Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай
Лівою рукою вказалося на небосхил на сході над дахами міста.
— Зараз сонечко покажеться. Лютий теж тягнеться у протилежному напрямку. Розтопишся, братику.
Він хотів сплюнути; слина замерзла в нього на губах.
— Так? — гарикнулося. — То ви отак? Прощавайте з миром!
Відвернулося.
Він розридався.
— Не залишайте мене так! Уже кажу, кажу! Що я знаю — кгр — отець наш студенійший у Пермській губернії велів, аби брати пильнували завзято, такий і такий польський пан на ім’я Вєнєдікт — кгр — Філіповіч Єрославскій їхатиме Сибірським експресом, і доїхати не може, відпустіть мене!
— А ви слухаєте своїх отців.
— Господи!
— А якби я з потягу не вийшов, то що?
— Але ж вийшли, ви вийшли, хоча ми не сподівалися, — о Матір Пренепорочна, краще б ви не виходили!..
— Чи правда, що вашим єдиним патріархом є Ґріґорій Єфімовіч Распутін?
— Господи! Пустіть!
— Ну, просто скажіть мені: в наступних містах теж мене чекають? А в потязі самому? Є хто? І з якої причини ненависть до мене така, га?
— Та звідки мені знати, що в інших містах, відпустіть! Що в потязі! Для мене важливе слово отця, крига на серці, наймилосердніший, відпустіть!
— Але в чому причина, причина мусить бути!
— Ну, така, як є! — мартинівець глипнув з-під чорної паморозі, що зліплювала йому вії. Змарнілий, з потовченою і потьмянілою від давніх обморожень шкірою обличчя, з кількаденним заростом на запалих щоках, він виглядав, наче карикатура на сибіряка-каторжника, бракувало тільки кайданів. Тепер його сковували пута, міцніші, ніж залізні. — Ви вже там самі знаєте найкраще, кгр. Розтальницька чума, чи троцькіст, чи народник, чи анархіст, западник петербургский, або ще який революціонер, завжди вам одне в голові: розморозити, розморозити, розморозити нам Росію.
— Що?
— Відпустіть!
— Та невже я там хочу зробити?..
— А навіщо ви їдете на святу землю? Ви всі однакові! Вогонь вам в очі! Але Бог послав Росії лютих. То вбити лютих! Убити Батюшку Царя! Погубити країну! Ви всі однакові!
— Ісусе Христе, на хресті стражденний, про що ви говорите?!
— Гармата, що льодом стріляє, у жмені, ще й перечить, русовбивець! — Він знову сіпнувся. Якби гнів і справді палив вогнем живим, то мартинівець протанув би навиліт крізь усю обмерзлину. — Вже на вас чекають! Черт с вами!
Роззирнулося по вулиці. Ця розмова нікуди не веде. Лівою рукою вийнялося обережно Ґросмайстра з правої руки. Повернулося за полотном й оксамитом.
— Відпустіть! — дерся заморожений. — Ви сказали, що відпустите!
Піднеслося ганчірки, загорнулося у них револьвер.
— Брехні розпізнати не можете?
Дедалі більше світел спалахувало в вікнах: — туди долинув гук пострілу Ґросмайстра й зойки мартинівця. У Єкатеринбурзі вулиці перетинаються під прямим кутом, місто побудоване за планувальником XVIII століття, навіть міст, перекинутий через Городской пруд Исетский, є звичайним продовженням вулиці. В одному напрямку — міст; в іншому — двірець. Сховавши Ґросмайстра, вирушилося хутким кроком на північ, розтираючи закрижаніле плече. Дякувати Богові за цей мороз, бо інакше, мабуть, уже якийсь розбуджений мещанин потурбувався б з’ясувати причину нічного галасу. Мартинівець і далі верещав.
На вершині вуличного схилу зупинилося, озирнулося через плече. Сніг не перестав сипатися, перші промені Сонця, що сходило, розщеплювалися на вируючих у повітрі сніжинках, сріблястих голочках, цукрових кристаликах. Довкола лютого й крижаного келиха кратера, довкола корони бурульок навколо нього й підвішеної на одній із них людини розцвітали блакитні заграви, било світіння зимово-літньої світанкової зорі. Пересувалися хмари в небі, замикалося у них сонячне віконце, й згасали заграви; а потім зразу розгорталися знову — коротше — довше — коротше… Припливи дня на мілководному шельфі ночі. Увесь Єкатеринбург було вкрито білиною, наче хтось поставив тут витинанку із чистого картону в формі міста замість міста; а під цим сонцем картон оживав, білина породжувала кольори. Навіть лютий випромінював тепліші барви, по розгалуженнях його асиметричної мерзлоти стікали крижлізні веселки. Тільки чоловік у жовтому пальті, чим тепліше світло торкалося його обличчя, чим вище підступалися у його бік хвилі дня — тим важчі вигукував прокляття. Коли крига нарешті зійде з його плечей, і мартинівець відчує рану від відірваної руки, — коли крига відпустить, і підвішені над мартинівцем маси впадуть йому на карк…
Хутким кроком помарширувалося до двірця.
Юнал Таїб Фессар стояв над трупом людоріза, спираючись на колесо порожніх дрожок, і курив свою цигару.
— О! — виплюнув він дим. — Вони не побігли за вами?
— Хто?
— Люди князя.
Візника побачилося у провулку, він присвічував ручним ліхтарем жандармові, той схилився над тілом із роздробленим черепом. Сніг падав на кров, розлиту в снігу.
— Думаю, що ми повинні повернутися до потяга. Місцевій поліції може захотітися затримати нас.
— Мгм?
— Щоб ми свідчили в справі.
Турок дивився із нездоровою цікавістю.
— Радник Дусін уже цим зайнявся. Що сталося з вашим плечем, пане Бенедикте? Вас поранено?
— Радник Дусін?
— Та ж кажу вам, що то люди князя.
— Хто?
Фессар стривожився.
— Ну, добре, краще й справді повертаймося до потяга. Прошу…
— Зі мною усе гаразд! — Відштовхнулося руку купця. — Звідки тут узявся Дусін?
— А хто їх підстрелив? Тобто отого, тут? Та ж люди князя Блуцького.
Знову зазирнулося углиб провулка. Жандарм обшукував кишені трупа.
— Ні, його ні, — сказав турок. — А якщо навіть і так, то не зізнаються, винятково неприємний вигляд. Ходімо.
Задрижалося.
— Хто…
— Та я ж бачу, що ви ледь тримаєтеся на ногах. Насправді, нас могли би підвезти, наш геній-поліцмайстер сам тут упорається, зараз…
— Ні!
— Ну то ходімо, ходімо.
Ішлося власними слідами. За ким побігла княжа прислуга? За хлопцем із чорними очима? За рештою людорізів? Мабуть.
— Сибирьхожето зробить усе, щоб зберегти монополію, — сказав негучно Юнал Таїб, дивлячись прямо перед собою і під ноги. — Коли Тіссен спробував спорудити студниці на гнізді над Дунаєм, трапилися чотири пожежі одна за одною, аж урешті люті порозходилися у різні боки. Вам потрібні протектори. Князь їде до Владивостока, то як же ви з ним домовилися? На кого ви можете покластися там, на місці? Хто в це вкладає гроші? Хто володіє акціями? Ми могли б вам допомогти. Скажімо, виняткові права на користування новими родовищами й студницями в Індії, Малій Азії та Африці на двадцять п’ять років. Як? Ну нехай буде п’ятнадцять. Гарантія на місці, і я відкриваю акредитиву на сто тисяч через
