Вічне життя Смерті - Лю Цисінь

у межах нашої системи, мотивуючи це необхідністю можливості миттєвої протидії захопленню передавачів екстремістськими угрупованнями. Якщо подібні спроби знову матимуть місце, Трисолярис залишає за собою право вживати заходів для захисту двох світів. Людство неохоче пристало на цю пропозицію, додатково висунувши вимогу, що всі чотири Краплини мають перебувати за межами пояса Койпера та їх супроводжуватимуть земні зонди, щоб у режимі онлайн підтверджувати місцерозташування й орбіти Краплин. За таких умов, аби зреагувати на напад Трисоляриса, Земля матиме в запасі приблизно 50 годин. Дві з цих чотирьох Краплин супроводжували «Гравітацію» в гонитві за «Синім простором», тож формально в Сонячній системі за поясом Койпера залишилися лише дві з них.

Проте доля шести інших Краплин була загадкою.

За твердженням Трисоляриса, шістка залишила межі Сонячної системи, аби супроводжувати кораблі флоту, й повернеться тільки разом із ними, але жодна жива душа не вірила цьому.

Трисоляріани вже давно не були істотами, наділеними прозорими думками, — за минулі два сторіччя вони швидко опанували мистецтво хитрощів, обману, стратегічного мислення. Напевно, саме це надбання стало найголовнішим для них з-поміж отриманих від людства знань.

Думки більшості схилялися до того, що всі Краплини чи значна їх частина все-таки переховуються десь у Сонячній системі. А позаяк Краплини невеликі за розміром, дуже швидкі й маневрені, невидимі для радіолокаторів, їх пошук і відстеження ніколи не було легким завданням. Навіть із використанням маслянистих плівок та інших найпередовіших методів моніторингу космічного простору радіус ефективного спостереження не перевищував однієї десятої астрономічної одиниці — приблизно 15 мільйонів кілометрів. Потрапляння Краплини у сферу з таким радіусом неодмінно буде помічене системами моніторингу Землі, але за її межами пересування Краплини фактично не було обмежене нічим.

Із найвищою швидкістю Краплина здатна пролетіти 15 мільйонів кілометрів лише за 10 хвилин.

Саме стільки часу має у розпорядженні Мечоносець для ухвалення рішення, якщо система стримування дасть збій.

16:00–16:17, 28 листопада 62-го року Епохи стримування. Центр управління стримуванням

Із важким гуркотом непідйомні сталеві двері завтовшки понад один метр поволі відсунулися, й Чен Сінь із супроводом зайшла до серця системи стримування, що ґрунтувалася на теорії Темного лісу.

Перед очима Чен Сінь з’явилося ще більше порожнечі й відкритого простору. Вони опинилися в напівкруглій залі з вигнутою білуватою стіною навпроти них. Стіна була напівпрозорою й нагадувала брилу льоду, а підлога й стеля виблискували незайманою білизною. Першою думкою Чен Сінь було те, що на неї дивиться величезне око без райдужки, сповнене болю втрати.

Нарешті вона побачила Ло Цзі.

Ло Цзі сидів схрестивши ноги прямо посеред білого залу, обличчям до вигнутої білуватої стіни. Волосся й борода були надзвичайно довгими, але доглянутими й акуратно зачесаними, завдяки абсолютно прозорій сивині вони майже зливалися з білизною стіни, тож його акуратний чорний френч-чжуншань особливо різко впадав у око.

Його стабільна, непорушна поза нагадувала перевернуту «Т», самотній якір на пустельному пляжі, знерухомлений під вітрами часу й ревучими хвилями віків, що вперто чекає на корабель, який уже відплив і ніколи не повернеться. У правій руці Ло Цзі тримав червону стрічку, руків’я свого меча — вмикач гравітаційно-хвильової системи стримування. Його постать додала відсутній ірис очному яблуку, й хоча фігура мала вигляд лише чорної плямки на тлі великого залу, проте притлумлювала відчуття спустошення й змарнілості, додаючи божу іскру. Ло Цзі сидів обличчям до стіни, тож вираз його очей роздивитися не було змоги. Він ніяк не відреагував на появу відвідувачів.

