Сплячі красуні - Стівен Кінг
Перш ніж піти, Террі з Френком напакували речовий мішок пістолетами і набоями, яких не покрали, і винесли всі жилети й шоломи, які змогли надибати. Там було небагато, але члени їхнього затягу — ну дійсно, нема сенсу називати якось інакше ледве не з найманців навербований загін — поприносять чимало зброї з дому.
У Лінні не знайшлося светра в шафці, тому Джонні Лі загорнув динаміт у пару рушників з туалету. Він ніс його, притискаючи до грудей, неначе немовля.
— Уже день кінчається, запізно для будь-якої атаки, — зауважив Френк. — Тобто, якщо до такого дійде.
Террі сказав:
— Знаю. Ввечері ми висунемо туди хлопців, пояснимо, що до чого, і щоби кожен знав, хто командир, — на цих словах він значуще подивився на Френка. — Реквізуємо з міського автопарку пару шкільних автобусів і поставимо їх на перехресті шосе 31 та Західно-Лавінської, де стояв той блокпост, щоби хлопцям не спати на сирій землі. Шістьох або вісьмох з них триматимемо на чатах по цьому… як його…
— По периметру, — підказав Френк.
— Йо, воно. Якщо доведеться туди заходити, ми зробимо це завтра зранку, зі східного боку. Щоб прорватися, нам стане в пригоді пара бульдозерів. Пошли Перла з Тримачем, хай візьмуть у депо департаменту комунальних робіт. Ключі там у конторському трейлері.
— Добре, — промовив Френк. Бо це дійсно так і було. Сам він навіть не подумав про бульдозери.
— Уранці ми передусім знесемо там бульдозерами огорожі і через парковку вийдемо на головну будівлю. Таким чином сонце світитиме в очі їм. Крок перший: загнати їх углиб, подалі від дверей і вікон. Крок другий: Джонні Лі підриває передні двері — і ми всередині. Натиснемо на них, щоб покидали зброю. Я думаю, на цьому етапі вони вже це зроблять. Пошлемо кількох людей кругом, на той бік, щоби вони не кинулися туди.
— Має сенс, — сказав Френк.
— Але щонайперше…
— Перше?
— Ми побалакаємо з Норкроссом. Сьогодні ввечері. В живі очі, якщо він справжній мужик. Запропонуємо йому шанс віддати ту жінку до того, як станеться те, чого не переграти назад.
Френкові очі виказували його почуття.
— Я знаю, що ти думаєш, Френку, але якщо він розсудлива людина, то зрозуміє, що це — правильний крок. Врештірешт, він відповідає за більше життів, ніж лише за її.
— А якщо він так само скаже «ні»?
Террі знизав плечима.
— Тоді ми ввійдемо й заберемо її.
— Не зважаючи ні на що?
— Саме так, не зважаючи ні на що.
Вони вийшли, і Террі замкнув за ними двостулкові скляні двері управи.
11
Ренд Квіґлі взяв ящик з інструментами і провів дві години з молотком і шрубелем, обдовбуючи маленьке броньоване вікно в бетонній стіні кімнати відвідин. Тіґ Мерфі сидів поряд, пив колу і курив сигарету. Правила щодо куріння були скасовані.
— Якби ти був утримуваним, — сказав він, — це б додало до твого терміну років п’ять.
— Отже, добре, що я не утримуваний, чи не так?
Тіґ струсив попіл на підлогу і вирішив не казати, про що він думає. Якщо бути замкненим означає бути утримуваним, то саме ними вони зараз і є.
— Чоловіче, ну добряче тут усе збудували, авжеж?
— Угу. Це ж, типу, тюрма чи щось таке, — сказав Ренд.
— Грюк-грюк-грюк.
Коли скло нарешті випало, Тіґ зааплодував.
— Дякую вам, леді і джентльмени, — проголосив Ренд, граючи Елвіса. — Дуже вам вдячний.
З прибраним вікном Ренд міг стояти на столі, який вони туди підтягнули як стрілецьку платформу, і цілитися крізь нього зі своєї зброї. З чистим кутом охоплення від парковки до брами.
— Вони думають, що ми піхви, — сказав Ренд. — Але вони помиляються.
— Достоту так, Ренд’о.
До кімнати зазирнув Клінт.
— Тіґу. За мною.
Вони удвох піднялися сходами в Крило В. Тут була найвища точка в’язниці, єдиний другий поверх у всій будівлі. Вікна в тутешніх камерах дивилися на Західно-Лавінську дорогу. І були вони міцнішими навіть за те вікно у кімнаті відвідин — товсті, армовані, вставлені між шарами бетону. Важко було уявити, щоб Ренд вицюкав таке вікно зі стіни лише ручними інструментами.
— Ми не зможемо захищати цей кінець, — сказав Тіґ.
— Так, — погодився Клінт, — Але тут чудовий спостережний пост і в нас нема потреби його захищати. Тут ніяк не пробитися.
Це здавалося беззаперечним для Клінта, а також для Скотта Х’юза, який відпочивав за кілька камер звідти і прислухався.
— Я певен, хлопці, ви доб’єтеся того, що вас тим чи іншим способом повбивають, і я не проливатиму сліз, коли це трапиться, — гукнув він. — Але мозкоправ має рацію. Потрібна базука, щоб пробити діру в цій стіні.
Того дня, коли дві супротивні групи дулінгських чоловіків озброювалися, готуючись до війни, у Три-Окружжі досі не спало менше сотні жінок. Одною з них була Євка Блек; ще одною — Ейнджел Фіцрой, і ще одною — Джінет Сорлі.
Четвертою була Ваннеса Лемплі. Раніше цього дня чоловік Ваннеси нарешті заснув у своєму кріслі, дозволивши Ван зробити те, що вона вирішила зробити. Відтоді, як вона, застреливши Рі Демпстер, повернулася додому із в’язниці, Томмі Лемплі намагався залишатися без сну разом із нею, скільки йому стачило сил. Ван раділа його товариству. Утім, кулінарний конкурс по телевізору його доконав, заколисавши до країни снів лекцією з молекулярної гастрономії. Перш ніж піти, Ван почекала — упевнитися, що він міцно заснув. Вона не бажала покладати на свого чоловіка, старшого за неї на десять років, з титановими стегнами і хворого на стенокардією, невдячне завдання якось опікуватися її тілом ті бознаскільки літ, які йому залишилися. Не мала Ван також зацікавлення в тому, щоб стати найсумнішим у світі елементом умеблювання.
Хай яка втомлена, але вона досі залишалася легконогою, і вибралася з кімнати, не потривоживши його чуткого сну. У гаражі вона дістала свою мисливську рушницю і зарядила її. Підсмикнувши вгору двері, вона завела свій мотовсюдихід і викотилася з гаража.
План у неї був простий: видертися крізь ліс на кряж понад дорогою, вдихнути свіжого повітря, роззирнутися на панораму, начеркати записку своєму чоловікові і приставити дуло рушниці собі під підборіддя. Добраніч. Принаймні нема дітей, щоб за них хвилюватися. Їхала вона повільно, бо боялася розбитися в такому
