Господиня - Стефані Маєр

— Ви зробите це так само безперешкодно, як сьогодні було з контейнерами. Просто доведеться не забирати контейнери, а підкласти на купу.

— Добре.

— Ти вже… продумала розклад? — запитав Док. Він силкувався, щоб голос звучав байдуже, але в його тоні майнула нетерплячість. Він просто хотів отримати нарешті відповіді, а зовсім не поспішав мене вбити. Принаймні я намагалася переконати в цьому себе.

— Мені треба відігнати джип, — мовив Джаред. — Зачекаєте на мене? Я також хочу подивитися.

— Звісно, — погодився Док.

— Я швидко, — пообіцяв Джаред і зник у тунелі, який вів до отвору.

Не сумніваюся — час летітиме швидко.

Ми з Доком мовчали, поки стихли кроки Джареда.

— Ти поговорила з ним про… Мелані? — запитав Док.

Я похитала головою.

— Я думаю, він сам про все здогадується. Мабуть, він уже збагнув мій план.

— Але ще не до кінця. Він не дозволить…

— А його ніхто й не питатиме, — втрутилась я. — Пан або пропав, Доку.

Док зітхнув. За хвилину він потягнувся й зиркнув на головний вихід.

— Побалакаю з Джебом, усе владнаю.

Він потягнувся до пляшечки. Хлороформ. Упевнена, що в душ є кращий препарат. Поки я ще тут, треба буде роздобути його для Дока.

— Кому вже відомо?

— Тільки Джебові, Аарону та Брандтові. Всі вони хочуть бути присутні під час операції.

Це зовсім не здивувало мене: Брандт та Аарон досі мені не довіряють.

— Більше нікому не кажіть. Не сьогодні.

Док кивнув і зник у темному тунелі.

Я сіла біля стіни подалі від розстеленого ліжка — скоро прийде моя черга лягти на нього. Намагаючись думати про щось інше, я раптом усвідомила, що давненько не розмовляла з Мелані… Коли вона востаннє озивалася? Як я укладала угоду з Доком? Я запізніло здивувалася: сьогодні вночі, коли ми з Джаредом спали біля джипа, вона ніяк не відреагувала.

«Мел?»

Мовчання.

Все було не так, як минулого разу, тож приводу для паніки не було. Я чітко відчувала її в себе в голові, але вона мене… ігнорувала? Що вона робить?

«Мел? Що відбувається?»

Мовчання.

«Гніваєшся на мене? Вибач за те, що сталося біля джипа. Я ж нічого не зробила, ти знаєш… Тому не зовсім чесно з твого боку…»

Вона роздратовано мене перебила:

«Припини. Я не гніваюся на тебе. Просто облиш мене».

«Чому ти не хочеш зі мною розмовляти?»

Мовчання.

Я напружилася, намагаючись зрозуміти, до чого це все. Мел спробувала мене відштовхнути, відгородитися стіною, але за останні кілька місяців стіна стала занадто тонкою — ми рідко нею користувалися, — тому я з легкістю розкусила Мел.

Я намагалася говорити спокійно.

«Ти з глузду з’їхала?»

«Так би мовити», — спробувала огризнутися вона.

«Думаєш, якщо змусиш себе зникнути, то це мене зупинить?»

«Що ще мені зостається? Якщо в тебе є краща ідея, будь ласка, поділися зі мною».

«У мене її немає, Мелані. Хіба ти не хочеш назад свою родину? Не хочеш бути знов із Джаредом? Із Джеймі?»

Вона старанно відганяла від себе очевидну відповідь.

«Так, але… я не можу… — Мелані знадобилося кілька секунд, щоб заспокоїтися. — Я не можу спричинитися до твоєї смерті, Вандо. Просто не витримаю».

Я усвідомила глибину її болю, і на очі навернулися сльози.

«Я також люблю тебе, Мел. Але тут немає місця для нас обох. У цьому тілі, в цій печері, в цьому житті…»

«Не згідна».

«Послухай, просто припини самознищення, гаразд? Якщо я щось запідозрю, то змушу Дока витягнути мене сьогодні ж. Або просто розповім про все Джаредові. Уявляєш, що він зробить, — усміхаючись крізь сльози, я намалювала їй картину. — Пам’ятаєш? Він сказав, що піде на все, тільки б утримати тебе».

Я згадала пекучі поцілунки в коридорі… подумала про інші поцілунки і ночі з її спогадів. Обличчя спалахнуло — я відчула тепло.

«Це удар нижче пояса».

«Ще б пак».

«Я ще не здалася».

«Я тебе попередила. Більше жодних мовчанок».

Ми замислилися над іншими речами, не такими болючими. Наприклад, обміркували, куди відіслати шукачку. Після моєї сьогоднішньої розповіді Мел наполягала на Планеті Туманів, але мені здалося, що Планета Квітів підійде шукачці більше. У цілому всесвіті не знайти лагіднішої планети. А шукачці й потрібне довге життя серед квітів і сонячна дієта.

У пам’яті спливали приємні спогади. Крижані замки, нічна музика, кольорові сонця. Мелані все це здавалося казкою. Вона також розповідала мені казки. Кришталеві черевички, отруєні яблука, русалки, які воліють мати людську душу…

У нас було