Якщо стіну можна зруйнувати за десять років, то ця біла стіна могла впасти вже вп’яте[20].

Голова РОЗ зупинив Чен Сінь і Начальника штабу й тихо промовив, що до моменту трансферту повноважень іще залишилося десять хвилин.

Останні десять хвилин свого 54-річного строку на посаді Мечоносця Ло Цзі так само лишався непорушним.

Початок Епохи стримування ознаменувався для Ло Цзі початком періоду благоденства: довгоочікуване возз’єднання з Чжуан Янь і донькою віщувало продовження щасливого життя. Але цей період виявився дуже коротким: менш ніж за два роки Чжуан Янь пішла від Ло Цзі, прихопивши дитину. Було багато розмов про причини такого вчинку, і найпопулярнішою думкою стала трансформація образу Ло Цзі в очах близьких: коли все людство вважало його рятівником, Чжуан Янь розуміла, що найрідніша людина поступово перетворюється на чудовисько, яке знищило один світ і тримає в заручниках іще два. Страх за себе й дитину змусив її розлучитися з Ло Цзі. За іншою теорією, саме Ло Цзі був ініціатором розриву, бо не хотів, аби рідні жили, як він. Чжуан Янь із дочкою зникли в річці часу й, швидше за все, десь спокійно доживали віку життям простих людей.

Від’їзд Чжуан Янь із дитиною збігся в часі з заміною кільця ядерних бомб на гравітаційно-хвильових антенах як головний компонент системи стримування. Тоді Ло Цзі й почав довготривалу кар’єру на посаді Мечоносця.

Ло Цзі опинився сам на сам із ворогом на дуельному помості посеред Усесвіту, щоб продемонструвати не класичний китайський бій на мечах, у якому естетична сторона переважає саме фехтування; й не західну школу фехтування, де супротивники мають показати вміння володіти зброєю; а смертоносне японське мистецтво кен­джюцу. Тут бій відбувається блискавично й триває від половини до двох секунд, і майже одразу після зіткнення мечів один із суперників уже плаває в калюжі крові. Але до цієї блискавичної миті супротивники часто стоять один навпроти одного, скам’янілі, немов статуї, інколи по десять хвилин! У цей час смертоносний клинок перебуває не в руках мечника, а в його серці: сила духу, сконцентрована в погляді, випалює душу супротивника. Справжній поєдинок починається й завершується саме в ці хвилини в застиглому повітрі — клинки душ танцюють і рубають, немов беззвучні розкати грому. Ще до вихоплювання мечів і завдавання першого удару все вже вирішено наперед: поразка чи перемога, життя чи смерть.

Саме таким поглядом Ло Цзі вдивлявся в цю білу стіну, насправді змагаючись зі світом за чотири світлові роки звідси. Він розумів, що софони можуть демонструвати ворогові вираз його очей, тож сконцентрував увесь замогильний холод і всю важкість валунів на поховальному кургані, переконуючи, що готовий поставити на кін усе, аби змусити затріпотіти серце ворога й відмовитися від непродуманих агресивних дій.

Змагання поглядів фехтувальників рано чи пізно скінчиться, й поєдинку не уникнути, але Ло Цзі в дуелі посеред Усесвіту, може, так і не доведеться оголити клинок.

Хоча кожна наступна секунда може стати останньою.

У такий спосіб Ло Цзі й Трисолярис не зводили очей один із одного протягом 54 років. За цей час він перетворився з цинічного сибарита на істинного Оберненого до стіни, більше пів століття охороняючи спокій та існуван­ня земної цивілізації.

За ці 54 роки Ло Цзі не вимовив жодного слова. Насправді, якщо людина мовчатиме протягом 10–15 років, то втрачає мовленнєві здібності, хоча розуміти сказане ще цілком здатна. Ло Цзі не мав необхідності щось говорити: всі думки, які він хотів висловити, вже були вкладені в погляд, звернений до стіни. Він перетворився на машину зі стримування, міну, готову щомиті протягом пів століття вибухнути від найменшого дотику, підтримуючи жахом терору рівновагу між двома