Вічне життя Смерті - Лю Цисінь
— Візьми її з собою. Їй конче потрібно переконатися, що ця подія не має нічого спільного з Юнь Тяньмінем.
Перед відльотом від неодноразово нагадав АА не виходити на зв’язок із «Мисливцем», якщо тільки це не буде питанням життя й смерті, — бозна, скільки різного чужинницького обладнання може бути встановлено в цій системі. Будь-який сеанс зв’язку здатен видати координати їх місцеперебування.
У цьому самотньому світі, населеному лише трьома людьми, навіть недовготривала розлука — привід для занепокоєння. АА міцно обійняла Чен Сінь і Ґуань Їфаня й побажала вдалого польоту. Ступивши на борт човника, Чен Сінь озирнулася й побачила, що подруга махає рукою на прощання, осяяна водянистим світлом зірок. Навколо її постаті колихалися великі хвилі синьої трави, а холодний вітер перебирав короткі пасма зачіски та здіймав брижі на трав’яному морі.
Човник стартував, і Чен Сінь на моніторах системи спостереження побачила, як полум’я двигунів освітило велику ділянку трави, а сині кущі розбіглися навсібіч. Із набором висоти освітлена ділянка поверхні планети знову затемнювалася й занурювалася у мерехтливе світло зірок.
За годину човник досяг синхронної орбіти й пристикувався до «Мисливця». Корабель мав тетраедричну форму й нагадував невеличку піраміду з тісними відсіками без жодного оздоблення. Більшу частину внутрішнього простору займало устаткування для гібернації, розраховане на чотирьох осіб.
Як і «Зоряне кільце», «Мисливець» був оснащений двома двигунами — криволінійним і термоядерного синтезу. Для коротких міжпланетних перельотів можна було використовувати тільки термоядерний двигун, оскільки, увімкнувши криволінійний двигун, корабель залишить далеко позаду точку старту без шансів своєчасно спинитися. «Мисливець» рушив з орбіти Блакитної планети і взяв курс на Сіру, яка яскравою плямкою виднілася вдалині. Аби поберегти Чен Сінь, Їфань встановив прискорення на рівні 1,5 g, але вона порадила не надто перейматися її фізичним станом, а дістатися планети якнайшвидше. Їфань збільшив потужність двигуна до 3 g, подвоївши довжину стовпів блакитного полум’я, що линуло із сопел. За такого прискорення їм не лишалося нічого іншого, як опуститися у протиперевантажувальні крісла й сидіти нерухомо. Їфань вибрав панорамний режим огляду, примусивши корпус корабля розтанути. Вони ширяли в безмежному просторі, спостерігаючи, як віддаляється Блакитна планета. Цієї миті Чен Сінь здалося, що підвищена гравітація лине з поверхні планети, тягнучи весь простір довкола них до себе й тим самим пришвидшуючи їхній політ вгору, до Чумацького Шляху.
Перевантаження у 3 g не перешкоджало розмові, тож за деякий час вони вже жваво спілкувалися на найрізноманітніші теми. Чен Сінь поцікавилася, чому Їфань так довго перебував у гібернації, й дізналася, що під час тривалої подорожі у пошуках нового, підхожого для життя світу його вміння були незатребуваними, тож він обрав саме такий варіант. Після відкриття кораблями придатного для заселення Світу №1 більшість робіт першого етапу колонізації стосувалася розбудови та прокладання найбазовіших комунікацій. Їхнє поселення нагадувало село часів натурального господарства, тож зрозуміло, що умов для наукової діяльності не було. Влада нового світу ухвалила резолюцію, якою дозволила вченим продовжити термін гібернації до часу появи необхідних умов для початку досліджень. Він був єдиним ученим на борту «Гравітації» й ліг у гібернацію разом із сімома колегами із «Синього простору». Його пробудили останнім із них — відтоді, як два кораблі досягли нового світу, минуло майже два століття.
