Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
Але справжня причина криється глибоко у свідомості людей, хоча ця правда ніколи не була озвучена, а можливо, й залишилася нез’ясованою: корабель із гравітаційною антеною виявився настільки смертоносним, що лякав своїх творців. Якщо внаслідок атаки Краплин чи з якихось інших причин кораблю, оснащеному гравітаційною антеною, доведеться відлетіти вглиб космосу без шансів повернутися до Сонячної системи, то цілком вірогідно, що на його борту можуть статися події, які перетворять його на новий «Синій простір» чи «Бронзову добу». А можливо, й на щось значно гірше. А за наявності на борту антени, сигнали якої здатні розповсюджуватися по всьому Всесвіту (хоча така загроза існуватиме не довше періоду піврозпаду вібрувальної струни), в руках екіпажу опиниться доля всього людства! Очікування жахливих наслідків розсіювання острівців нестабільності серед зірок розтягнеться до кінця часів.
Зрештою, це було страхом перед самою системою стримування за теорією Темного лісу. Це і є основною характеристикою абсолютного стримування: страх об’єкта й суб’єкта приблизно однаковий.
Перші години Епохи постстримування. Втрачений світ
Чен Сінь підійшла до офіцерів і попросила взяти її на огляд місця виверження. Підполковник, який відповідав за охорону комплексу, негайно направив два автомобілі: один — для неї, інший — для солдатів супроводу. Чен Сінь запропонувала АА залишитися тут, але вона не погоджувалася й наполягала, що має бути поруч. Зрештою АА також сіла в машину до Чен Сінь.
Автомобіль повільно летів над самісінькою землею в напрямку хмари пилу. АА запитала в солдатів, що сталося, але вони й самі не знали. Вулкан вивергався двічі з різницею в кілька хвилин. Один із солдатів сказав, що це може виявитися першим зафіксованим виверженням вулкану на території Китаю.
Він і подумати не міг, що «вулканом» виявиться колишня надія світу на подальше існування — одна з гравітаційно-хвильових антен. Перший викид лави спричинило пробивання Краплиною товщі земної кори, другий — знищення антени та рух Краплини у зворотному напрямку. Оскільки основною причиною вивержень була передача Краплиною в ґрунт величезної кінетичної енергії, а не викид розплавлених мас із мантії, то вони виявилися недовготривалими. А через украй високу швидкість Краплин їх переміщення неможливо було помітити неозброєним оком, тож проникнення та виліт чужоземних об’єктів із земних надр не зауважив жоден свідок.
Під днищем машини на поверхні пустелі Гобі виднілися невеличкі кратери, які утворилися внаслідок розльоту магми й гарячого каміння під час виверження. По мірі наближення до епіцентру вибуху ці вторинні кратери дедалі густішали, а рівну, немов стіл, Гобі затягувало шаром диму від палаючих заростів тамариску. Хоча цей район не був густонаселеним, вони час від часу бачили зруйновані землетрусом старі будівлі. Місцевість нагадувала поле битви, на якому нещодавно припинилися активні бойові дії.
Допоки вони дісталися епіцентру, хмару пилу вже трохи розвіяло, й вона вже не нагадувала гриб, а більше — голову зі скуйовдженою зачіскою, найбезладніші пасма якої забарвлювалися помираючим сонцем у криваво-червоне. Поблизу місця виверження солдати з оточення змусили їхню кавалькаду приземлитися, але Чен Сінь умовила їх пропустити її в охоронюваний периметр. Вони ще не знали, що людський світ програв, і Чен Сінь усе ще була для них Мечоносцем із усіма повноваженнями. Однак АА, хай би як вона не вимагала й не кричала, далі не пропустили.
