Сплячі красуні - Стівен Кінг

— А можемо ми хоча б сказати комусь…

— Це те рішення, яке може прийняти твій було буде батько, прошу, Джареде.

Джаред дозволив повести себе до «Флітвуда», який гув незаглушеним двигуном. Прочинилися задні двері, і звідти визирнув його старий тренер у «Поп Ворнерах». Джаред мимовіль посміхнувся:

— Тренере Берк!

— Ого, кого я бачу! — гукнув Віллі. — Єдиний малий квотербек з усіх, що в мене були, який не партачив ледь не кожний кидок. Залазь сюди, синку.

Але перше, що побачив Джаред, була купа зброї і боєприпасів на підлозі.

— Свята срака, для чого це?

Зразу за дверима на дивані з пледовим покриттям сиділа якась жінка. Молода, надзвичайно гарна і якось ніби знайома, але найбільше кидалося в очі те, яка вона бадьора. Вона сказала:

— Сподіваємося, лише для страховки.

Чоловік, який стояв у проході перед нею розсміявся:

— Я б на це не заклався. — І простягнув руку: — Ґарт Флікінджер.

Поза Ґартом Флікінджером, на такому ж дивані, було складено п’ять тіл в коконах, кожне менше іншого, наче розібраний набір ляльок-вкладок.

— Це жінка й дочки містера Голдена, як мені сказали, — повідомив тренер Берк.

Автодім рушив. Джаред похитнувся. Віллі Берк його підтримав, і, потискаючи руку містеру Флікінджеру, Джаред подумав, що все це, можливо, лише сон. Навіть ім’я в цього дядька таке, ніби з якогось сновидіння — ну хто в реальному світі може зватися Ґартом Флікінджером?

— Приємно з вами познайомитися, — промовив він.

Периферійним зором він побачив, як жінки Голден накочуються одна на іншу, коли автодім завертає за ріг. Джаред наказував собі їх не бачити, але, як можна було не бачити їх, змізернілих до стану муміфікованих ляльок.

— Я… мене звуть… Джаред Норкросс.

Та сон чи не сон, але він відчував образу — у містера Голдена знайшовся час, щоби забрати власну сім’ю, хіба не так? А чому так? Тому що це його автодім?

Коли Баррі вивертав із завулку на Трімейн-стрит, у Джареда задзвонив телефон. Вони полишали напризволяще його матір, Моллі, Мері, дитину і місіс Ренсом. Це було неправильно. Втім, усе зараз неправильно, то що в цьому нового?

Дзвонив його батько. Вони коротко перемовилися, а потім Клінт попрохав Мікейлу. Коли вона взяла телефон, Клінт сказав:

— Ось що вам треба зробити.

Вона слухала.

7

Шерифів коп Рід Берровз поставив Патруль Три просто поперек бічної дороги, яка вела до в’язниці. Тут була височина; звідси вони з Верном ясно бачили не менше шести миль шосе 31. Рід очікував порції лайна від Пітерза щодо такої ранньої заміни, коли вони тільки недавно зайняли цей пост, але Пітерз повівся на диво поступливо. Мабуть, не терпілося раніше почати денну пиятику. Може, й пацану тому також. Рід сумнівався, що цього тижня в «Рипливому колесі» перевіряють документи, і копам зараз вистачає іншої роботи, ніж контролювати дотримання законів щодо продажу алкоголю.

Пітерз доповів, що вони зупинили тільки один автомобіль, якусь репортерку, яка їздила до в’язниці, сподіваючись взяти інтерв’ю, але їй відмовили. Рід із Верном взагалі нікого не зупинили. Навіть на головній дорозі рух був таким млявим, що ледь не нульовим. «Місто в жалобі за своїми жінками, — подумав Рід. — Чорт, весь світ зараз в жалобі».

Рід обернувся до свого напарника, який щось читав на своєму «Кіндлі»[320] і колупався в носі.

— Ти ж не витираєш кози під сидінням, чи як?

— Господи, ні. Не кажи гидоти.

Верн підняв гузно, витяг із задньої кишені носовичка, витер об нього маленьку зелену коштовність і засунув носовичка назад.

— Скажи мені ось що — що ми насправді тут робимо? Чи вони насправді думають, що Норкросс такий дурний, щоб вивозити ту жінку кудись у світ, коли він зараз тримає її в себе за ґратами?

— Я не знаю.

— А якщо фургон із харчами під’їде чи щось таке, що ми мусимо робити?

— Зупинимо його і запитаємо по радіо інструкцій.

– Інструкцій у кого? У Террі чи Френка?

Щодо цього Рід був менш упевнений.

— Гадаю, я б першим чином подзвонив на мобільний Террі. Залишив би повідомлення, просто щоб прикрити нам сраки, якщо він не відповість. Чому б нам не почати перейматися цим, якщо воно трапиться?

— Чого, либонь, не трапиться, коли все в такому розгардіяші.

— Йо. Інфраструктура пішла на пси.

— Що таке інфраструктура?

— Чому б тобі про це не подивитися в своєму «Кіндлі», га?

Верн так і зробив.

— «Основні фізичні та організаційні структури, необхідні для діяльності суспільства або підприємства». Ги.

— Ги? Що це твоє «ги» означає?

— Що ти маєш рацію. Вона пішла на пси. Сьогодні вранці я їздив у «Шопвел», до того як на службу. Там так, наче на нього бомбу скинули.

Удалині під пагорбом, у сірому світлі надвечір’я, вони побачили якесь авто, що рухалося в їхній бік.

— Ріде?

— Що?

— Без жінок не буде ж і дітей.

— У тебе справжній науковий розум, без сумніву, — сказав Рід.

— Якщо це не припиниться, що буде з людством років за шістдесят або сто?

Це було таке, про що Ріду Берровзу не хотілося думати, особливо коли його дружина лежить у коконі, а дитину доглядає (либонь, абияк) їхній древній сусіда містер Фрімен. Та й ніколи було про те думати. Той автомобіль уже достатньо наблизився, щоб їм побачити величезний, помальований під зебру кемпер і те, що він уповільнюється, неначе збирається завертати на тюремну дорогу. Та тільки як, коли Патруль Три стоїть поперек неї.

— Це Голдена автодім, — сказав Верн. — Того адвоката. Мій брат його обслуговує там, у Мейлоку.

«Флітвуд» під’їхав і зупинився. Відкрилися водійські двері, і виліз Баррі Голден. Водночас офіцери вилізли з Патруля Три.

Голден привітав їх усмішкою:

— Джентльмени, я приїхав благовістити вам радість велику.

Ні Рід, ні Верн не відповіли усмішками на його усмішку.

— Ніхто не проїде до в’язниці, містере Голден, — сказав Рід. — Наказ шерифа.

— Дозвольте, я не вважаю це в строгому сенсі правдивим, — сказав Баррі, все ще усміхаючись. — Гадаю, такий наказ видав джентльмен на ім’я Френк Ґірі, а він є тим, кого заведено називати самоправцем. Чи не так?

На це Рід не знав як відповісти, тому промовчав.

— Як би там не було, — продовжив Баррі. — Я отримав дзвінок від Клінта Норкросса. Він вирішив, що передача тієї жінки місцевому органу