Бурштин - Василь Тибель
– Все буде добре, тепер усе буде добре, я з тобою! – ледь вимовив він, стримуючись, щоб самому не розплакатися.
За хвилину Сашко знову посадив малу в коляску мотоцикла, а сам скочив у сідло. Мотор і досі працював. Треба негайно тікати звідси!
Він міцно стиснув кермо, додав газу, але наступної миті відчув, як холодний метал автоматного дула торкнувся його потилиці.
Розділ 6
Непокора
На обличчі майора ще грала самовдоволена посмішка, коли капітан Кушнір доповів про стрелянину на другому посту. Гайворон більше за все не любив таких поворотів у перебігу подій. Посмішка збігла з обличчя, як вода з ринви. Зронив:
– А затримані?
– Їх хтось звільнив. Наших двоє загинуло, одного поранено!
– Що, і це найкращі ваші бійці?! Підставилися, як куріпки, якимсь задрипаним селюкам!
– Не знаю, як щодо задрипаних, але тут спрацював справжній професіонал. Я майже одразу скерував туди своїх хлопців на підмогу. Але все відбулося за лічені секунди. Вбивця посадив затриманих на мотоцикл, і вони зникли в лісі. Мої оперативники сфотографували місце злочину. Цей ніндзя-мотоцикліст вправно володіє як ножем, так і вогнестрілом.– Кушнір простягнув майору свій смартфон.
Майор погортав світлини, скривився.
– Надто знайомий почерк, перебита сонна артерія. Якби я не був упевнений, що Дем’ян загинув, то вирішив би, ніби то його робота.
– А хтось бачив труп?
– У тому й справа. Якщо ця твар вижила, значить, розпочала власну гру. Як же мені цей різник набрид! Попадеться – власноруч пристрелю!
Гайворон заходив наметом із кінця в кінець, гнівно стискаючи кулаки. Нарешті промовив:
– Капітан, залишаєтесь за старшого. Я візьму спецгрупу – вирушимо на перехват. Віддайте наказ усім постам стріляти на ураження за найменшої спроби залишити контрольовану зону! Ніхто не має вислизнути з села!
– Як це, пане майоре? А жінки, діти? Вони ж худобу випасають, по дрова ходять. Туди ж хліб, медикаменти треба завозити. Бусик з продовольством уже другий день на блокпосту чекає дозволу…
– Ви не зрозуміли наказ? Жодної душі! Попереджувальний угору, а тоді…
– Ні, я в своїх людей стріляти не згоден! Такі забавки не для мене, бо маю тут жити й надалі. Тому відмовляюсь виконувати злочинний наказ!
– Це що, непокора під час спецоперації? Під трибунал захотів?
Гайворон позеленів від злості. Він стрімко відкинув брезент при вході в намет і голосно вигукнув:
– Охорона! Арештуйте капітана Кушніра! І вилучіть у нього табельну зброю!
Сержант у темному комбінезоні прибіг на голос начальства й непорозуміло витріщився на командира.
– Ти що, глухий? – Нерви майора не витримали, він вихопив свій пістолет.– Теж під трибунал поспішаєш?
Солдат опустив очі й підійшов до капітана. Той розстебнув куртку і, діставши з пристебнутої під пахвою кобури пістолет, мовчки поклав його на стіл.
– Надіти кайданки – і спецмашиною в район! У відділенні доповіси причину арешту: відмова виконувати наказ командира під час бойового завдання.
Гайворон рвучко повернувся до капітана й просичав йому майже в саме вухо:
– Що, гадаєш нове керівництво оцінить твій вчинок? Не той випадок. Навіть судити тебе ніхто не буде, але сам знаєш – у нас зраду не прощають, будь певен. Я б і сам тебе пристрелив, але на це є інші спеціалісти…
Він гидливо відступив і звернувся до сержанта:
– Поклич старшого лейтенанта Бистрякова. На час моєї відсутності командування операцією переходить до нього!
Гайворон натягнув свій похідний костюм із антикомариним просоченням і шолом із легкою москітною сіткою.
– Готовність – п’ять хвилин! На БТР завантажується перше відділення спецпризначенців. Повний боєкомплект. І хай одразу задіють безпілотник!
Майор віддавав накази чітко, голосом, у якому відчувалася чи не залізна рішучість.
Невдовзі важка броньована машина залишила замасковане укриття та, ревнувши двигуном, викотилася на лісову дорогу. Майор зайняв місце в прочиненому люці поруч із механіком-водієм. Спецпризначенці, як чорні реп’яхи, обліпили БТР зверху. Потужна сталева потвора рвонула з місця й помчала дорогою, вихлюпуючи поодинокі калюжі, що траплялися на її шляху. А високо в небі над лісом уже дзижчав безпілотник повітряної розвідки.
Розділ 7
Із вогню в полум’я
– Куди це ти зібрався, хлопче? Варто залишити річ на хвилину, як її вже поцупили. І що за народ ці поліщуки? Злазь, бо не хочу, щоб твої мізки заляпали сідло!
Голос був мертвий, безжальний, як та холодна сталь, що торкалася потилиці. Сашко підняв руки й повільно, не повертаючись, вибрався з мотоциклетного сідла. Позаду клацнув затвор.
«Кінець,– майнуло в голові.– Аби тільки не тут, щоб дитина не побачила».
Сашко навіть очі заплющив, очікуючи пострілу.
– Тату! Таточку! – раптом відчайдушно вигукнула перелякана Таня, і той вигук пролунав настільки несподівано, що Сашко аж здригнувся: здалося, що пролунав постріл. Але замість кулі в потилицю почувся вдоволений смішок, і той самий голос промовив:
– Овва, то це твій татко? Як зворушливо! Справжнє возз’єднання сім’ї. На жаль, мами бракує, але вона виявилася неслухняною, зрадила татові з майором, тому тепер десь у канаві кормить раків.
– Що? – Сашко рвонувся було до нападника. Злість і безпорадність розривали груди. Але банькатий миттєво відсахнувся й завдав жорстокого удару ліктем в обличчя чоловіка. Сашко схопився за розбиту губу, із неї густо юшила кров. Мала закричала, вчепившись рученятами в поруччя мотоколяски. Молодик у кумовій одежі – тільки тепер Сашко впізнав куртку Степана – відступив на крок і знову направив на Сашка автомат.
– Не треба дурниць. Тобі вже раз повезло – дочка врятувала. Другого шансу може й не бути. Якби мала не назвала тебе татом, лежав би ти в тутешньому пісочку. До речі, покажи-но мені свій наплічник. Але без зайвих рухів – постав на землю та відійди до мотоцикла!
Сашко витер кров, виплюнув уламок зуба. Доведеться підкоритися. «І навіщо було так баритися на дорозі?» – з гіркотою картав він себе. Треба було вскочити в сідло – і газу, а тоді вже розв’язувати вузли, звільняти дитину. Якби на секунду-дві раніше, вже був би з Танюшкою за поворотом, де навіть куля б не дістала…
Хоч би Галя не наробила дурниць, не вийшла на дорогу!
Сашко гарячково прокручував у голові всі можливі варіанти порятунку, але надто вже вправним й
