню або до отворів, що диміли, і падали обсмалені чи оглушені.

— Погано вдалася наша справа! — зазначив Каштанов. — Частина мурахів встигне врятуватись, блукатиме без пристанища по країні і нападе на нас. Доведеться завтра ж забиратися далі.

— А зараз нам теж треба забиратися далі! — вигукнув Макшеєв, показуючи на колону комах, що бігли дорогою до мосту.

— Чи не по воду вони побігли, щоб гасити, пожежу? — пожартував Каштанов, пустившись риссю поруч з товаришем.

Мурахи, безумовно, помітили паліїв і гналися за ними. Вони бігли швидше, ніж люди, і віддаль між тими й другими дедалі зменшувалась.

— Я більше не можу, серце не витримає! — задихаючись, крикнув Каштанов. Вік і спосіб життя Не давали йому змоги довго змагатися з Макшеєвим.

— Зупинімося й дамо залп, — запропонував останній.

Вони встигли звести дух, поки комахи Не наблизилися на п’ятдесят кроків, і потім вистрелили. Передні в колоні попадали, задні зупинилися. Їх було більше десятка, але за ними на деякій віддалі йшов другий загін.

Зібравши останні сили, переслідувані добігли до мосту тоді, як резерв підійшов до місця сутички.

— Лишенько, де ж наш човен? — вигукнув Макшеєв, що добіг перший до берега річки.

— Що ви, невже його немає?

— Немає, він зник безслідно!

— А чи тут він був прив’язаний?

— Тут. Я добре запам’ятав місце… А ось і вірьовка,

Відгуки про книгу Плутонія - Володимир Опанасович Обручев (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: