Господиня - Стефані Маєр

— Як він працює? Де джерело живлення?

— Я знала відповіді на ці запитання, коли була павуком, — зітхнула я. — Зараз я сама не розумію принципу дії контейнерів. Можете починати, Доку. Тепер я готова.

— Ну що ж, уперед, — прошепотів Док і провів скальпелем по шкірі шукачки. По шиї потекла кров і закрапала на рушничок, завбачливо приготовлений Доком.

— Трошки глибше. Під сам край…

— Так, бачу, — Док дихав швидко та збуджено.

Крізь червону кров пробивалося срібло.

— Добре. Тепер ви тримайте волосся.

Док плавно ковзнув на моє місце. Він ідеально пасував до свого покликання. З нього вийшов би чудовий цілитель.

Я не приховувала від нього своїх дій — мої рухи були настільки непомітні, що Док нічого не зрозуміє. Він не зможе повторити їх без пояснення.

Обережно провівши пальцем по спинці крихітної срібної істоти, я майже повністю занурила палець у розріз на шиї носія, відшукала передні паростки і відчула напнуті ниточки, які тягнулися до мозку.

Я ніжно просунула подушечку пальця під тільце душі, намацала передній сегмент і просунула руку далі, вздовж клубочка натягнутих ниток, цупких як ворсини щітки.

Я помацала крихітні з’єднання натягнутих ниток — не більші за голівку булавки. Заглибившись приблизно на третину, можна полічити всі з’єднання, але це забрало б забагато часу. Їх аж двісті сімнадцять, і до того ж, існує простіший спосіб. Мої пальці легенько доторкнулися до крихітного з’єднання, трошки більшого, ніж інші — радше перлинки, ніж голівки булавки. Воно було зовсім гладеньким.

Я лагідно натиснула на нього, масажуючи. З душами треба завжди поводитися лагідно, вони не розуміють насильства.

— Розслабся, — видихнула я.

І хоча душа не чула мене, все одно послухалася: напруга спала, нитки послабилися, провисли. Я відчувала, як вони повертаються в тільце, яке поступово розбухає, вбираючи їх. Усього кілька ударів серця — і процес закінчився. Я затамувала подих, відчуваючи, як у моїх руках тріпоче душа. Рветься на свободу.

Я дозволила їй трішки випручатися, а тоді обережно обняла пальцями крихітне вразливе тільце. Витягнула блискучу срібну істоту, вологу від крові, яка стікала з гладкої поверхні, й поклала собі в долоню.

Вона була прекрасна. Душа, чийого імені я не знала, срібною хвилею билася у мене на долоні… мила стрічечка, легка як пір’їна.

Хіба тепер я можу ненавидіти шукачку? Мене захлиснула майже материнська любов.

— Приємних снів, крихітко, — прошепотіла я.

Ліворуч од мене тихенько гудів кріоконтейнер. Джаред нахилив його під кутом, і мені залишилося тільки піднести душу до отвору, з якого витікало крижане повітря. Душа ковзнула всередину, і я обережно закрила кришку.

Я забрала контейнер із рук Джареда й притисла його до грудей, повільно повертаючи, поки він не став вертикально. Ззовні контейнер був кімнатної температури. Я тулила його до грудей, як мати тулить дитину.

Док уже сипав «Розгладження» на ледь помітний шрам на шиї незнайомки. З нас вийшла непогана команда: я потурбувалася про душу, Док — про тіло. Ми подбали про всіх.

Док подивився на мене повними радості й подиву очима.

— Чудово, — прошепотів він. — Це було просто неймовірно.

— Гарна робота, — прошепотіла я у відповідь.

— Як гадаєш, коли вона прокинеться? — запитав Док.

— Усе залежить від того, скільки хлороформу вона вдихнула.

— Небагато.

— Що ж, подивимося, чи вона тут. Доведеться заждати…

Джаред обережно підняв незнайомку, перевернув і переніс на сусіднє ліжко. Його ніжність не розчулила мене. Вона призначалася не мені, а людині, Мелані…

Док поміряв дівчині пульс, зазирнув під повіки, посвітив ліхтариком в очі й перевірив реакцію на світло. Срібне світло не відбилося від зіниць, не осліпило Дока. Вони з Джаредом обмінялися довгими поглядами.

— Вона справді це зробила, — мовив Джаред тихо.

— Так, — погодився Док.

Я й не помітила, як поряд з’явився Джеб.

— Вправно, дитинко, — пробурмотів він.

Я знизала плечима.

— Почуття суперечливі?

Я не відповіла.

— Еге ж. І в мене, люба. І в мене.

Позаду мене Аарон із Брандтом збуджено перемовлялися — відповідали одне одному на питання швидше, ніж воно прозвучить, мов читали думки.

У них точно не було жодних суперечливих почуттів.

— Ми як усім розповімо!

— Подумай тільки…

— Ходімо по…

— Так, просто зараз, я готовий…

— Стривайте! — втрутився Джеб. — Поки цей контейнер не опиниться в дорозі на іншу планету, ніяких викрадень. Правда, Вандо?

— Правда, — підтвердила я й дужче притиснула контейнер до грудей.

Брандт і Аарон обмінялися кислими поглядами.

Я вирішила, що союзники мені не завадять. Зараз у мене є Джаред, Джеб і Док, із чиєю думкою рахуються найбільше. Все одно потрібна додаткова підтримка.

Що це означає?

А це означає, що саме час