Чен Сінь зачарували розповіді Ґуань Їфаня про нові людські світи. Але вона помітила, що він розповідає лише про світи №1, №2 та №4, жодного разу не згадавши про Світ №3.
— Я там ніколи не був. І ніхто не був. Хоча правильніше буде сказати, що ті, хто туди потрапляє, не можуть звідти повернутися. Той світ схоронений у могилі світла.
— Могилі світла?
— Чорній дірі з низькою швидкістю світла, утвореній унаслідок злиття колій від роботи криволінійних двигунів. Світ №3 якраз і є такою дірою. З’явилися вагомі підстави вважати, що внаслідок деяких подій його місцеположення стало загальновідомим. Тож поселенці просто не мали іншого вибору.
— У нас подібний об’єкт називали чорним доменом.
— Дуже влучна назва. Власне кажучи, самі мешканці Світу №3 називали його світловою завісою. Але ззовні всі вважали це своєрідним саваном, тож прижилася назва «могила світла»[29]. Утім, усі мають власні пріоритети, і така світобудова стала раєм для жителів Світу №3 — хоча я й не знаю, чи вони не змінили цієї думки наразі. Після завершення зведення могили світла жодна інформація вже не здатна вирватися з того світу. Але мені здається, що люди мають почуватися там добре, бо для декого відчуття безпеки є неодмінною умовою щасливого життя.
Чен Сінь поцікавилася у Ґуань Їфаня, коли новий світ зміг збудувати надшвидкісні кораблі, й дізналася, що це сталося лише століття тому. Отже, успішне дешифрування послання Юнь Тяньміна дало можливість людям Сонячної системи майже на два століття випередити нове людство.
— Він дійсно велика людина, — зазначив Їфань, коли Чен Сінь згадала його ім’я.
Однак люди Сонячної системи не скористалися цією перевагою: тридцять п’ять років, які відділяли життя від смерті, були втрачені, найімовірніше, внаслідок її рішення. Але Чен Сінь вже не відчувала болю, коли її думки знову поверталися до цієї дилеми; оніміння в мертвому серці — це все, що вона була здатна відчути.
— Оволодіння здатністю переміщатися зі швидкістю світла стало визначальною віхою в історії людства, — зазначив Ґуань Їфань. — Це можна порівняти з наслідками Відродження чи Просвітництва. Така можливість кардинально змінила мислення людства, всю нашу цивілізацію й культуру.
— Так, я й сама відчула наслідки цього відкриття: коли наш корабель досягнув швидкості світла, я зрозуміла, що вже ніколи не буду колишньою. Я збагнула, що мені під силу перетнути увесь простір-час упродовж життя, досягнути краю Всесвіту й побачити, де закінчується часовий вимір. Ті концепції та питання, які раніше були лише предметом філософських диспутів і роздумів, стали реальністю.
— Саме так. До цього існування й подальша доля Всесвіту лишалися виключно темами для умоглядних розмірковувань високочолих філософів, а тепер стали частиною повсякденного життя кожного з нас.
— Хтось у вашому світі вже замислювався над тим, аби вирушити до кінця Всесвіту?
— Звісно. Наші світи спорядили п’ять вікопомних кораблів.
— Вікопомних?
— Дехто ще називає їх кораблями Судного дня. Ці надшвидкісні літальні апарати не мають кінцевого пункту призначення. Їх екіпажі просто програмують криволінійні рушії на максимум потужності, тож кораблі з шаленим прискоренням розганяються до швидкості, вкрай близькій до швидкості світла. Метою подібного руху є використання положень теорії відносності для мандрівки в часі, аж до світлової смерті Всесвіту. Згідно з підрахунками, 10 років польоту в їхній системі відліку дорівнюватиме 50 мільярдам років для нас. Насправді детальний план для такої подорожі не потрібен: якщо на кораблі виникнуть якісь серйозні несправності вже після досягнення ним швидкості світла, то однаково вистачить життя, щоб досягти кінця Всесвіту, просто перешкоджаючи сповільненню корабля.
—
