Нові коментарі
У неділю у 18:53
Суки где вторая часть
Серце пітьми - Джозеф Конрад
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Фантастика » Валеріан та місто тисячі планет - Крісті Голден

Валеріан та місто тисячі планет - Крісті Голден

Читаємо онлайн Валеріан та місто тисячі планет - Крісті Голден
та вухами не було носів.

Їхня шкіра мала загалом помаранчевий колір з домішками синього, жовтого та червоного на широких безносих обличчях. Різко окреслені синьо-сірі губи видавалися вперед. На тулубах, передпліччях і ногах висіла зброя, а ступні закінчувалися тим, що людською мовою можна було б назвати ратицями.

Ми всі знали, що то був поворотний момент, творення історії — але якої саме? Здавалося, усе в світі — в нашому світі, принаймні — поставлено на карту, і наші серця збентежено калатали…

Як свідчать спогади, у найкритичніший момент Нортон ковтнув слину, всміхнувся й простягнув руку, яка злегка дрижала.

— Ласкаво просимо на облавок, — привітався він. Один з кортаан-дахуків робив переклад для свого вождя. Утворилася пауза. Люди, ніколи доти не бачивши чужинців у плоті, не могли зчитувати їхні емоції.

Вождь вийшов уперед — він був вищий за Нортона, — ухопив капітанову руку й почав енергійно трясти нею вгору та вниз.

Усі на станції — і в цілому світі, що спостерігав за видовищем, — зітхнули з полегкістю.

А далі, після того першого контакту, події понеслися стрімголов. Неймовірно дивні на той момент істоти, які згодом перетворилися на давніх друзів, відомих у кожній господі, зайшли в контакт з людьми й поселилися на «Альфі».

Потім були меркурії, створіння, що з плином часу перетворили себе з переважно органічних істот на мінеральні. Вони мали аналітичний розум і були майже позбавлені емоцій, тому здавалися ще більшими чужинцями, ніж кортаан-дахуки. Кмітлива у політичному сенсі раса доґан-даґізів стала «дипломатичним представником» меркуріїв. Її роль у налагодженні спілкування між людьми та меркуріями, яких ще звали «дзеркалами», була неоціненною.

Згодом з’явилися палм-мурети — газоподібні істоти, вдягнені у м’які металеві екзоскелети. Вони носили страхітливі маски складної конструкції, що суперечили їхній миролюбній сутності. Зірки мовчки дивилися й на появу арисум-кормнів — кочового племені дослідників і мандрівників, які пишалися знайомством з усіма розумними істотами галактики.

Суперечливі почуття викликали КЦ02 — вони живилися негативними емоціями інших істот, перебуваючи поруч із тими, хто відчував страх, біль або відчай. Відомим було Нортонове висловлювання про те, що такий їхній раціон «безумовно, робив повітря чистішим для всіх нас».

Расу мартапураї познайомили з людьми їхні союзники, кортаан-дахуки. То були водяні створіння, вдягнені у громіздкий одяг на все тіло, який дозволяв їм жити за межами водного середовища. Капітан Єзекиїл Тревор, який уперше їх побачив, порівняв той одяг зі «старомодними костюмами для глибоководного дайвінгу». Мартапураї були великі доброзичливі рибоподібні істоти з довгими руками, схожими на щупальця, та по-риб’ячому вирячкуватими головами просто посеред грудей.

Уперше їх зустрівши, капітан Тревор, лисуватий, але харизматичний чоловік, дипломатично всміхнувся і простягнув руку. Урочисто моргаючи крізь подобу скафандра, мартапураї у відповідь простягнув пальці-щупальця. Тревор немовби наклеїв усмішку на обличчя і стійко її тримав, поки його пальці змикалися навколо холодних липких відростків.

— Ласкаво просимо на облавок, — йому вдалося втримати поштиву інтонацію.

Колись людство висміювало саму думку про іншопланетне життя. Тепер же ж воно приймало в себе вже не кілька, а кілька десятків видів різних розумних істот, готуючись у майбутньому приймати тисячі.

З плином часу перебування на «Альфі» стількох розумних створінь — саме те, що колись зробило станцію унікальною — почало ставати чинником небезпеки для самої планети, яка символічно розчинила двері для всіх. Проте існував спосіб поєднати гостинність із захистом вразливої Землі. І зірки про це так само знали.

Настав час для Землі попрощатися з космічною станцією «Альфа» й побажати їй щасливої дороги.

Промова президента Федерації Держав Землі була безпрецедентною, а запис цієї історичної миті знову й знову показуватимуть земним школярам, допоки існуватиме сама Земля.

«Міжгалактична космічна станція досягла критичної для орбіти Землі маси. Нині вона становить серйозну загрозу для нашої неньки-планети», — оголосив високий елегантний чоловік. Політикові пішов восьмий десяток, його волосся, колись золотого кольору, тепер мало срібний блиск. Пронизливі блакитні очі дивилися в камеру, і він казав далі: «Керуючись своєю величною мудрістю, Центральний Комітет ухвалив скористатися всіма конечними ресурсами, щоб вивільнити космічну станцію з-під дії гравітаційного поля Землі».

Зображення знайомого, ніби витесаного з граніту, президентського обличчя чергувалося з кадрами, на яких сотні кораблів, чиї широкі кормові двигуни та чотири кінцівки захвату робили їх схожими на світляків, прикріплювалися до космічної станції. Вони одночасно увімкнули двигуни, і велетенська станція поволі, але неухильно почала віддалятися від Землі на відстань, на якій вона була б у змозі вислизнути з гравітаційної хватки материнського світу. А потім зірки спостерігали за тим, як невеликі кораблі від’єднувалися, відпускаючи «Альфу» в подорож до нової домівки.

«Їй встановлено новий курс — на Магелланову течію, — провадив президент. — Як і колись великий мореплавець Фердинанд Магеллан, станція „Альфа“ — символ наших цінностей і знань — розпочне подорож назустріч незвіданому. Вона понесе послання миру та єдності до найдальших меж Всесвіту! У думках і молитвах ми з вами… Удачі та щасливої дороги».

Зірки, та й не лише вони, спостерігали, як течія затягує до свого поля станцію, відриваючи її від Землі, допоки «Альфа» в очах землян не перетворилася на малесеньку цяточку, яка нічим не відрізнялася від міріад зірок у Всесвіті.

Розділ перший

3710 рік, планета М’юль, сузір'я QN 34


Живе світло над нею м’яко, хвиля за хвилею, розливало волокнини сяйва. Як і все у світі, воно перебувало в гармонії з зірками, порами року, сонцем і морем. Дедалі світлішало, і вона, задоволено кліпаючи повіками, розплющила свої напрочуд блакитні очі. Вона повільно прокидалася й вітала новий день так само спокійно, як учорашню ніч перед сном.

Її м’який, усе ще дрімотливий погляд насолоджувався теплими рожево-кораловими відтінками спальні. Світло лилося з-під вигнутих сходів, і відполіровані стіни та стеля велетенської мушлі підхоплювали його відблиски й виповнювали кімнату рожевим сяйвом.

Її шкіра також усотувала світло. Вона була білого кольору, але не того суворого, одноманітного кольору, який звикли звати білим.

Відгуки про книгу Валеріан та місто тисячі планет - Крісті Голден (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: