Довге темне передвечір'я душі - Дуглас Адамс

— Це все має якесь відношення до того, що нам треба до Асґарду? — запитала вона. — Чи ти просто розважаєшся?

— Ми відправимося в Асґард… зараз, — сказав він.

Тієї ж миті він підняв руку, ніби хотів зірвати яблуко, але натомість зробив нею різкий рух, неначе щось крутнув. Ефект був такий, ніби весь світ обернувся на мільярдну долю мільярдної долі градуса. Усе зрушило з місця, на мить вийшло з фокусу, а потім раптом знову стало чітким, але було вже іншим світом.

У цьому світі було набагато темніше й холодніше.

Різко дмухав сильний неприємний вітер, від якого кожний подих мало не застрягав у горлі. Під ногами в них була вже не м'яка травиця пагорба, а смердюча багниста земля. Весь обрій було огорнуто темрявою, і лише подекуди виднілися окремі слабкі вогники й одне яскраве джерело світла приблизно за півтори милі від них на південному сході.

Там посеред темряви стирчали великі фантастичні башти; величезні шпилі й башточки мерехтіли в світлі, що променіло з тисячі вікон. Це була споруда, яка глумилася над логікою, висміювала реальність і глузувала з ночі.

— Палац мого батька, — сказав Тор. — Велика Вальгалла, куди ми мусимо піти.

Кейт хотіла була сказати, що щось у цій будівлі є дивно знайомим, аж раптом вітер приніс до них гупання копит по землі. У далечині, десь між ними й Великою Вальгаллою було видно невелику кількість смолоскипів, що рухалися до них.

Тор знов зацікавлено оглядав головку свого молота, водив по ній вказівним пальцем, тер її великим. Потім повільно підвів погляд, знову крутнувся навколо себе, потім ще раз і ще раз, а тоді жбурнув свою зброю в небо. Але цього разу він продовжував тримати руків’я правою рукою, а лівою обійняв Кейт за талію.

Сигарети вочевидь поставили собі за мету стати найбільшою з сьогоднішніх проблем Дірка.

Впродовж більшої частини дня (за винятком самого ранку, коли він тільки прокинувся, а потім ще раз, незабаром після того, як він прокинувся, і за винятком того разу, коли він щойно побачив обертання голови Джефрі Енсті, коли без цього було неможливо, а ще за винятком того разу, коли він сидів у пабі з Кейт) він не викурив жодної сигарети.

Жодної. Їх не було в його житті, він зрікся їх. Він не потребував їх. Він міг без них обійтися. Просто вони не залишали його думки й перетворили його життя на пекло, але він вирішив, що витримає це.

Але тепер, відразу після того, як він несподівано вирішив — не здався своїм бажанням, а холоднокровно, раціонально прийняв чітке рішення — що все-таки викурить одну сигарету, чи міг він її знайти? Ні, не міг.

Паби о цій годині були геть зачинені. Вечірній магазин на розі вочевидь розумів слово «вечір» не так, як Дірк, і хоча Дірк не сумнівався, що зміг би переконати хазяїна крамниці в правильності своєї версії завдяки лише лінгвістичній і силогістичній браваді, клятий чоловік вже пішов додому, тож не було кого переконувати.

За милю звідти була цілодобова автозаправка, але виявилося, що вона щойно зазнала озброєного пограбування. Скло вітрини вкрилося тріщинами, що розходилися від крихітної дірочки, по всій заправці юрбилася поліція. Поранення у працівника заправки були не дуже тяжкі, але з пораненої руки досі текла кров, у нього була істерика, його шокові намагалися дати ради й ніхто не міг продати Діркові сигарети. У них просто не було на це настрою.

— Сигарети навіть під час війни продавалися! — протестував Дірк. — Люди цим пишалися. Навіть коли навколо падали бомби й усе місто палало, все одно можна було придбати сигарети. Якщо б ви попросили їх у бідолахи, який щойно втратив двох дочок і ногу, він би сказав: «Вам з фільтром чи без?»

— Хто-хто, а ти б саме так поводився, — пробурмотів блідий молодий полісмен.

— Це був дух тієї епохи, — сказав Дірк.

— Йди геть! — сказав полісмен.

«А це, — подумав Дірк, — дух цієї епохи». Він ображено пішов звідти й вирішив трохи потинятися вулицями, засунувши руки в кишені.

Кемден Песедж. Старовинні годинники. Старовинний одяг. Жодної сигарети.

Аппер Стріт. Старовинні будівлі, які розбирають на шматки. Жодної ознаки того, що на звільненому місці збудують магазини з сигаретами.

Чепел Маркет — вночі безлюдно. На вітрі колишеться мокре сміття. Картонні коробки, лотки з-під яєць, паперові пакети й пачки з-під сигарет — пусті.

Пентонвіл Роуд. Похмурі бетонні моноліти поглядають на звільнені місця на Аппер Стріт, сподіваючись заселити їх своїм жахливим потомством.

Вокзал Кінгс-Крос. Заради бога, вони просто мусять мати сигарети! Дірк хутко пішов туди.

Старий фронтон вокзалу здіймався над довкіллям великою жовтою стіною з годинниковою баштою та двома величезними арками, за якими були навіси над залізничними коліями. Перед ним був одноповерховий сучасний критий перон, що вже виглядав пошарпанішим за будівлю, яка була на сто років старша від нього, і яку він затуляв. Дірк подумав, що архітектори, презентуючи креслення сучасного перону, напевно, пояснювали, що це буде захопливий діалог сучасності та минулого.

Вокзал Кінгс-Крос — це місце, де з людьми, будівлями, машинами та поїздами трапляються жахливі речі; зазвичай це відбувається тоді, коли чекаєш на поїзд — якщо не бути обережним, легко й самому