Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай

— Але не доказ.

— Ні. Не можна виключати, що ота тунґетитова сила впливає так лише на природу світла. Чи я знаю, — простує шлях Lichtquanten? Логіка… це щось набагато фундаментальніше, логіку годі звести до того чи іншого фізичного явища. Навіть якщо й справді ваша «теслектрична сила» позбавляє світло хвильової природи й затримує квант світла в одному місці для цілковитого існування або цілковитого неіснування.

— Саме так я і думав. Ба, але досі мені ніколи не спадало на гадку, що однозначне «замороження» природи світла може становити лише побічний ефект іншої зміни, набагато глибшої, — попри всі сибірські леґенди, попри розповіді з Краю Криги. Допіру сьогодні перед обідом, коли я почув, що ви казали про лютих…

— Так.

— Раптове осяяння, наче я одразу побачив схему готового рішення, тепер тільки слід його розібрати. Я звик довіряти подібним одкровенням, колись одне з них врятувало мені життя. Бо, погляньте. Якщо теслектрична сила справді нав’язує двозначність логіки… — Він згорбився, як, либонь, траплялося йому в моменти великої задуми, коли його увага відволікалася від контролю за тілом. — Як ви думаєте, який це може мати вплив на живі організми? На людину?

— Поняття не маю. Це все… — зробилося хаотичний рух руками. Права рука зачепила за корпус динамо, метал був студений, не крижлізо, але напрочуд студений; здригнулося, опустилося плечі. — Для таких речей взагалі немає слів, пане докторе, ми ламаємо собі язика, ламаємо собі розум.

— Власне про це я вас і питаю. Ви ж казали, що цим займаєтеся. Так? Отож, голова. Який це може мати вплив на голову? — Він приклав два білі пальці до скроні, наче цівку револьвера. — Чи людина мусить це якось… відчувати?

— Ви маєте на увазі мешканців Сибіру? Чи, може, зимовиків, мартинівців?

Тесла зневажливо махнув рукою, раптом роздратований і розчарований.

— Ви не зможете мені сказати. Так. Вибачте.

Жахнулося.

— Але що ви маєте на увазі, докторе! Про вплив на думки — чи й на те, з чого думки беруться? Думки! Ха! Така людина не зможе навіть дихати! На милість Божу! — Чим вище підносилося голос, тим квапливіше говорилося, з тим більшою переконаністю. Облизалося губи. Поверталися зображення з анатомічних атласів Зиґи, його слова, слова його колег з медичного, уривки розмов. — Якби ви змінили бодай один періодичний елемент, людини б не стало. А це — це найбільша зміна! Плоть відпала би від кісток, кров розклалася у жилах, не було би кісток, не було би тіла, судин, жодної живої тканини, нічого, нічого, нічого…

Він уже підвівся. У лівому кулаку він стискав крижлізне кільце, яким закінчувався теслектричний кабель, що відходив від динамо-машини, правою рукою ухопився за корбу. Покрутив. Щось клацнуло в машині, й сталеві кишки почали обертатися у барилкуватому череві, завирували світліші й темніші elementa, Тесла крутив дедалі швидше, обертання перевищило темп, після якого людське око перестає розрізняти компоненти руху й бачить тільки рух, його напрямок і барву. Ґенератор сичав і гарчав. Доктор Тесла розмірено крутив корбу, довге плече працювало в спокійному ритмі. Він стояв обличчям до вікна, знову випростаний, руку з кабелем підніс на висоту грудей, кабель звисав, як здохла змія, відсунулося коліно, щоб випадково за нього не зачепитися. Горло пересохло, проковтнулося слину, нудотну після коньяку. З ґенератора почав добуватися, щипаючи носа, сморід. На металевому корпусі з’явилися крихітні крапельки вологи. На шкірі настовбурчилися волоски, а пальці, піднебіння, язик поколювало. Розтерлося долоні. Вони були зимні, в купе панувала студінь. Хухнулося на руки. Перед обличчям Ніколи Тесли розквітали сірі хмаринки пари. Він і далі крутив, динамо вирувало, трррррррррр.

… Ліве плече, оте нерухоме, воно першим почало розмиватися. Неначе хтось затирав зображення на старій фотографії — неначе занадто довго експонували фотоплівку. Біла рукавичка, манжет сорочки, рукав піджака, потім увесь піджак, далі хустка на шиї і голова доктора, й друга рука, й ноги — Тесла занурювався у тінь, за прямовисну заслону сірих сутінків, як тремтячий повітряний післяóбраз, тільки тремтів він не від спеки, а від студені, й не в блиску разючому, а в темряві, тобто в тьмітлі, — бачилося його чорні іскри, наче неґативи електричних розрядів, але розпливчасті, повільні, зростаючі на м’яких прогалинах і в щільних згустках, у вовнистих жмутиках і язиках чорного вогню, на грудях і вздовж рукавів, на волоссі й на чолі, на вилицях доктора Тесли, — він уже весь стояв у випарах тьмітла, в заграві ночі. Трррррррррррррррррррр. Оскільки вікно було в нього попереду, яскравість миготіла за його плечима — яскрава світінь високого силуету, набагато виразніша, ніж будь-яка тінь, що зазвичай відкидається при світлі дня. Нікола Тесла розпадався на свій власний неґатив і неґатив неґативу, що відсвічував білою плямою на килимі, дверях, стінах купе. Параболічні смуги темряви почали перестрибувати між тілом доктора — простягнутою рукою, випнутими грудьми, чолом — і залізним корпусом ґенератора, що вкривався памороззю. На латунній табличці вже блищав крижаний наліт. Протиснулося руки попід пахви, відсунулося разом із кріслом, подалі від розкрученого динамо. Трррррррррррррррррррр.

… Тесла відкрив рота; він хотів щось сказати — замість слів вирвалася з його сухих губ хмарка чорної, мов смола, пари.

Експрес почав гальмувати, й Тесла заточився, попри те, що мав широко розставлені ноги; він мусив спертися на столика, впустив корбу, відпустив кабель. Теркотіння поволі змовкло. На шибах, позолоті, тканинній оббивці, металевих і дерев’яних екстраваґантностях люксу, на келишках — виблискував сніжний осад, немов стята весняним приморозком роса.

Відчинилося вікно, щоб впустити всередину купе теплого повітря.

Тесла випростався, обтер хусткою уста, чоло. Знявши рукавички, він ретельно витер долоні, кожен довгий кістлявий палець.

— Тіло, дорогий пане, тіло — це сила, ми не заслужили влади над нею.

Насилу приховалося збентеження.

— Ну так, дещиця гімнастики нікому не зашкодить.

Він був злегка захеканий. Тесла в жодному разі не виглядав утомленим — він дихав тепер глибше, його обличчя порожевіло, зіниці розширилися.

— І давно ви таке робите?

— Я помітив, що це допомагає мені в роботі. Очищає розум, так би мовити, — він вийняв цигарничку. — Є й інші ефекти, які важче описати.

— Те, що відбувається з вашою тінню…

— Я маю на увазі стани розуму. Тіло — це сила, але розум, mon ami, — це єдина річ, за яку людина цілковито відповідає на цьому світі.

— І ви не боїтеся, що таким чином наражаєте його на небезпеку? Що ви, врешті-решт, знаєте про цю тунґетитову силу?

Тесла від душі розсміявся.

— Мій дорогий, позавчора я пропустив собі крізь голову електричний струм напругою в сто п’ятдесят тисяч