Сивий Капiтан - Володимир Миколайович Владко

- Ну, чого ж ти мовчиш? - запитав його Капiтан знову. - Я хочу знати, чи зрозумiло те, що я розповiв тобi?

- Я-то зрозумiв, а от уявити собi все це не можу, - чесно визнав юнак. - Мабуть, тут потрiбнi були б спецiальнi знання з фiзики, чи що... тодi, можливо, воно легше укладалося б у головi. А так... думаєш - i все новi й новi запитання виникають.

- Наприклад?

- Ну от, ви кажете, що всерединi "Люцифера" водень... чи той дейтерiй весь час переробляється, щоб дiставати енергiю...

- Так. I що ж тут неясного?

- Якщо це вiдбувається весь час, то для цього треба дуже багато дейтерiю. А я за весь час не бачив, щоб на "Люцифер" щось навантажували. А водень, я знаю, як i кисень, перевозять у спецiальних важких металевих балонах...

- Менi, Олесю, дейтерiй потрiбен не для того, щоб його спалювати, як спалюють водень, - посмiхаючись, вiдповiв Капiтан. - Менi вистачає дуже невеличкої кiлькостi його. Ну от, щоб тобi стало зрозумiлiше, у такому металевому балонi, про який ти щойно згадував, для мого "Люцифера" вмiщується запас енергiї приблизно на пiвроку.

- Що? - аж вигукнув здивований Олесь. - На пiвроку? На таку велетенську споруду, як "Люцифер"? Невже це може бути?

- Значить, може, коли я так кажу, - знизав плечима Сивий Капiтан. - Я ж тобi весь час тлумачу, що я не спалюю дейтерiй, а перетворюю його на гелiй. I перетворюю притому дуже маленькими порцiями, бо iнакше мiй "Люцифер" вибухнув би, як бомба. Проте i тих маленьких порцiй менi цiлком досить, бо вони дають у моє розпорядження практично невичерпну кiлькiсть енергiї. Я використовую цю енергiю i для реактивних двигунiв "Люцифера", якi його рухають, i для подолання земного тяжiння, для утворення антигравiтонiв... А, та й це також для тебе невiдома, отже, i незрозумiла рiч!.. Я можу пояснити тобi, в чому тут справа, тiльки не певен, чи не втомився ти, чи не забагато всього цього для тебе на перший раз...

Справдi, голова Олесевi майже йшла обертом. Атомний розклад, зворотний процес складання атомiв, термоядерна реакцiя... перетворення водню-дейтерiю на гелiй... величезна енергiя, що видiляється при цьому... одного балона водню-дейтерiю вистачає для гiганта "Люцифера" на пiвроку... Вiд того, що розповiв йому сьогоднi Сивий Капiтан, можна було запаморочитися не лише Олесевi, який мав тiльки вiддалене, приблизне уявлення про використання атомної енергiї i пов'язанi з цим процеси. А тут iще виникає нова розмова про реактивнi двигуни та ще про якiсь невiдомi й зовсiм загадковi антигравiтони...

Та юнак був вражений не тiльки цiєю зливою науково-технiчних вiдомостей, що звалилася на нього i мало не приголомшила. У сьогоднiшнiй несподiванiй розмовi Олесь не впiзнавав Сивого Капiтана, бачив його зовсiм не таким, яким звик бачити ранiше. Досi перед ним була сувора i мовчазна людина, овiяна суцiльною таємницею. Тодi, перший час, Олесь навiть побоювався зустрiчi з загадковим Сивим Капiтаном, упевненим i владним керiвником "Люцифера", якому беззаперечно пiдкорялися всi, хто його оточував, на чолi з Валенто Клаудо. Бо ж i сам Валенто не раз уже казав Олесевi про те, що кожне побажання Капiтана, кожне розпорядження - наказ i закон для команди.

Потiм вiдбулася перша розмова про долю Олеся, коли юнак здивовано вiдчув у рiшучому i владному голосi Капiтана дружнi й навiть лагiднi iнтонацiї, яких ранiше той суворий голос був наче взагалi позбавлений. Далi - розповiдь Валенто Клаудо про трагiчну iсторiю iнженера Ернана Рамiро i його друга Анхело Альвареса, яка розкрила перед Олесем те глибоко людяне, що ховалося до того пiд стриманим, холодним i навiть дещо зверхнiм виглядом цiєї урiвноваженої i зовнi неприступної людини з спокiйним i вдумливим поглядом гострих сiрих очей. Це людяне полягало в тому, що владний i замкнутий для всiх, мовчазний Сивий Капiтан наче пiд неприступним залiзним панциром ховав пiд своєю твердою рiшучiстю i дiями людини незламної волi вистраждану, скривавлену вiд тяжких ран душу Ернана Рамiро, якого жорстока доля руками фалангiстських катiв позбавила дружини, сина, друга, - всiх, кого вiн безмежно любив, хто був для нього найдорожчим у свiтi. Що залишилося в життi для Ернана Рамiро, який став Сивим Капiтаном? Тiльки праця, тiльки здiйснення тих натхненних задумiв, якi володiли ним i його другом Анхело Альваресом, якими захоплювалася i Хуанiта, що беззастережно вiддала життя для збереження таємницi свого Ернана... Але немає Хуанiти, немає й Анхело, загинув маленький Лорхе... Чим сповнене тепер життя Сивого Капiтана, який був колись Ернаном Рамiро?.. Чого вiн прагне тепер, коли блискуче здiйснив свої смiливi задуми i створив чудесний "Люцифер"?..

I ще одного Олесь не мiг збагнути. Чому Капiтан з самого початку так прихильно поставився до нього? Чому вiн не тiльки залишив його на "Люциферi", а й виявив стiльки пiклування про долю чужого йому юнака? Справдi, для цього аж нiяк не можна було знайти пiдстав, особливо якщо згадати про дивну, якщо не пiдозрiлу, поведiнку Олеся з самого початку. Адже вiн нiчого не змiг сказати про себе i своє минуле. Як сталося, що Капiтан i Валенто повiрили йому? З яких причин такий неговiркий, похмурий i суворий Сивий Капiтан вiв з ним ту першу розмову про його долю, яка так зворушила Олеся, i тепер так охоче i докладно розповiдає юнаковi про свiй винахiд, про будову "Люцифера"? Нiякого пояснення тут вiн знайти не мiг, це лишалося такою ж нерозв'язною загадкою, як i чимало iншого, з чим зустрiчався Олесь на "Люциферi", тiльки не з галузi науки i технiки, а з найскладнiшого, що є на свiтi, з людських взаємин...

3. ДАЛЬШI ЗАПИТАННЯ ОЛЕСЯ

- Що сталося, Олесю? - почув вiн раптом, наче прокидаючись, дещо стурбований голос Капiтана. - Замiсть того, щоб вiдповiсти менi, ти чогось замислився. Може, й справдi пiдеш вiдпочити?

- Нi, нi, - палко заперечив юнак, проводячи рукою по лобi. - Я таки замислився трохи, але не тому, що втомився. Навпаки, менi дуже хочеться ще слухати вас, щоб бiльше зрозумiти. Я зовсiм не втомився, а радий слухати ще й ще. I