Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
Айк відштовхнувся від ліжка й поплив у невагомості вгору. Зазирнувши крізь отвір до сусідньої каюти, він ледь не скрикнув від жаху. Це мало би бути просто нічним кошмаром!
Зникла частина односпального ліжка Верини разом з її гомілками! Хоча обрубки кінцівок також сяяли дзеркальними поверхнями, немов були намащені ртуттю, він міг легко розгледіти гладенькі зрізи м’язів і кісток. Решта тіла Верини здавалася неушкодженою. Дівчина міцно спала, й її великі груди мірно здіймалися в такт диханню. За нормальних обставин така картина неабияк збудила б Айка, але тепер він лише вклякнув від надприродного жаху. Дещо опанувавши свій страх, Айк підсунувся ще ближче й пересвідчився, що поперечні перерізи ліжка й ніг сусідки також мали сферичну форму, яка збігалася з краями круглого отвору.
Він дивився на якийсь бульбашкоподібний об’єкт діаметром близько одного метра, що стирав усе матеріальне, що потрапляло в його середину.
Айк підхопив скрипковий смичок, який стояв у головах ліжка, й тремтячою рукою проштрикнув невидимий міхур. Очікувано частина смичка, що потрапила всередину, зникла з поля зору, але пучок волосся залишався натягнутим. Айк витягнув смичок і побачив, що той лишився цілком неушкодженим. Але він все одно радів, що не ризикнув проплисти крізь отвір — хтозна, чи й він лишився б цілим.
Айк спробував опанувати себе й перевести думки в раціональне русло: що може слугувати причиною настільки дивної аномалії? Потім вирішив вчинити те, що вважав найрозумнішим у цій ситуації: натягнув шапку для сну й улігся в ліжко. Він знову затягнув ремінь і активував шапку, виставивши таймер сну на пів години.
Прокинувшись за тридцять хвилин, він побачив, що ситуація не змінилася.
Тож Айк установив таймер ще на одну годину. Прокинувшись і знову оглянувшись, він пересвідчився, що круглий отвір зник, а перегородка повернулася на місце разом із гавайським пейзажем, що висів на стіні, цілком недоторканий на вигляд.
Але в Айка з голови не йшла думка про Верину: чи з нею все добре? Він підхопився з ліжка, вискочив у коридор і, замість того щоб натиснути кнопку дзвінка, загрюкав з усієї сили у двері сусідньої каюти. У його думках напівжива Верина з відрізаними ногами лежала в ліжку.
Минуло кілька хвилин, перш ніж двері відчинилися й сонна Верина спитала, якого дідька йому треба.
— Я хотів просто впевнитися що… з тобою все добре, — пробурмотів Айк, не підводячи очей і роздивляючись пару красивих, струнких і цілком неушкоджених жіночих ніжок.
— Ідіот! — Верина грюкнула дверима.
Повернувшись до своєї каюти, Айк знову натягнув шапку для сну, але цього разу встановив таймер на вісім годин. Найрозумніше буде не розповідати про побачене жодній живій душі. Через особливий характер місії на «Гравітації» було запроваджено посилений рівень психологічного нагляду за членами екіпажу, й особливо суворий — за офіцерським складом. Для цього на борту корабля перебувало більше десятка психіатрів і психологів, при тому що загальна кількість екіпажу трохи перевищувала сотню осіб. Коли «Гравітація» відлітала із Землі, дехто навіть запитував: це бойовий космічний корабель чи божевільня? До того ж на борту були й цивільні спеціалісти, як-от цей набридливий лікар Вест, який сприймав дійсність лише крізь призму психіатричних розладів та хвороб і, як хтось влучно підмітив, поставив би діагноз навіть засміченому туалету. Протоколи психологічного скринінгу на борту корабля були вкрай суворими, й навіть за найменшої підозри в наявності найбезневиннішого розладу пацієнта мали відправляти в гібернацію. Найбільше Айка лякала можливість пропустити історичну мить зустрічі двох кораблів, і якщо через пів століття він повернеться додому в гібернації, то який із нього буде герой для дівчат із майбутнього?
