Сплячі красуні - Стівен Кінг

Лінні насупила брови, зосереджуючись, намагаючись згадати.

— Не Дейв, — нарешті промовила вона. — Френк. Такий великий парубок. Він ще носив якусь форму, не копівську, але потім почав ходити у формі копа. Може, Френк Ґіргарт?

— Ти маєш на увазі Френка Ґірі? Урядника контролю за тваринами?

— Так, — кивнула Лінні. — Правильно, Ґірі. Дідько, ну він і настирливий. Наче виконує якусь місію.

Лайла не знала, як їй сприйняти цю новину про Ґірі. Вона згадала співбесіду з ним щодо роботи, яку зрештою отримав Ден Тримач. Особисто Ґірі справляв враження — меткий, упевнений — але його особова справа як урядника контролю за тваринами її насторожила. Занадто щедрим він був на штрафи, і забагато на нього надходило скарг.

— А як щодо Террі? Він старший офіцер, він мусив би зайняти моє місце.

— Пиячить, — сказала Лінні. — Дехто з інших копів з цього сміється.

— Що ти таке…

Лінні підняла руки, щоб її зупинити:

— Але потім, якраз перед тим, як мені заснути, зайшли люди і сказали, що Террі потрібна зброя з нашої зброярні, і це через якусь жінку, що у в’язниці. Той, що зі мною балакав, це той громадський захисник, який, ви казали, нагадує вам Віллі Ґарднера у «Гарній дружині»[332].

— Баррі Голден?

Лайла не могла нічого второпати. Жінка у в’язниці, це, безумовно, Євка Блек, а Баррі тоді допоміг Лайлі перевести Євку в тамтешню камеру, то навіщо йому…

— Так, він. І ще інші були з ним. Одна жінка. Дочка директорки Котс, я думаю.

— Цього не може бути, — заперечила Лайла. — Вона працює в ОК.

— Ну, може, хтось інший. На той час я вже була наче в глибокім тумані. Але пам’ятаю Дона Пітерза, запам’ятала його, бо він намагався лапати мене на новорічній вечірці минулого року в «Рипливому колесі».

— Той Пітерз, що з в’язниці? Він був з Баррі?

— Ні. Пітерз прийшов потім. Він так лютився, коли дізнався, що частина зброї зникла. «Вони забрали все найкраще», — кричав він, я це пам’ятаю, і з ним ще був хлопець, і той хлопець сказав… він сказав… — Лінні подивилася на Лайлу величезними очима. — Він сказав: «А що як вони забрали це для Норкросса, в тюрму? Як ми тепер вирвемо ту курву звідти?»

Лайла уявила собі перетягування линви з Євкою Блек в ролі вузла посередині, який означатиме перемогу однієї чи іншої сторони.

— Що ти ще пам’ятаєш? Подумай, Лінні, це важливо!

Хоча що вона, Лайла, може тут зробити, якщо це й так?

— Нічого, — сказала Лінні. — Після того, як Пітерз і той молодик вибігли, я заснула. І прокинулась тут.

Вона з сумнівом роззирнулася, досі не певна, що навкруги є «тут».

— Лайло?

— Гм-м?

— А тут є щось поїсти? Мені здається, я й справді не мертва, бо дуже голодна.

— Звичайно, — сказала Лайла, допомагаючи жінці звестись на рівні. — Яєчня з тостами, як тобі таке?

— Божественно. Я відчуваю, що могла б з’їсти півдюжини яєць і ще залишиться місце для млинців.

Але, як виявилося, Ліннета Марс так і не отримала свого сніданку, — фактично останній раз вона поїла за день до цього (два вишневих поп-тарти, підігрітих у мікрохвильовці в кімнаті відпочинку шерифської управи.) Коли жінки завернули на Сейнт-Джордж-стрит, Лайла відчула, як долоня Лінні розтанула в її руці. Кутиком ока вона вловила короткий шок на обличчі Лінні. А потім не лишилося нічого, крім хмарки нетлів, що здіймалася в ранкове небо.

Розділ 10

1

«Неможливо вгадати, — любив казати Ловелл Ґрайнер-старший, — де може початися глибока вугільна жила».

— Бува, один штрик одношарошковим буром — і видь різницю між гівном і «Шінолою», — так він це сформулював[333].

Цей перл скотився з уст старого чорта приблизно в той час, коли багацько найкращих шахтарів Три-Окружжя шастали довбаними-передовбаними нетрями Південно-Східної Азії, курячи присмачені героїном товсті косяки і набираючись тропічних виразок. Це був той конфлікт, що його старший Ґрайнер оминув завдяки відсутності в нього двох пальців на правій нозі та одного — на лівій руці[334].

Мало хто з людей, які топтали цю зелену землю, висловлював більше нісенітниць, аніж покійний Ловелл Ґрайнерстарший — він також вірив в НЛО, у мстивих лісових духів і сприймав за золото пусті обіцянки вугільних компаній. Великий Ловелл Ґрайнер — так його називали, мабуть, на честь тієї старої пісні Джиммі Діна про Великого Джона[335]. Наразі Великий Лов — разом з пляшкою «Повстанського кличу» і парою чорних, як той бітумінат, який він видобував, легень — вже десять років як спочивав у своїй труні.

Його син Ловелл-молодший (природно, знаний як Малий Лов) з гірким подивуванням згадав ці батьківські слова після того, як шериф Норкросс прицвяшила його і його старшого брата Мейнарда з десятьма кіло кокаїну, запасом аптечної якості спіду та всією їхньою зброєю. Не було сумніву, що вугільний пласт їхньої удачі раптом скінчився: магічним чином «Шінола» обернулася на лайно в ту мить, коли шерифська команда вивалила поліційним тараном двері їхнього фамільного маєтку на березі ручаю, фермерського дому, для якого означення розвалина було надто грандіозним.

Утім, Малий Лов (який насправді був шість футів з дюймом зросту та мав дві сотні й сорок фунтів ваги[336]) не каявся ні в чому, що робив, він тільки надзвичайно шкодував, що це не тривало довше. Протягом тих тижнів, що вони з Мейнардом просиділи під замком в окружній в’язниці у Коглині, чекаючи пересилки, більшу частину свого вільного часу він насолоджувався спогадами про радощі, які вони мали до цього: спортивні машини, на яких вони наввипередки ганяли, гарні будинки, до яких вони вламувалися, дівчат, яких вони дрючили, і тих незліченних тупаків, яких вони розтоптали, бо ті намагалися влізти на ділянку Ґрайнерів, а опинилися закопаними серед пагорбів. Більшу частину тих п’яти років вони були серйозними гравцями вздовж і впоперек Блакитного хребта[337]. Збіса пекельно гарячі були перегони, хоча тепер вони, схоже, обернулися холодом.

Фактично, їх виїбли в усі дірки. Копи взяли наркоту, взяли зброю, взяли Кітті Мак-Дейвід, яка сказала, що багато разів була свідком того, як Ловелл в обмін на пакети з коксом віддавав пачки готівки їхньому постачальнику з картелю, і бачила, як він стріляв у того дурня з Алабами, що намагався втулити їм фальшиві банкноти. Копи навіть взяли ту балабуху Сі-чотири, яку вони заникали на Четверте липня. (План був: підкласти її під якусь силосну башту і