Більшу частину пилу вже розвіяло вітром, але через клуби диму світло призахідного сонця перетворилося на танець мерехтливих тіней. Чен Сінь пройшла приблизно сто метрів до краю гігантської прірви. Провалля, що утворилося внаслідок атаки Краплини, мало воронкоподібну форму й у центрі сягало вглиб кілька десятків метрів. Густі пасма білого диму все ще клубочилися з прірви, а на її дні розливалося тьмяно-червоне лавове море.
Під ногами в Чен Сінь, на глибині 45 кілометрів, раніше розташовувалася гравітаційно-хвильова антена — циліндр завдовжки 1,5 кілометра й діаметром 50 метрів, підвішений посеред печери за допомогою магнітної левітації, — а тепер від неї залишилися самі уламки, залиті гарячою лавою.
Це повинно було стати її долею — ідеальне завершення кар’єри Мечоносця, який відмовився активувати систему стримування.
Червоне світіння на дні котловану дедалі сильніше спокушало Чен Сінь. Зробивши лише один крок уперед, вона могла нарешті отримати бажане полегшення. Хвилі жару, які накочували на неї, зачаровували, змушували не відривати погляду від тьмяно-червоної лави, поки сміх, що пролунав ззаду, не вирвав її з роздумів.
Чен Сінь обернулася й пішла на звук. У мерехтливому сонячному світлі, просоченому димом, до неї наближалася струнка постать. Вона не впізнала візитерку, поки та не наблизилася впритул, — це була Томоко.
Окрім блідого, вродливого обличчя, Чен Сінь не побачила в робота більше знайомих з їхньої останньої зустрічі рис. Томоко була одягнена в пустельний камуфляж, а пишне волосся, колись зібране на потилиці й прикрашене квіткою, було коротко підстрижене. На шиї метлялася чорна хустинка, як у ніндзя, а за спиною висіла довга катана. Вона мала мужній і героїчний вигляд, проте її виняткова жіночність не зникла повністю: постава й рухи все ще лишалися ніжними й м’якими, немов течія води, але набули смертоносного забарвлення, як податливий, але безжальний зашморг шибениці. Навіть жар, що линув від гігантського провалля, не міг розвіяти принесений нею холод.
— Ти зробила прогнозований вибір, — насмішкувато завважила Томоко. — Не картай себе. Людство, обравши тебе на цю посаду, саме визначило такий фінал. З усього людства ти найменш відповідальна за те, що сталося.
Сказане Томоко стало бальзамом для серця Чен Сінь, але вона розуміла, що цей прекрасний диявол уміє підбирати слова, за допомогою яких здатний проникати до її душі.
Цієї миті Чен Сінь побачила АА, яка наближалася до них. Вона, вочевидь, дізналася або здогадалася, що сталося, — її очі невідривно дивилися на Томоко й аж світилися від люті. Вона підхопила каменюку й замахнулася, щоб розтрощити Томоко голову. Робот розвернулася й легким помахом руки заблокувала удар, немов відганяла надокучливого комара. АА вибухнула прокльонами на її адресу, пригадавши весь запас обсценної лексики, й нахилилася по новий камінь. Томоко однією рукою чітким рухом дістала з піхов катану, іншою — легко відштовхнула Чен Сінь, яка благально тягла до неї руки, й закрутила меч над головою швидше за лопаті електричного вентилятора, змусивши лезо розтанути в повітрі й видавати низьке гудіння. Коли Томоко зупинилася, до ніг АА впало невеличке відсічене пасмо волосся, й вона злякано втягнула шию, не наважуючись зробити ще один рух. Так і стояла, заклякнувши.
Чен Сінь пригадала, що бачила цю катану ще під час відвідин будиночка-листка, оповитого великою хмариною. Тоді меч разом із двома коротшими побратимами стояв на дерев’яній підставці біля чайного столика. У красивих піхвах мечі мали незагрозливий вигляд і були лише елементом декору.
— Але чому? — пробурмотіла Чен Сінь, ніби запитувала саму себе.
— Тому що Всесвіт — не казочка зі щасливим
