Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай

— Слухаю.

— Ви маєте нагоду, — прошепотіла вона.

— Мгм?

— Ось і ваш вовк. Чекає. Ходімо.

— Що?

— Думаєте, вкусить? Можу побитися об заклад, що в нього залишилося небагато зубів.

Відчувалося гарячий рум’янець на щоках.

— Вистачить.

Вона підняла голову.

— Показуються перші зірки. Погляньте. Що це за сузір’я?

— Не знаю, — вивільнилося руку. — Вибачте.

Вистрибнулося на сходи й сховалося усередині вагона. Помисел перечекати до Іркутська за замкнутими дверима купе знову став привабливішим.

У перспективі коридору з’явилася пані Блютфельд. Вистрибнулося на інший бік потяга.

Тут на прогулянку вибралося значно менше пасажирів, з північного боку не було зеленого поля, яке би тяглося до хвойно-листяного лісу, як на півдні; тут мало не одразу за насипом починалося наге осипище, із заходу розбите східчастими терасами й прорізане глибокою рікою уламків гірської породи, а зі сходу простягалося майже до самої вершини, що височіла над перевалом і долиною, наче сторожова вежа. Піднялося на кільканадцять метрів, присілося на нагрітому сонцем піщанику. Експрес зупинився перед самим поворотом, за яким колія спускалася багатомильною дугою в іще нижчу долину. Пасажири розбрелися околицею, звідсіля було видно усю луку за потягом і схили гір навпроти, дивовижно сплощених і заокруглених, а ще вкриту вечірньою тінню ущелину, звідки виринала колія. Навіть у своїх прогулянках і виборі місця, де вони розкладали на траві ковдри та імпровізували невеликі пікніки, пасажири інстинктивно зберігали поділ на перший і другий клас: ніхто з тих, хто їхав у люксі, не забрів на захід, за лінію вагона-ресторану, й так само небагато пасажирів купейних вагонів перетнули її. Бачилося капелюхи й казанки чоловіків і білі парасольки жінок на тлі темної зелені, прогулянкові групки доходили до кущів і дерев. Були й діти — вони гамірно бігали одне за одним між вагонами експреса; діти, хоча й нечисленні, робили найбільше галасу. Гори Уралу стояли, натомість, тихі, спокійні — образ сонної глушини до вторгнення людини. Низьке Сонце накладало на них червінь, жовтизну й сепію довгими мазками променів. Барви були теплі, але вітер тут дме студений — запнулося піджак, обійнялося коліна. Ніхто не дивився. Князь зі свитою залишився на іншому боці, за локомотивом. Сталева потвора не подавала ознак життя, з димаря не підносився подих, жодного руху за віконцями кабіни машиніста.

Вийнялося цигарницю й запальничку. Обміркуймо справу спокійно. Затягнулося димом. Чи й справді вони можуть захотіти висадити в повітря увесь експрес через Ніколу Теслу? Й чи справді привабилося їхню увагу тією сценою на сеансі княжни Блуцької? Тесла має явну схильність до театральних жестів і мегаломанії, він міг ненавмисно згустити барви. Чи й справді перебувається у небезпеці? Вже раніше хтось проник у купе, обшукав багаж. Князь Блуцький-Осєй, княжна, панна Муклянович, їхні ігри, — все це, зрештою, не має значення. Ч и п е р е б у в а є т ь с я у н е б е з п е ц і?

Справді, якби Теслі якимось чином вдалося випалити Кригу з Росії, то в такий спосіб він ліквідував би всю крижлізну промисловість. У нормальній країні подібне рішення було б питанням сальдо прибутків і збитків, балансу політичного й економічного тиску. Але в Російській імперії — капітан Прівєженський слушно повідав — переважив, мабуть, сон імператора або священне видіння Распутіна. Самурайський меч! І Ніколай вхопився за перо й замовив у свого сербського тезки свячений вогонь на лютих. Що ж залишалося людям Сибирьхожета і їхнім поплічникам, коли жодні раціональні арґументи не мають тут впливу на процес прийняття рішень?

Належить усіма можливими засобами перешкодити Теслі виконати царський наказ.

Який саме вагон містить його безцінні винаходи? Подивилося у кінець потяга. Позаду за другим класом (третій клас і найдешевші вагони ходять за іншим розкладом Транссибу) було причеплено кілька вантажних вагонів, усі щільно замкнуті. Біля них нікого не було. Примружилося очі до призахідного Сонця. Від того власне боку, із заходу, піднімалася на осипище — ясний блиск над головою, темна спідниця — панна Крістіна, так, це вона.

Усталося, подалося руку.

— Merci, — вона трохи задихалася. — Я хотіла б з вами поговорити без Ніколи… — Розклалося на брилі хустину, вона сіла. — Він розповідав мені, що ви врятували йому життя, може, вас він послухає, мусить вас послухати. — В її німецькій вчувався англійський акцент, деякі слова вимагали від Крістіни хвилинної задуми, тоді вона морщила чоло й надимала губки. — Ви бачили, що він зі собою робить.

Викинулося недопалок.

— Бенедикт Ґерославський.

— Ах. Я — перепрошую. Крістіна Філіпов.

— Дуже мило.

— Мені дуже шкода, що так… Але я подумала, що іншої оказії може більше не трапитися. Чи могли б ви… Нікола рідко дозволяє відірвати себе від своєї роботи, не приділяє особливої уваги людям. Він розмовляв із вами, чи не так?

— Маєте на увазі оте тунґетитове динамо?

— Він підключається кожного дня. Я не можу на це дивитися. Шановний, йому шістдесят вісім років! Іноді це триває чверть години або довше, він не може відірватися. Потім він уголос розмовляє сам із собою, описує якісь фантастичні міста; велить вести себе за руку, бо не може вже відрізнити фантазію від реальности, губиться у тих вигадках, мов у тумані. Він навіть хотів, щоб я йому крутила машину. У Празі він має електро-тунґетитові ґенератори, використовує міську електростанцію. Я думала, що тепер, коли ми виїдемо… Будь ласка, промовте до його здорового глузду!

Ким вона насправді доводиться Теслі? Чи справді вона скандально молода paramour, як уважають пліткарі з люксу? Не можна ж її спитати відверто. Й непряме запитання — «Ви дуже схожі! Чи не дочка? Може, онука?» — було б менш образливим, вона одразу зрозуміла би намір.

Та й немає жодної схожости.

— Ви, панно, ставите мене в незручне становище…

— Ви врятували йому життя!

— А направду, які арґументи я міг би навести? Чи хтось краще, ніж він, знається на тій цілій теслектриці?

— О, він завжди вважає, що на всьому знається найкраще! — вона затряслася на студеному вітрі, хоча жакет був застебнутий. Знялося піджак. Крістіна загорнулася в нього, схрестивши руки на грудях. — It’s just so frustrating, I cannot bear the sight, he’s really the sweetest man on Earth but… — вона шмигнула носом. — Ви знаєте, він робить це роками, десятиліттями. Раніше він підключався безпосередньо до електричного