Сивий Капiтан - Володимир Миколайович Владко
- Що? - здивувався Валенто Клаудо. - Це що ж вони, про Педро?
- Я тодi нiчого не зрозумiла, бо дуже хвилювалась. А тепер розумiю, що вiн говорив саме про батька. А яке ж вiн має вiдношення до того Сивого Капiтана? Та батько знає про нього не бiльше, нiж усi iншi люди, що були на парадi... От бачиш, i ти теж дивуєшся, дядю Валенто!
Справдi, Валенто Клаудо був украй здивований. Вiн недовiрливо поглядав на Марту, зовсiм забувши про недопите вино.
- Слухай, Марто, - мовив вiн нарештi. - Чи не переплутала ти чогось? Справдi, може, вони казали це про когось iншого, а не про Педро? Адже це якась нiсенiтниця. Педро Дорiлья - i Сивий Капiтан! Мабуть, ти помилилася, дiвчинко!
Вродливе обличчя Марти спалахнуло. Вона скоса поглянула на Олеся й ображено вiдповiла:
- Дядю Валенто, менi ж не п'ять рокiв, я не дитина. Тодi я, правда, дуже хвилювалася. Але тепер що бiльше згадую, то бiльше переконуюсь, що старший жандарм говорив саме про батька. Адже вiн наче втiшав iнших i самого себе з приводу того, що вони нiчого не знайшли в нашiй кiмнатi. I казав, що найголовнiше вони все ж таки зробили - арештували того, хто чимало знає про Сивого Капiтана. I цi слова я пам'ятаю дуже добре!
Валенто Клаудо помiтно вагався. I Олесь добре розумiв його, бо й сам був дуже здивований. Адже з того, що Валенто розповiдав йому про свого старого друга, виходило, що Педро Дорiлья взагалi нiколи не цiкавився полiтичними справами, а тим бiльше нiчим не був зв'язаний з Сивим Капiтаном. Хiба ж Валенто не знав би про iснування якихось таких зв'язкiв, коли б вони насправдi iснували?.. Дивно, дивно! Що ж це все може означати?..
Але ось Валенто рiшуче крутнув головою:
- Щось тут не так, друзi мої! Проте нам зараз цього не розв'язати. Збирайтеся, пiдемо поговоримо з тим, хто, на мою думку, може справдi розiбратися, в чому тут рiч, i вирiшити, що нам робити далi з Мартою... та iз Педро також. Безумовно, зав'язалася якась плутанина. Ти ж розумiєш, Олесю, що Педро Дорiлья нiколи не мав нiяких стосункiв з нами... якщо не зважати на те, що ми з ним давнi друзi...
- З ким ти сказав, дядю Валенто? - перепитала Марта, здивувавшись у. свою чергу. - З ким то - з вами?
Валенто Клаудо хитро посмiхнувся:
- А тобi одразу все треба знати? Зажди, згодом довiдаєшся. Не поспiшай. I, мiж iншим, ось що я хочу сказати з приводу усього цього... гм...
Вiн пiдозрiливо оглянувся. Але в їдальнi, як i ранiше, не було нiкого, крiм них. Тiльки в дальньому кутку порався старий офiцiант. Переконавшись, що нiхто його не почує, Валенто Клаудо закiнчив, усе ж таки знизивши свiй гучний голос:
- То, напевне, полiцiя i жандарми вже збилися з нiг, шукаючи декого... Ми з Олесем добре знаємо, кого саме, - пiдморгнув вiн юнаковi. - I ти незабаром довiдаєшся, Марто, якщо цей "хтось" не заперечить... Еге, от вони, тi жандарми i полiцаї, й кидаються всюди, сподiваючись щось винюхати. Та навряд чи їм пощастить у цьому, навряд!..
4. ХОСЕ ФРЕНКО НАТРАПИВ НА СЛIД
Не будемо говорити, чи мав Валенто Клаудо рацiю, висловлюючи таку думку. Але в одному вiн не помилявся.
Особливо уповноважений державної полiцiї по розшуку i лiквiдацiї "Люцифера" Мiгель Хуанес не спав уже третю добу. Використовуючи свої широкi повноваження i допомогу самого начальника полiцiї, вiн поставив на ноги всю агентуру, всю таємну службу, щоб довiдатися бодай що-небудь про особу загадкового Сивого Капiтана та про мiсце, де мiг переховуватися його "Люцифер".
Найбiльш небезпечним i таємним, на його погляд, було те, що ось уже кiлька днiв жоден з агентiв та iнспекторiв не повiдомляв про "Люцифер". Загадковий сiро-зелений автомобiль нiде не з'являвся. Було ясно, що "Люцифер" десь переховується. Але - де саме? В усякому разi, не в Фонтiверосi, де весь час чергували полiцейськi пости.
Так само не надходило нiяких вiдомостей i про особу самого Сивого Капiтана, незважаючи на найсуворiшi накази Хуанеса i грiзного начальника державної полiцiї, що вимагали вивчити всi архiви, всi картотеки i з'ясувати, хто саме ховається пiд тим назвиськом. Отож Мiгель Хуанес не мав досi нiяких нових матерiалiв i мiг лише обмiрковувати - в котрий вже раз! тiльки те, що було йому вiдомо i ранiше. Але ж вiдомо було так мало!..
Особливо уповноважений мав усi пiдстави нервуватися... Його начальник, наполегливий Карло Кабанерос, чекав вiд нього рiшучих дiй. I Хуанес добре знав, що його може врятувати тiльки вирiшальний перелом. Бо ж на начальника полiцiї в свою чергу натискував мiнiстр внутрiшнiх справ, якому загрожував жорстокою карою сам всевладний каудiльйо, генерал Фернандес... I все це сходилося в однiй точцi, в особливо уповноваженому Мiгелi Хуанесi. Було вiд чого збожеволiти: адже першим, з кого знiмуть голову в цiй справi, безумовно був вiн, Хуанес! О, щодо цього особливо уповноважений не мав анiнайменшого сумнiву!
Мiгель Хуанес нищив цигарки одну за одною, забувши про свою мальовничу люльку. Вiн куйовдив волосся - i вiд акуратного колись, блискучого його продiлу не залишилося й слiду. Вже в сотий раз Мiгель Хуанес схилявся над картою, що лежала на столi, поцяткована безлiччю умовних позначок, i голосно мiркував, без кiнця повторюючи давно вже вiдомi йому речi, немовби шукаючи в них порятунку:
- Фугаснi мiни розставленi вздовж шляхiв - iз пiвдня, i зi сходу... так, з пiвдня i сходу! їхнi запальники встановленi на вагу легкового автомобiля. Значить, вони, безумовно, мусять вибухнути пiд вагою "Люцифера", щойно вiн опиниться на такому мiнованому шляху... А чому ж вiн не опиняється, хотiв би я знати, чорт його забирай!.. А якщо вiн опиниться там,
