Вічне життя Смерті - Лю Цисінь

— Оскільки кожен наступний вибух ядерної бомби суттєво збільшуватиме швидкість зонда, цей процес буде схожим на піднімання сходами, — сказав Вадімов. — Тож пропоную назву — «Проєкт “Сходовий марш”». Але, окрім досягнення швидкості в одну соту швидкості світла, розробка техніко-економічного обґрунтування цього проєкту також потребує узгодження важливого показника: маси самого зонда.

— Саме собою вітрило можна зробити надзвичайно тонким і легким. За наявних технологій, думаю, ми зможемо виготовити вітрило з куполом площею 50 квадратних кілометрів і вагою не більше 50 кілограмів, — узяв слово експерт із Росії, який колись очолював проєкт з оснащення космічних кораблів сонячними вітрилами, визнаний неуспішним.

— Тоді залишається питання, пов’язане лише безпосередньо із зондом.

Усі в залі повернулися до головного інженера проєкту запуску автоматичного зонда Кассіні-Гюйґенс.

— Якщо взяти до уваги мінімально необхідний перелік сенсорів, розмір антени й потужність радіоізотопного джерела живлення, необхідних для передачі сигналу до нас від хмари Оорта, то маса зонда сягатиме приблизно двох-трьох тонн.

— Не годиться! — Вадімов упевнено похитав головою. — Треба зробити так, як казала Чен Сінь: легкий, мов пір’я.

— Якщо обійтися базовим набором сенсорів, то, можливо, вдасться втиснутися в одну тонну. Але це дуже мало, я не певен, що ми досягнемо успіху.

— Тож припустимо, що весь зонд разом із вітрилом не повинен важити більше тисячі кілограмів, — підсумував Вейд. — Навалимося всіма силами людства, аби розігнати цю тонну якнайшвидше. Сподіваюся, що така маса виявиться достатньо легкою для успішності проєкту.

***

Протягом наступного тижня Чен Сінь могла поспати якусь годинку-другу лише на борту літака. Вона в складі групи експертів на чолі з Вадімовим літала світом, мандруючи між штаб-квартирами чотирьох основних космічних світових агентств: американського, китайського, російського та країн ЄС, — аби організувати й скоординувати розробку техніко-економічного обґрунтування проєкту «Сходовий марш». Цього тижня Чен Сінь уже відвідала більше місць, ніж вона очікувала побачити протягом усього життя, але членам групи доводилося насолоджуватися зовнішніми красотами лише з вікон автомобілів чи конференц-залів.

Попервах було ухвалено рішення сформувати єдину групу спеціалістів із усіх провідних космічних агентств, проте від цієї ідеї згодом відмовилися через бюрократичні зволікання. Зрештою, кожне агентство було змушене проводити власний аналіз запропонованого плану. Проте такий підхід мав і переваги: направду незалежні результати оцінки техніко-економічного обґрунтування проєкту можна було порівняти для отримання точніших результатів. Але це також мало наслідком значне збільшення навантаження на саме АСР. Чен Сінь працювала над цим проєктом із небувалим захопленням — зрештою, це було саме її ідеєю.

Незабаром АСР отримала чотири попередні звіти з техніко-економічного обґрунтування із США, Китаю, Росії та Європи, й цифри, що містилися в них, виявилися надзвичайно близькими. Першою новиною, яка вселяла обережний оптимізм, було те, що площу вітрила можна було зменшити вдвічі — до 25 квадратних кілометрів. А у разі використання матеріалу наступного покоління маса вітрила становитиме лише 20 кілограмів. Але були й гірші новини: аби мати можливість досягнути запланованої АСР швидкості у 1% швидкості світла, масу зонда треба зменшити вп’ятеро від прогнозованої — до 200 кілограмів. Отже, на все — корпус, детектори й пристрої зв’язку — лишалося тільки 180 кілограмів.

Почувши на брифінгу цю інформацію, Вейд лише байдуже махнув рукою:

— Не засмучуйтеся через це, бо я маю значно гірші новини: на нещодавньому засіданні РОЗ пропозицію втілення проєкту «Сходовий марш» взагалі відхилили.

