Довге темне передвечір'я душі - Дуглас Адамс

— Ну, про нього є кілька досить дивних історій.

— Наприклад?

— Приміром, він їздить по всій Америці й живе в готелях. Ніхто, звісно, не знає подробиць, люди просто отримують рахунки й сплачують за ними. Вони вважають, що їм буде краще, якщо вони нічого не знатимуть. Особливо про курей.

— Про курей? — спитав Дірк. — Яких курей?

— Ну, таке враження, — сказала Кейт тихіше, нахилившись трохи вперед, — що він завжди замовляє у свій готельний номер живих курей.

Дірк нахмурився:

— Навіщо вони йому?

— Ніхто не знає. Ніхто не знає, що з ними потім трапляється. Ніхто їх більше ніколи не бачить, — вона нахилилася ще ближче й сказала ще тихіше: — Жодного пір'ячка.

Дірк подумав, чи не поводився він як безнадійно незайманий і наївний.

— А яка думка людей щодо того, що він з курями робить?

— Ніхто не має щодо цього жодного припущення, — сказала Кейт. — Ніхто не хоче навіть робити якісь припущення. Ніхто нічого не знає.

Вона знизала плечима й знову взяла книгу.

— А ще Девід (це мій брат) каже, що «Говард Белл» — просто ідеальне ім’я для автора бестселерів.

— Справді? — спитав Дірк. — Чому?

— За словами Девіда це перше, на що звертає увагу будь-який видавець, коли знайомиться з новим автором. Не «чи гарно він пише?», не «чи не стане воно хорошим, якщо позбутися всіх цих прикметників?», а «чи гарне й коротке його ім'я?» і «чи його ім'я трохи довше за прізвище?» Розумієте? Вони пишуть величезними срібними літерами «Белл», а «Говард» вміщається трохи вище трохи меншими. Готова торгова марка. Це видавницька магія. Якщо ви маєте таке ім'я, ваше вміння писати стає вже не таким істотним. А у випадку Говарда Белла це дуже важливо. Але якщо його ім’я писати звичайним способом, то воно досить звичайне, як ось тут, бачите?

— Що? — спитав Дірк.

— Ось, на вашому конверті.

— Де? Дайте подивитися.

— Це ж його ім'я, так? Викреслене.

— Отакої, ви маєте рацію, — сказав Дірк, витріщившись на конверт. — Напевно, я його не впізнав через іншу форму літер, ніж на книжці.

— То це щось пов'язане з ним? — спитала Кейт, беручи й розглядаючи конверт.

— Я не знаю напевно, що це, — відповів Дірк. — Якимось чином це пов’язане з контрактом і може бути пов’язаним із платівкою.

— Те, що воно може стосуватися якоїсь платівки, я бачу.

— Звідки ви це бачите? — різко спитав Дірк.

— Ну, ось це ім'я — Денніс Гатч, так? Бачите?

— О, так. Так, бачу, — сказав Дірк, оглядаючи. — Гм, мені це ім'я має бути знайоме?

— Ну, — повільно сказала Кейт, — це залежить від того, живий ви чи ні. Він голова фірми звукозапису «Aries Rising Record Group Holdings». Не такий, звісно, знаменитий, як Папа Римський, але… Ви знаєте, хто такий Папа Римський?

— Так, так, — нетерпляче сказав Дірк, — сивий такий дядько.

— Так, це він. Папа, схоже, єдина знаменитість, якій цей конверт не було адресовано. Ось Стен Дубчек, голова фірми «Дубчек, Дентон, Гейдеґер, Дрейкот». Вони займаються рахунками «ARRGH!»

— Чого?

— «ARRGH!» «Aries Rising Record Group Holdings». Цей контракт приніс агентству цілий статок, — вона подивилася на Дірка. — Ви справляєте враження людини, яка дуже мало знає про індустрію звукозапису або реклами.

— Так, я маю честь бути саме таким, — сказав Дірк, люб'язно вклонившись.

— То яким тоді чином ви пов'язані з цим конвертом?

— Про це я дізнаюсь, коли зможу його відкрити, — сказав Дірк. — У вас є при собі ніж?

Кейт похитала головою.

— А хто такий Джефрі Енсті? — спитала вона. — Це єдине ім'я, яке не викреслено. Це ваш друг?

Дірк трохи зблід і відповів не відразу. Він сказав:

— Та дивна персона, яку ви згадували, «щось бридке у Вудсгеді». Повторіть, що він вам сказав.

— Він сказав «Я теж знаю більше, ніж ви, пані Шехтер», — Кейт спробувала знизати плечима.

Якусь мить Дірк непевно зважував свої думки.

— Я думаю, що існує можливість, — зрештою сказав він, — що ви зараз у небезпеці.

— Ви маєте на увазі, що існує можливість, що на дорозі в мене вріжеться якийсь дурень? Такого штибу небезпека?

— Можливо, навіть гірша.

— Та невже?

— Так.

— І чому ви так вирішили?

— Це мені ще не зовсім зрозуміло, — нахмурившись, відповів Дірк. — Більшість ідей, що наразі спадають мені на думку, є абсолютно неможливими, тому я боюсь ділитися ними. Але це єдині ідеї, що спадають мені.

— Тоді треба шукати інші, — сказала Кейт. — Як там Шерлок Холмс казав? «Після того, як ви виключили все неможливе, те, що залишилося, хоч яким би