Але тепер неприязнь Айка до Веста й інших психіатрів дещо зменшилася, бо він навіть не підозрював, що в людей бувають настільки реалістичні марення, й вважав, що мозкоправи постійно роблять із мухи слона.
***
Порівняно з напівмаренням Айка фантастична сцена, яку побачив сержант Лю Сяомін, була значно ефектнішою.
У той момент Лю Сяомін якраз інспектував обшивку корабля, облітаючи на невеличкому човнику довкола «Гравітації». Цей плановий огляд проводився на певній відстані від корабля й мав на меті виявлення в структурі корпусу аномалій, як-от слідів від зіткнення з метеоритами. Насправді необхідність подібних інспекцій давно відпала, вони були визнані давньою й застарілою практикою, оскільки корпус корабля був оснащений чутливими датчиками системи моніторингу пошкоджень, яка в режимі реального часу відстежувала виникнення аномалій. До того ж інспектування можна було проводити тільки тоді, коли корабель рухався зі сталою швидкістю. А останнім часом, із наближенням до «Синього простору», «Гравітації» для вирівнювання швидкостей доводилося постійно то прискорюватися, то сповільнюватися. Лише тепер нарешті закінчилася остання фаза прискорювання, й корабель почав рухатися з постійною швидкістю.
Сержант плавно вивів човник із доку «Гравітації» й почав віддалятися, аж поки весь корпус корабля не опинився в його полі зору. Величезний корабель купався у світлі зірок Чумацького Шляху й, на відміну від польоту в режимі гібернації, всі ілюмінатори та переходи між відсіками яскраво світилися, зливаючись у суцільну пляму на поверхні корпусу й додаючи «Гравітації» більш ошатного вигляду.
Але незабаром Лю Сяомін побачив неймовірне: форма корпусу «Гравітації» повторювала ідеальний циліндр, проте зараз хвостова частина корабля виглядала скошеною! Окрім того, довжина корпусу здавалася меншою десь на одну п’яту від звичайного розміру. Це мало вигляд, немов корму корабля відрізав якийсь невидимий велетень!
Лю Сяомін від страху на кілька секунд заплющив очі. Розплющивши їх знову, він не побачив нічого нового — «Гравітації» так само бракувало хвоста. Переляк сержанта був викликаний не лише незвичністю побаченого, але й практичною причиною: структура гігантського корабля зоряного класу органічно об’єднувалася в єдине ціле, і якщо кормова частина зникла, то система енергопостачання от-от видасть критичну помилку через перевантаження, що загалом спричинить гігантський вибух на борту. Проте нічого подібного не відбувалося: корабель спокійно плив у космічному просторі, хоча здавалося, що він нерухомо завмер на одному місці. Жодних сповіщень від бортового комп’ютера не надходило ані в навушник, ані на візир шолома.
Сержант уже увімкнув комунікатор, аби повідомити про цей випадок свого командира, але передумав і натиснув кнопку вимкнення. Він згадав слова старого солдата, який брав участь у Битві Судного дня: «Не варто в космосі беззастережно покладатися на інтуїцію. Якщо ж ви не маєте вибору, то спочатку полічіть від 1 до 100, або принаймні до 10, коли часу обмаль».
Він заплющив очі й почав рахувати. Дорахувавши до 10, знову поглянув на корабель. Корма «Гравітації» на своє місце не повернулася. Він заплющив очі й, важко дихаючи, продовжив рахувати, намагаючись пригадати пройдені тренінги, аби заспокоїтися. Дорахувавши до 30, сержант розплющив очі й нарешті побачив цілу та неушкоджену «Гравітацію». Сержант із полегшенням знову заплющився й глибоко
