Довге темне передвечір'я душі - Дуглас Адамс

паном Одвіном була для неї абсолютно незрозумілою. Але вона не могла не визнати, що цей чоловік мав неабияку харизму. Коли він на тебе дивиться, ти залишаєшся на місці, щоб він дивився. Але під сталевим поглядом, що не міг залишити тебе спокійним, вгадувалися й ще страшніші, приховані речі. Вони були страшніші тому, що були проявами слабкості й страху.

А щодо тієї другої істоти…

Вочевидь, саме він був джерелом тих розповідей, які нещодавно почали з'являтися в найбільш мерзенних зразках жовтої преси, в яких ішлося про «щось бридке у Вудсгеді». Ці статті були, звісно, образливі та жорстокі, і їх здебільшого ігнорували майже всі жителі країни, окрім тих кількох мільйонів, яким подобалися образливі та жорстокі речі.

У цих статтях стверджувалося, що людей, які живуть біля лікарні, «тероризує» якась огидно спотворена, «схожа на ґобліна» істота, яка регулярно виривається з Вудсгеду й виконує дивовижно широкий репертуар невимовних речей.

Як і більшість людей, Кейт до сьогодні припускала (коли взагалі про це думала), що насправді це якийсь бідолашний психічно хворий пацієнт вийшов за межі території й налякав перехожих літніх пані, а решту вигадали газетні писаки. Тепер вона була більш налякана й уже не така певна.

Він — воно — знало, як її звати.

Який вона могла зробити з цього висновок?

Міркуючи над цим, Кейт звернула не туди. Замислившись, вона пропустила поворот, що мав вивести її на головну дорогу назад, до Лондона, й була змушена думати, що тепер робити. Кейт могла просто розвернутися тут і повернутися до повороту, але відтоді, як вона востаннє вмикала зворотну передачу, минуло вже дуже багато часу, тож вона відверто боялася, що її машина може цього не витримати.

Кейт спробувала зробити два повороти праворуч, сподіваючись, що вони її повернуть на початкову дорогу, але ці сподівалася вона не дуже сильно, і мала в цьому слушність. Вона проїхала ще дві або три милі, знаючи, що їде не по тій дорозі, але принаймні в потрібному напрямку, якщо судити з розташування світло-сірої плями на тлі темно-сірих хмар.

Через якийсь час вона змирилася з цим маршрутом. З кількох дороговказів, повз які вона проїхала, вона зрозуміла, що тепер просто їде назад до Лондона другорядною дорогою, і це її цілком задовольняло. Якби вона подумала про це заздалегідь, вона б у будь-якому разі так поїхала, бо тут автомобільний рух був менш насичений.

Ця поїздка була повним фіаско, і було б набагато краще, якби вона натомість просто залишилася лежати весь день у ванні. Пережита пригода дуже непокоїла її, майже лякала, а щодо того, заради чого вона взагалі поїхала, результат був просто нульовий. Разом із суцільною сірістю хмар на неї дедалі сильніше тиснуло відчуття виснаження й даремності.

Вона подумала, чи не сходить вона поступово з розуму. Їй здавалося, що протягом кількох останніх днів її життя повністю вийшло з-під її контролю, вона стривожено думала про те, яким крихким виявився її світ, якщо його так легко розтрощило відносно невеликим ударом блискавки чи метеориту.

Слово «удар блискавки» з'явилося в її думках несподівано, і Кейт не знала, що про нього думати, тому просто залишила його на дні своєї свідомості, як рушник на підлозі ванні, який ліньки було підняти.

Їй хотілося, щоб визирнуло сонце. Кілометри дороги сточували її колеса, хмари сточували її саму, і дедалі частіше їй на думку спадали пінгвіни. Зрештою вона вирішила, що більше цього не витримає, і що кілька хвилин пішої прогулянки мають змінити її настрій.

Вона зупинила машину біля краю дороги. Старезний «Ягуар», який останні сімнадцять миль їхав за нею, врізався в її машину ззаду, і це миттєво змінило її настрій.

Розділ 13

З приємним нападом люті Кейт вискочила зі своєї машини й побігла лаяти водія другої машини, який теж вискочив зі своєї машини, щоб вилаяти Кейт.

— Ви чому не дивитесь, куди їдете?! — репетувала вона на нього.

Він був дещо огрядним чоловіком, який сидів за кермом у довгому шкіряному плащі та досить огидному червоному капелюсі попри пов’язану з цим незручність. Кейт відчула співчуття до нього.

— Чому я не дивлюсь, куди їду? — гаряче повторив він. — А ви в дзеркало заднього виду хоч інколи дивитеся?

— Ні, — сказала Кейт, вперши руки в боки.

— О, — сказав її супротивник. — А чому?

— Тому що воно лежить під сидінням.

— Зрозуміло, — похмуро відповів він. — Дякую за відвертість. У вас є адвокат?

— Так, у мене є адвокат, — гордо й упевнено сказала Кейт.

— А він хороший? — спитав чоловік у капелюсі. — Мені будуть потрібні його послуги. Бо мій адвокат тимчасово в тюрмі сидить.

— Мого адвоката ви найняти не можете.

— Чому?

— Не кажіть дурниць! Це був би очевидний конфлікт інтересів.

Її супротивник склав руки на грудях і притулився спиною до своєї машини. Він повільно подивився навколо. Дорога темнішала — на землю опускався ранній зимовий вечір. Потім чоловік нахилився в свою машину й увімкнув аварійні вогники. Задні бурштинові фари красиво блимали на низьку травицю узбіччя. Передні фари були заглиблені в задню частину машини Кейт, тож блимати не могли.

Він знову притулився до машини й оцінююче оглянув Кейт з