Прощення - Альош Штегер
Нана Нумен ніжно проводить рукою по кулі. Ледь помітне світло зблискує під її долонею. Білому здається, що він щось бачить у кулі. Хоче нахилитися ближче, але в цей момент помічає, що прикутий до дивана і не може ворухнутися.
— Ви мали намір загіпнотизувати мене, пане Білий? Ви знаєте, Ваші гіпнотичні здібності на рівні новачка. А ось те, в чому Ви зараз берете участь, — це вища форма гіпнозу, хоча й вона не є чимсь особливим. Я загіпнотизувала Вас не як особистість, в якої є душа, — я просто загіпнотизувала тварину, в якій Ви перебуваєте, щоб Ви більше не змогли нею керувати. Дуже просто. Зараз Ви душа без тіла, пане Білий, тобто те, чим Ви є насправді.
Жінка обережно кладе кулю на стіл перед Білим. Навколо кулі починає сяяти легеньке блакитнувате світло.
— Можливо, Вам цікаво, як був створений «Великий Орк», пане Білий? Ви не можете говорити, але я можу читати Ваші думки і знаю, що Вас цікавить. А Вас це цікавить, зрештою, як і безліч інших речей, яких Ви ніколи не дізнаєтеся. Принаймні не в цьому житті, пане Білий.
Пані Нумен підходить до вікна, злегка відсуває штору.
— Отже, «Великий Орк», чи, краще сказати, Велика Зоряна Формація Тринадцяти, існує з незапам’ятних часів, але час від часу вона матеріалізується в різних місцях для виконання певного завдання. Вона постійно з’являється в різних країнах і серед різних людей. Та ми небагато знаємо про це. Однак знаємо, що останнє сузір’я тринадцятьох тут, у Мариборі, утворилося більше століття тому, серед покоління наших дідів. Це сталося якраз перед Першою світовою війною, 1913 року. Група селян-паломників з Похор’я йшла до церкви на Кальварію. Там їх застала ніч. Було літо, субота, двадцять першого червня, і селяни заночували надворі, на траві довкола церкви. Уночі з землі почали проростати гриби, які світилися. Хоча селяни добре розумілися на грибах, однак таких вони ніколи раніше не бачили. Гриби були схожими на безбарвні лисички, і від них ширився задушливий сморід, який розбудив людей. Селяни заходилися їх оглядати, аж раптом гриби стали виділяти легкий пил, що супроводжувалося звуками, і всі, хто був поблизу, мов божевільні, кинулися до тих грибів і почали їх сирими їсти. Звісно, нікому з них не спало на гадку, що вони перебувають на величезному пагорбі, утвореному тілами мільйонів убитих істот з іншої планети. Гриби були не грибами, а продовженням їхніх розкладених тіл. Селяни, які з’їли ті гриби, злетіли в повітря. За словами одного з них, їх підняло на висоту близько трьох-чотирьох метрів. Там вони безпорадно зависли, у них були галюцинації, які різнилися між собою, але наскільки відомо, спільним елементом галюцинацій був великий восьминіг. У того восьминога було не вісім ніг, як зазвичай, а тринадцять. Селянам, які безпомічно бовталися в повітрі, восьминіг пхав у рота й інші отвори слизькі щупальця, і вони блювали й очищалися аж до ранку, доки він їх, повністю знесилених, не опустив на землю — у ту гидоту, яку вони всю ніч вивергали з себе. Гриби зникли і більше ніколи не з’являлися. Усі, хто тоді їв ті гриби, домовилися нікому не розповідати про цю подію — аби їх не сприйняли за божевільних. Чимало з них пізніше все одно загинуло на воєнних фронтах, залишилася певна кількість, яка зберігала таємницю, передаючи її лише своїм нащадкам. Серед них сформувалося тринадцять охоронців того, що вони бачили і пережили, так званий «Великий Орк».
Нана Нумен знову йде до каміна і дивиться на полум’я.
