Крига. Частини І–ІІ - Яцек Дукай
Копнулося носаком черевика кабель, що лежав на килимі.
— А що ми насправді знаємо про зв’язок між теслектрикою й лютими? Звідки ви…
Відчинилися двері купе. Увійшла дружина — не дружина, товаришка Ніколи Тесли, молода жінка, яку бачилося з ним у їдальні. Увійшла й одразу за порогом стала, як приморожена. Темно-синя спідниця від англійського костюма, високий стан, срібний медальйон на жабо з ірландського ґіпюру, світле волосся укладене в корону коси. Скільки їй може бути років, сімнадцять? Немає сумніву, що вона молодша від панни Муклянович.
Вона подивилася на Теслу, на динамо-машину, знову на Теслу, стиснула губи…
— Крістіна! — вигукнув доктор.
Вона повернулася на підборах і вибігла, грюкнувши дверима.
Обмінялося з Теслою розуміючими поглядами. Він викинув цигарку за вікно, вдягнув знову білі рукавички, пригладив волосся. Тесла від’єднав від ґенератора корбу й кабель, а потім зняв машину зі столу й упакував усе це в сумку. Він не відразу влучив ключиком у крихітний замочок — потяг різко сповільнювався, дедалі більше трусило. Коли доктор волік саквояж до шафи, підвелося й вистромилося голову в вікно.
Тут не було жодної станції, ніяких будівель куди сягало око, принаймні не на цьому боці колії; узагалі жодних слідів цивілізації — лише гори й гірська природа, дикий Урал. Сонце повністю вийшло з-за брудних хмар, і з розкинутого на пологих схилах лісу юшила соковита зелень.
Завищали гальма, вагон ще раз шарпнувся уперед, і потяг спинився. Сапання локомотиву й сичання пари було чутно навіть тут.
— Що трапилося?
— Може, якась аварія, — сказалося. — Може, щось із колією. Треба запитати проводника.
Тесла глянув на годинника, схопив ціпок і відчинив двері.
— Саботаж!
Вийшлося за ним у коридор. З інших купе також висипали пасажири, виникли штовханина й сум’яття, усі питали про одне й те саме. Тим часом проводник десь загув. Повідчиняли вікна. Протяг загорнув фіранки на голови тих, хто визирав.
— Чи ви не перебільшуєте, докторе, адже…
— Подумайте, dammit! Звідки береться крижлізо? Вони без найменших вагань висадили б у повітря увесь цей Транссибірський експрес.
— І себе разом з ним? А що із зятем директора Сибирьхожета?
Тесла замкнув купе.
— Тому саме в такі моменти я найбільше боюся за мої прототипи.
— На станціях, на зупинках, — зауважилося тепер прогалину в міркуванні, висловленому вчора за сніданком. Під час руху будь-яка потужна бомбова атака викличе загрозу для всього потяга й усіх пасажирів, — проте, коли потяг стоїть, можна безпечно підірвати конкретний вагон. А звідси випливає: якщо організатори замаху замірилися на одну людину, яка подорожує у люксі, — чи князя Блуцького, чи доктора Теслу, — й справді слід було розмістити вбивцю у тому самому класі; але якщо їм ідеться тільки про вагон із обладнанням Тесли, бомбіст однаково успішно може їхати другим класом.
Серб із ледь прихованою гидливістю боронився від напираючих тіл і сам протискався вперед.
— Прошу мене пропустити, вибачте, пані, извините, пожалуйста, excusez-moi, entschuldigen Sie, let me through, please, дозвольте пройти, дякую.
Ніхто не зауважив делікатної розмитости контурів силуету доктора Тесли, коли він, допомагаючи собі ціпком, продирався крізь натовп, на півголови вищий майже від усіх пасажирів; не зауважив мерехтливої корони тіні, яку Нікола Тесла відкидав сам на себе — тремтячий ноктореол — післяóбраз тьмітла.
Про кілька ключових відмінностей між небом Європи й небом Азії
Вовк стояв на поваленому стовбурі, вистромлюючи трикутну морду з-за гілок.
— А якщо підійде…
— Не підійде, панночко.
— Чи вони не бояться людей?
— Цей — ні.
— … ґвинтівку або щось, сполохати, панове, потягу…
— Тварини здатні приручатися, vous comprenez, найдикіша бестія урешті звикає до сходу чи заходу Сонця, проїзду паровоза, літа й зими, головне, щоб у цьому була якась реґулярність. Природа — це найбільший з-поміж годинників.
— Пане інженере, даруйте нам оту індустріальну поезію.
Юнал Фессар, який досі з байдужою міною копирсав ціпком у землі, раптом підняв чималу каменюку й пожбурив нею у вовка. Інші пасажири голосно зойкнули. Камінь пролетів принаймні за метр від тварини й стовбура. Вовк нервово здригнувся, але не рушив з місця. Він оголив ікла й спостерігав за людьми, нахиливши голову вліво.
Пані Єлена підібрала спідницю й побігла. Monsieur Верус й інженер Вайт-Ґесслінґ, які стояли найближче, намагалися її упіймати, зупинити, але вона без проблем вивернулася від них. Від краю лісу й поваленої на тому краю вільхи її відділяло десять — дванадцять метрів. Перш ніж хтось устиг вдатися до якихось рішучіших дій, панна Муклянович уже підходила до вовка.
Вона простягла до нього руку.
— Божевільна, свят-свят-свят, вона хоче його погладити!
— Він відкусить їй пальці, — буркнув пан Фессар.
— Де доктор Конєшин?
— Мабуть, залишився у потязі.
— А хто вона взагалі така?
— Панна Єлена Муклянович, — сказалося.
Вона ще приклякнула на стовбурі, схиливши голову над піднятою у її бік мордою тварини. На жовтих іклах вовка заблищала слина, затремтіли закочені губи хижака. Панна потягнулася згори до його хребта. Вовк крутнувся на місці, зістрибнув зі стовбура й зник у лісі.
Інженер Вайт-Ґесслінґ ухопився за серце.
— Що вона собі думає! У мене мало напад не стався. Де її опікун?
Розглядалося за тіткою Уршулою. Висока жінка з широкими плечима — на тому боці колії не було нікого з такою характерною поставою. Мабуть, лежить у купе під термофором: під час обіду вона скаржилася на тиск.
Підійшлося до панни Єлени. З безневинною міною вона обтрушувала спідницю.
— Самогубство — то смертний гріх.
— Ну, знаєте! А якби капітан Прівєженський…
— Тоді це була б гідна подиву бравада. Прошу.
— Дякую.
Вона взяла подану руку. Повернулося на галявину прогулянковим кроком. Юнал Фессар, коли ми його минали, підняв капелюха. Пані Єлена вдала, що його не бачить. Але коли вона помітила, що від локомотива за нею спостерігає князь Блуцький у товаристві таємного радника Дусіна й двох чоловіків у мундирах княжої прислуги, — зупинилася і зробила кніксен.
Потягнулося панну в протилежний бік.
— Князь, певно, нагадав їм про обов’язки. Ви думаєте, що він справді очікує замаху? Казали, що випадкова аварія, — але що мали казати? Тут не можна стояти занадто довго, ще щось на нас наїде. Інша річ, що ті двоє
