Затьмарення - Філіп Кіндред Дік

— Що ж, однією очевидною перевагою є те, що з вікна вітальні відкривається вид на перехрестя, тож звідти можна знімати автомобілі, що проїжджають повз, і їхні номерні знаки... — Генк вивчав величезну купу своїх паперів.— Але Берт — як його там? — котрий очолював команду, вважає, що будинок настільки запущений, що займати його не варто. Невиправдані витрати.

— Як саме? Яким чином запущений?

— Дах.

— Дах там ідеальний.

— Стан фарби всередині й ззовні. Підлога. Кухонні шафи...

— Чорта з два, — прогудів Фред або радше його костюм. — Арктор може лишити гори брудного посуду, не виносити сміття й не прибирати, та зрештою — там же живуть троє чуваків і жодних тьолок? Дружина його покинула — цим усім мають займатися жінки. Якби до них переїхала Донна Готорн, як того прагне Арктор, про що він її вмовляв, вона би з цим впоралася. Так чи інакше, будь-яка служба прибиральників за пів дня приведе будинок в ідеальний стан. А щодо даху, це мене справді бісить, адже...

— То ти рекомендуєш зайняти його після того, як Арктора заарештують і він втратить право власності?

Костюм Фреда вирячився на Генка.

— Ну? — відсторонено запитав Генк, тримаючи напоготові авторучку.

— Не знаю. Або так, або по-іншому, — підвівся зі стільця Фред і зібрався податися геть.

— Ти ще не вільний, — мовив Генк, вказавши йому повернутися на місце.

Він попорпався на столі в паперах.

— У мене тут нагадування...

— У вас завжди є нагадування, — сказав Фред. — Для всіх.

— Це нагадування,— мовив Генк,— каже мені направити тебе до кімнати 203 перед тим, як ти сьогодні звільнишся.

— Якщо це з приводу тієї антинаркотичної промови в клубі «Лайонз», то мені вже добряче за це перепало.

— Ні, це — інше.

Генк жбурнув йому бігунець.

— Це щось інше. Я з тобою закінчив, тому чому б тобі не піти туди просто зараз і все не вирішити?

Він опинився в цілковито білій кімнаті з прикріпленими до підлоги сталевими меблями, сталевим столом та кріслами, кімнаті, схожій на лікарняну палату — чисту, стерильну і холодну, із занадто яскравим освітленням. Власне, праворуч навіть стояли ваги з табличкою «КОРИСТУВАТИСЯ ЛИШЕ З ДОПОМОГОЮ СПЕЦІАЛІСТА». Фреда розглядали двоє працівників, обоє у формі помічників шерифа округу Орандж, але зі стрічками медиків.

— Ви — офіцер Фред? — запитав один з них із завитими догори вусами.

— Так, сер,— відказав Фред.

Він відчув переляк.

— Гаразд, Фреде, спершу дозвольте вам повідомити, що ваші інструктажі і звітування після виконаних завдань, як вам, без сумніву, відомо, записуються й пізніше переглядаються, аби пересвідчитися, що нічого не було випущено під час реальних зустрічей. Звісно, це стандартна процедура, яка застосовується до всіх офіцерів під час усних звітів, не лише до вас.

— До того ж відстежуються всі інші ваші контакти з відділом, наприклад, телефонні дзвінки, і ваша неосновна діяльність, на кшталт нещодавньої промови в Анагаймі для членів клубу «Ротарі».

— «Лайонз»,— уточнив Фред.

— Ви вживаєте Препарат С? — запитав медик, що стояв ліворуч.

— Це суперечливе питання,— сказав другий,— оскільки ми розуміємо, що вас до цього змушує робота. Тож не відповідайте. Не тому, що після вашої відповіді вас можуть у чомусь звинуватити, просто саме питання — досить суперечливе.

Медик вказав на стіл, на якому лежала купа кубиків та іншого кольорового пластикового непотребу, і ще щось, але що саме, офіцер Фред визначити не зміг.

— Підійдіть сюди і сядьте, офіцере Фред. Ми збираємося запропонувати вам кілька коротких легких тестів. Це не забере багато часу і не пов’язане з жодним фізичним дискомфортом.

— Щодо моєї промови... — почав було Фред.

— Це все, — всівшись і діставши ручку та якісь форми, сказав медик, котрий перебував ліворуч, — через нещодавнє дослідження відділу, результати якого показали, що кілька агентів, які працюють під прикриттям у цьому районі, минулого місяця потрапили до нейроафазійних клінік.

— Ви ж знаєте про високу ймовірність потрапляння у залежність від Препарату С? — запитав Фреда інший медик.

— Звісно,— відповів Фред. — Звичайно, знаю.

— Зараз ми запропонуємо вам ці тести,— сказав медик, котрий сидів на стільці, — у такій послідовності: почнемо з того, який ми називаємо БҐ або...

— Думаєте, що я залежний? — поцікавився Фред.

— Наше основне завдання полягає не в тому, щоб визначити, залежний ви чи ні, оскільки протягом наступних п’яти років ми так чи інакше очікуємо, що Військова хімічна дивізія винайде речовину, яка блокуватиме залежність.

— Ці тести спрямовані не на виявлення залежності від Препарату С, а на... Що ж, давайте-но спершу пройдемо Основний тест, який перевірить вашу здатність відрізняти речі від їхнього тла. Бачите цю геометричну діаграму?

Він поклав на стіл перед Фредом розмальовану картку.

— Поміж ліній, які, вочевидь, нічого не означають, знаходиться знайомий об’єкт, який усі ми легко можемо упізнати. Ви маєте сказати мені, що...

Замітка. У липні 1969 року Джозеф Е. Боґен опублікував свою революційну статтю «Інший бік мозку: зіставлена свідомість». У цій статті він процитував маловідомого доктора А. Л. Віґана, котрий у 1844 році писав:

Природа свідомості за своєю суттю дуалістична, як і органів, за допомогою яких вона функціонує. У мене виникла ця думка, і я розмірковував про неї більше ніж чверть століття, не виявивши жодного вагомого або хоча б правдоподібного заперечення. Відтак я вважаю, що можу довести — (і) Що обидві частини головного мозку є окремими і бездоганними органами мислення. (2) Що в обох частинах головного мозку можуть одночасно відбуватися окремі й відмінні процеси мислення чи логічного міркування.

У своїй статті Боґен дійшов висновку: «Я [услід за Віґаном] переконаний, що в кожному з нас містяться дві свідомості. Стосовно цього питання існує безліч деталей, які ще необхідно дослідити ґрунтовніше. Але, так чи інакше, зрештою нам доведеться переглянути найбільш базове заперечення поглядів Віґана, а саме — суб’єктивне відчуття, яким наділена кожна людина, що ми є чимось Цілісним. Така внутрішня впевненість у власній Цілісності є найзаповітнішим переконанням Західної Людини...»

«...що є об’єктом і на що вказується в загальному контексті».

«Грають зі мною в хорошого й поганого»,— подумав Фред.

— Навіщо це все взагалі? — запитав він, дивлячись замість