Четверо з семи країн — постійних членів наклали вето на цей план: на відміну від фахівців космічної галузі АСР, вони не надто зацікавилися подібною технологією прискорення зонда. Головним чином, через значне обмеження можливості отримання цінної інформації під час використання такого способу ведення розвідки. За словами американського представника, «цінність майже дорівнює нулю».

Це пояснюється тим, що при розробці зонда не передбачено можливості уповільнення. І навіть якщо трисоляріанський флот сам розпочне гальмування, то швидкість спостерігача й об’єкта спостереження відносно один одного все одно не буде меншою за 5% швидкості світла. І це навіть іще не розглядається можливість захоплення зонда ворожим кораблем. Тож вікно для проведення розвідки виявляється завузьким.

До того ж через значне обмеження загальної маси зонда в нього неможливо буде вбудувати пристрої активного вивчення й спостереження цілей, такі як радіолокатори, а доведеться обмежитися лише набором інструментів для пасивного спостереження. Це значно звужує характер інформації, яка може бути отримана, — переважно йтиметься лише про електромагнітне випромінювання. Добре відомо, що комунікаційні засоби противника вже давно не використовують електромагнітних хвиль, натомість вдаються до нейтрино або гравітаційних хвиль, а людство поки що не має технології компактних детекторів для виявлення цих елементарних частинок і збурень гравітаційного поля.

Крім того, не слід було забувати про ще один важливий чинник: присутність софонів робила всі задуми щодо запуску зонда абсолютно прозорими для ворога від самого початку й до завершення, що суттєво зменшувало шанси на успіх. Простіше кажучи, порівняно з величезними інвестиціями гіпотетичні здобутки проєкту здавалися дуже символічними, що не влаштовувало великі держави. Вони були зацікавлені в отриманні хіба що технології, здатної розігнати зонд до 1% швидкості світла, й саме з цієї причини інші три постійні члени проголосували «за».

— І вони таки мають рацію, — сказав Вейд.

Усі мовчки прощалися зі «Сходовим маршем». Звісно, Чен Сінь почувалася найпаскудніше, але вона втішала себе тим, що як для молодого спеціаліста без значного досвіду її перша ідея протрималася довго, значно довше, ніж вона очікувала.

— Чен, ти так змарніла, що тебе й не пізнати, — сказав Вейд, подивившись на неї. — Ти, напевно, гадаєш, що ми відмовимося від «Сходового маршу»?

Присутні з подивом дивилися на Вейда, й запитання в їхніх очах можна було легко зрозуміти: що ще можна зробити після отриманої відмови?

— Ми не припиняємо роботи, чули? — Вейд підвівся й обійшов довкола переговорного столу. — У майбутньому, незалежно від того, стосується це «Сходового маршу» чи будь-якого іншого проєкту, ви можете опустити руки, тільки коли я віддам такий наказ. До цієї миті ви рухаєтеся тільки вперед. — Раптом він змінив свій звичний спокійний і байдужий тон та заволав, наче дикий звір: — Йдемо вперед! Тільки вперед!! Продираємося, хай там що!!!

Цієї миті Вейд стояв якраз за спиною у Чен Сінь, і вона відчула, що позаду неї ніби сталося виверження вулкана. Вона так злякалася, що ледь не закричала сама.

— Що нам робити далі? — запитав Вадімов.

— Пошлемо людину.

Ці слова Вейд сказав уже своїм звичним, спокійним, беземоційним голосом. Присутні, ще не отямившись від гучного реву, не одразу змогли зрозуміти суть цієї простої фрази. Це було відповіддю на запитання Вадімова про наступний крок «Сходового маршу», й Вейд пропонував відправити людину не на засідання РОЗ чи кудись неподалік, а відіслати за один світловий рік звідси — на межу Сонячної системи, в холодні обійми хмари Оорта, аби там провести розвідку трисоляріанського флоту.

Вейд знову за звичкою відштовхнувся від ніжки стола, від’їхавши на стільці подалі, аби дати