— Назрівав час для нової депопуляції їхньої планети. Душі, полонені в тілах людей на Землі, все більше слабнуть і повинні отримати нову інформацію. Ми всі черпаємо від Ксену свої знання і розум, Білий, без них ми були б звичайними тваринами. Але незважаючи на весь цей інтелект і знання, ми не можемо відповісти на найпростіші питання. От, наприклад, Ви вважаєте, що ми, люди, щось більше, ніж просто носії душ Ксену. Чи що принаймні серед тих душ є певні сили, які хочуть того, що Вам видається добром. Ви вважаєте, що життя вже само по собі несе нове життя, без помсти. Ви вірите в прощення, Білий. А що таке прощення взагалі? І якщо Ви вже вірите в прощення іншій людині, скажіть мені, будь ласка, як простити самому собі? Хто прощає глибоко в нас самих, хто є суддею наших вчинків? Важко відповісти, правда? Що Ви можете відповісти на той парадокс, що мусили вбивати, аби зробити добро? Хіба ви, які вбивали свідомо, не гірші за тих, хто вбиває у стані афекту, сліпоти чи омани? Хіба ваша холоднокровність, яка виправдовує вбивство заради вищої мети, не така ж, як і в Ксену? Хіба Ви, Адаме Білий, не є просто гіршою, значно менш свідущою версією Ксену? Хіба Ви не бачите, що своїми зусиллями змінити існуючий порядок Ви цей порядок лише зміцнюєте? Насправді цей порядок був установлений за допомогою тієї ж дії, якою Ви намагаєтеся встановити ваш новий порядок, — вбивства. Яка інформація є прощенням? Жодна. Я Вам щось покажу.
Жінка підходить до Білого і виймає з кишені його піджака пудреницю.
— Бачите, при цій констеляції я б могла з’їсти всі Ваші дражини, і нічого, нічогісінько не сталося б. Порівняно з моєю кулею — це лише кульки, просочені брудом і шлунковими соками. Я віддаю перевагу дечому іншому, — каже пані Нумен, переставляє кулю на скляний столик перед Білим, висуває шухляду. З пакетика на скляну поверхню столика витрясає трошки білого порошку, січе його, робить смужки і вдихає ніздрею. Аххх, нічого кращого за зіркові карти та кокаїн немає, Білий. Будеш? О, забула, в тебе ж нема тіла, яким ти можеш насолоджуватися всіма цими тваринними принадами.
Нана всміхається і запихає руку в срібну чашу з льодом, кладе його на очі.
— Що з тобою робити, Білий? Перетворити тебе на жабу? Це було б занадто легко. Відрізати голову? Це вже звучить краще. Думаю, зачекаю, доки прийдуть майстри. На будівельному майданчику очисної споруди тут, поблизу, потребують трохи людського м’яса, щоб залити його в нудний бетон. Це звичайна практика при будівництві святилищ. Живих людей замуровують як їхніх охоронців, це береже святилища від злих духів.
Жінка втягує ніздрею ще одну смужку кокаїну, кладе все назад у шухляду, встає і йде до акваріуму.
— Бачиш, у мене тут ще є маленький восьминіг і золота рибка. Те життя у воді виглядає таким спокійним. А в Мариборі в нас вічна проблема з водою.
З-під рукава піджака Білого з’являється тінь щупальця, відбитки на його шкірі починають переміщатися. Тінь спускається з Білого, піднімається по столику.
— Але тобі йдеться не про спокій. Спокій, яке слово! Ти справді віриш, що звільниш когось від минулого, якщо відрубаєш щупальця восьминогу? «Великий Орк» не обмежений часом, Білий, «Великий Орк» — це час. «Великий Орк» — око часу. У твоїх думках читаю, що ти віриш, наче ми стаємо clear тільки тоді, коли змінюємо своє власне минуле, щоб воно нас більше не тримало в лещатах. Водночас очевидно, що твоє прощення треба розуміти як тотальну війну. Те, що ти називаєш прощенням, насправді є духовним вбивством.
Нана Нумен бере коробку
