Господиня - Стефані Маєр

— Це серйозна перевірка, чи здатні ви справді дотримати слово, — попередила я.

Він чекав, у очах з’явилися тривога та збентеженість.

Я вдихнула, відчуваючи, як розширюються легені.

— Я знаю, як зробити те, заради чого ви змарнували стільки життів. Я знаю, як витягнути душу з тіла, не завдавши шкоди ні душі, ні людині. Ну звісно, мені це відомо. Всі ми знаємо, як це робиться, про всяк випадок. Одного разу, коли я була ведмедем, мені довелося зробити це власноруч.

Я дивилася на Дока, очікуючи реакції. До нього поступово доходив зміст сказаного, і його очі загоралися цікавістю.

— Чому ти розказуєш це мені? — видихнув він зрештою.

— Тому що… тому що я збираюся поділитися з вами своїми знаннями, — я знову жестом зупинила його. — Але тільки якщо ви дасте мені взамін те, чого хочу я. І одразу попереджаю — вам так само нелегко буде зробити для мене те, що хочу я, як і мені зробити те, чого хочете ви.

Таким ярим я його ще не бачила.

— Які твої умови?

— Ви нікого не вбиваєте — я маю на увазі душі, які витягнете. Дайте мені слово — обіцянку, клятву, що хочете, — що ви гарантуєте їм безпечний перехід в інше життя. Це трохи ризиковано: доведеться роздобути кріоконтейнери, а потім підкинути їх на міжпланетний корабель. Ви повинні відсилати душі на інші планети. Тоді вони не зможуть вам нашкодити. До того часу, поки вони потраплять на іншу планету, повмирають ваші онуки.

Чи пом’якшать мої умови відчуття провини? Тільки якщо Докові можна довіряти.

Я пояснювала, а він зосереджено думав. Я спостерігала за його обличчям: Док не розізлився, але в його очах досі горів дикий вогник.

— Ти не хочеш, щоб ми вбили шукачку? — здогадався він.

Я не відповіла, бо він усе одно не зрозумів би відповіді; так, я не хотіла, щоб її вбили. Ось у чому вся біда. Натомість я провадила.

— Вона буде першою — піддослідним щуром. Поки я тут, мені важливо переконатися, що ви все зробите правильно. Я сама проведу вилучення. Тільки-но шукачка буде в безпеці, я навчу вас, як це робиться.

— На кому?

— На викрадених душах. Як і раніше. Не можу гарантувати, що до них повернеться людська свідомість. Не знаю, чи можна її повернути, якщо вона стерта. Перевіримо на шукачці.

Док закліпав, перетравлюючи інформацію.

— Що ти маєш на увазі — «поки ти тут»? Ти від нас їдеш?

Я дивилася на Дока й чекала, поки він сам здогадається. Він витріщився на мене очима, в яких плескалося нерозуміння.

— Невже ви не усвідомлюєте, що я вам пропоную? — прошепотіла я.

Нарешті на нього впало прозріння.

Я швидко заговорила, поки він не отямився.

— Є ще дещо, про що я хотіла вас попросити, Доку. Я не хочу, щоб… Не відсилайте мене на іншу планету. Моя домівка тут, справжня домівка. І в той сам час місця для мене тут немає. Тому… Я знаю, це може… когось образити. Якщо ви гадаєте, що хтось заперечуватиме, то просто нічого нікому не кажіть. Якщо доведеться — брешіть. Але я волію, щоб мене поховали поряд із Волтером і Везом. Зробите це заради мене? Я не займу багато місця, — слабко всміхнулась я.

«Ні,— волала Мелані.— Ні, ні, ні…»

— Ні, Вандо, — вражено заперечив Док.

— Будь ласка, Доку, — прошепотіла я й скривилася: Мелані у мене в голові протестувала дедалі голосніше. — Не думаю, що Вез і Волтер будуть проти.

— Я не це маю на увазі! Я не можу вбити тебе, Вандо. Бр-р-р! Я так утомився від смерті, від убивства моїх друзів, — мало не схлипував Док.

Я поклала долоню йому на руку й погладила.

— Люди помирають. Таке трапляється.

Саме так казав Кайл. Сміхота — вдруге за одну ніч я цитую саме Кайла.

— А Джаред і Джеймі? — запитав Док задихано.

— У них буде Мелані. Все з ними буде гаразд.

— А Іян?

— Без мене йому буде краще, — зронила я крізь зуби.

Док похитав головою й витер очі.

— Мені треба поміркувати, Вандо.

— У нас мало часу. Хлопці не чекатимуть вічно — пристрелять шукачку.

— Я не про це. На цю умову я пристаю. Але не думаю, що зможу вбити тебе.

— Все або нічого, Доку. Вирішуйте просто зараз. І…— раптом я усвідомила, що в мене є ще одна вимога. — І ви не повинні нікому розповідати про останню частину нашої угоди. Нікому. Такі мої умови, пан або пропав. То ви хочете дізнатися, як витягнути душу з людського тіла?

Док знову похитав головою.

— Дай мені поміркувати.

— Ви вже знаєте відповідь, Доку. Ви ж саме її так довго шукали.

Він і далі повільно хитав головою.

Але я не зважала, адже ми обоє знали, що вибір зроблено.