Сплячі красуні - Стівен Кінг
Та й нехай. Єдиний вихід — навпростець: навпростець через Норкросса до Єви Блек, а через ту Блек до кінця цього кошмару. Террі не знав, що станеться, коли вони до неї дістануться, але знав, що це вже мусить бути кінець. Щойно настане кінець, тоді він зможе спробувати затуманити згадку про безкровне обличчя Верні Ренґла. Не кажучи вже про обличчя його дружини і дочки, яких, по суті, вже не існувало. Іншими словами, задавити свій мозок серйозним запоєм. Він розумів, що Френк заохочує його до випивки, ну то й що? Ну то й що, бля?
Дону Пітерзу було доручено обдзвонити чоловіків-офіцерів зі штату Дулінгського виправного закладу, тож не забрало багато часу вирахувати, що в наряді у Норкросса максимум четверо. Один з них, Веттермор, маніжний і ніби ґей, а інший, Мерфі, колишній учитель історії. Накиньмо ту жінку Блек і старого пердуна Берка, плюс, можливо, будьмо щедрими, ще двоє чи троє, про котрих нам не відомо, а це означає, що їх там менше дюжини і мало від кого з них, якщо взагалі від когось, можна очікувати, що твердо стоятиме, якщо діло піде гаряче, не важить, скільки зброї вони добули.
Террі з Френком зробили зупинку в крамниці горілчаних напоїв на Головній вулиці. Там було відкрито і людно.
— Вона мене більше не любить! — оголосив якийсь дурень усьому магазину, розмахуючи пляшкою джину. Він тхнув, як той тхір.
Полиці стояли переважно порожні, але Террі знайшов дві пінти джину і заплатив грошима, які, мав він підозру, стануть невдовзі зайвими, якщо ця жахлива херня триватиме далі. Одну пінту він вилив у фляжку, а іншу поніс у паперовому пакеті, пішовши разом із Френком до сусіднього провулку. Провулок вивів їх на подвір’я, захаращене сміттєвими мішками і розм’яклими під дощем картонними ящиками. Тут, на рівні землі, між двома вікнами з плівкою замість скла, були подерті двері квартири Джонні Лі Кронського.
Кронський, доволі загадкова фігура в цій частині Західної Вірджинії, відчинив двері й угледів пляшку в пакеті.
— Ті, хто приносить дарунки, можуть увійти, — сказав він, забираючи пляшку.
У вітальні стояв лише один стілець. Його посів сам Кронський. Не звертаючи уваги на Террі з Френком, він глитнув півпінти двома велетенськими ковтками, його борлак скакав, як поплавець на волосіні. Телевізор з вимкнутим звуком показував кількох жінок у коконах, які плавали на поверхні Атлантичного океану. Вони були схожі на химерні рятувальні плотики.
«А якщо якусь із них вирішить вкусити акула?» — подумав Террі. Йому майнуло: якщо таке станеться, на ту акулу може чекати сюрприз.
Що все це могло означати? В чому сенс?
Террі вирішив, що сенс у джині. Він дістав Френкову фляжку і лигнув.
— Ті жінки — з великого літака, що розбився, — сказав Джонні Лі. — Цікаво, що вони отак плавають, авжеж? Ця штука мусить бути вельми легкою. Як капок[348] чи щось таке.
— Лишень подивися на всіх них, — зачудувався Террі. — Так, так, ще те видовище, — поплямкав губами Джонні Лі. Він був ліцензованим приватним детективом, але не того роду, що стежать за зрадливими чоловіками чи дружинами або розкривають таємничі справи. До 2014 він працював на вугільну «Енергокомпанію „Уліс“», катався велосипедом на її різні виробництва, видаючи себе за шахтаря, слухав балачки про профспілковий рух, працював на те, щоб підривати довіру до лідерів, які здавалися ефективними. Іншими словами, був ручним псом компанії.
А потім трапилася халепа. Добряча халепа, можна сказати. Вибух і обвал у виробку. Людиною, яка працювала там підривником, був Кронський. До того три шахтарі, яких поховало під горою, вголос балакали про перевибори. Майже як прокляття, один з них був у майці з обличчям Вуді Ґатрі[349]. Адвокати, найняті компанією «Уліс», запобігли висуненню звинувачень; просто трагічний інцидент — успішно довели вони перед великим журі присяжних; але Кронському довелося піти на пенсію.
Отаким чином він почав жити в Дулінгу, де колись народився. Тепер у своїй ідеально розташованій квартирі — зразу за рогом від горілчаної крамниці — він перебував у процесі доведення себе до смерті пияцтвом. Щомісяця через «Федерал Експрес» йому надходив чек від компанії «Уліс». Одна знайома Террі з банку розказувала йому, що позначка на корінці завжди була однаковою: «ГОНОРАРИ». З чого б не складалися ті «ГОНОРАРИ», багатства вони йому не принесли, доказом чому була ця задрипана квартирка, але для існування Кронському їх вистачало. Вся ця історія була відома Террі, тому що й місяця не минало без того, щоб хтось із сусідів, почувши, як б’ється скло, не викликав сюди поліцію — у якесь із вікон Кронського влітав камінь або цеглина, безсумнівно кинуті активістами профспілки. Сам Джонні Лі до поліції не звертався ніколи. Даючи зрозуміти, що його це не особливо хвилює — Дж. Л. Кронському було Глибоко Насрати на профспілку.
Одного дня, незадовго до початку Аврори, коли Террі був у наряді з Лайлою в Патрулі Один, їхня розмова повернула на Кронського. Лайла сказала:
— Врешті-решт, якийсь мстивий шахтар — можливо, родич когось із тих, кого тоді вбив Кронський — відіб’є йому голову, і цей жалюгідний сучий син буде тому тільки радий.
8
— Там, у в’язниці, склалася певна ситуація, — почав Террі.
— Певна ситуація зараз повсюди, містере Поліція.
Кронський мав побите обличчя, одутле й змучене, і темні очі.
— Забудь за повсюди, — втрутився Френк. — Ми живемо тут.
— Мені ріденько насрати, де ти живеш, — сказав Джонні Лі і прикінчив ту пінту.
— Нам може знадобитися дещо підірвати, — сказав Террі. Баррі Голден з його посіпаками-грабіжниками забрали з управи багато стрілецької зброї, але оминули вибухівку Сі-4 з рейду на братів Ґрайнерів.
— Ти знаєш, як працювати з пластидом, чи не так?
— Може, й знаю, — відповів Кронський. — Що в цьому для мене?
Террі розрахував:
— Я тобі ось що скажу. З нами Падж Мароне з «Колеса» і, я думаю, він дозволить собі безкінечно наливати тобі з крану до кінця твого життя.
Якого, на думку Террі, недовго було чекати.
— Гм, — промовив Джонні Лі.
— Ну, й звичайно, це також шанс великою мірою прислужитися твоєму місту.
— Дулінг може йти нахер і сам себе виїбти, — сказав Джонні Лі Кронський. — Та все ж таки… чому б і ні? Чому, курва, ні?
Так їх стало двадцятеро.
9
